22 травня 2024 рокусправа №380/8551/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки проведення повного розрахунку, тобто з дня фактичного звільнення по день проведення повного перерахунку;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу та повинні бути виплачені у день звільнення, а саме з 25.12.2021 по день прийняття рішення судом, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, без урахуванням податків і зборів.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 07.11.2015 по 24.12.2021 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області. Всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України в день звільнення остаточний розрахунок не було проведено, зокрема не було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки та індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 01.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує про необхідність зменшення суми відшкодування з урахуванням періоду затримки виплати заборгованості, ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат та інших обставин. З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак стягненню підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців. Також вказує, що Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
В спростування наведених відповідачем доводів представником позивача подано відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 20.06.2023 витребувано у Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3) інформацію чи проведено з ОСОБА_1 розрахунок в частині нарахування йому індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 станом на момент винесення цієї ухвали.
Ухвалою суду від 22.05.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом від 24.12.2021 №583о/с звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліції» зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 підполковника поліції ОСОБА_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 у справі №380/8389/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління МВС України у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористаний 101 день відпустки при звільненні та зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористаний 101 день відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції 24.12.2021.
На виконання вказаного рішення відповідачем виплачено позивачу такі суми: 40 264,78 грн (платіжне доручення №14058 від 06.12.2022), 9 003,30 грн (платіжне доручення №14056 від 06.12.2022), 750,28 грн (платіжне доручення №14057 від 06.12.2022).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №380/3689/22 визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.06.2016 по 31.10.2017 та зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.06.2016 по 31.10.2017, виходячи з розміру грошового забезпечення, нарахованого за вказаний період та базового місяця - листопад 2015 року.
На виконання вказаного рішення відповідачем виплачено позивачу такі суми: 50,63 грн (платіжна інструкція №26 від 19.05.2023), 2 717,01 грн (платіжна інструкція №25 від 19.05.2023), 607,53 грн (платіжна інструкція №24 від 19.05.2023).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки проведення повного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII).
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №580-VIII службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.
Частиною першою статті 48 Закону №580-VIII визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст.77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Частинами першою - другою статті 94 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі Постанова №988) установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Відповідно до статті 94 Закону №580 -VIII, Постанови №988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 3 розділу І цього Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 15 Розділу І Порядку № 580 закріплено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із несвоєчасною виплатою позивачу сум, належних йому при звільненні, тобто затримкою розрахунку при звільненні.
Спеціальне законодавство, а саме Закон України «Про Національну поліцію, Постанова №988 та Порядок №260 не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - також КЗпП України), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено строки розрахунку при звільненні.
Відповідно до цієї статті при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
З огляду на таке законодавче регулювання Велика Палата Верховного Суду висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У підсумку у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як встановив суд позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області.
Наказом від 24.12.2021 №583о/с звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 підполковника поліції ОСОБА_1 .
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 у справі №380/8389/22 відповідачем виплачено позивачу такі суми компенсації за невикористані дні відпустки: 40 264,78 грн (платіжне доручення №14058 від 06.12.2022), 9 003,30 грн (платіжне доручення №14056 від 06.12.2022), 750,28 грн (платіжне доручення №14057 від 06.12.2022).
В подальшому на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №380/3689/22 відповідачем виплачено позивачу такі суми індексації грошового забезпечення: 50,63 грн (платіжна інструкція №26 від 19.05.2023), 2 717,01 грн (платіжна інструкція №25 від 19.05.2023), 607,53 грн (платіжна інструкція №24 від 19.05.2023).
Таким чином, відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середній заробіток, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Наказом від 24.12.2021 №583о/с звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліції» зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 підполковника поліції ОСОБА_1 з 24.12.2021.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону №580-VIII день звільнення вважається останнім днем служби, то першим днем після звільнення позивача зі служби в поліції є 25.12.2021.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 19.05.2023.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється 25.12.2021 по 18.05.2023 та становить 510 календарних днів.
Разом з тим, суд враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
Оскільки спірні правовідносини виникли 25.12.2021 та тривали до 18.05.2023, то вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період з 25.12.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19.07.2022 по 18.05.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як слідує зі змісту наведеної норми можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена чинним законодавством.
Таким законодавством у цьому випадку є Порядок №260, який набрав чинності 27.05.2016.
Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських.
З огляду на викладене суд відзначає, що Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування відповідних алгоритмів, передбачених Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим урахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19.
З аналізу положень Порядку №260 випливає, що для розрахунку як середньоденного, так і загального розміру середнього грошового забезпечення поліцейських належить використовувати не робочі, а календарні дні.
Водночас суд відзначає, що положеннями Порядку №260 не встановлено механізму обрахування середньоденного грошового забезпечення поліцейських, а тому застосуванню у цій частині підлягають положення Порядку №100.
Тому з огляду на неврегульованість положеннями Порядку №260 механізму обрахування середньоденного грошового забезпечення поліцейських до спірних правовідносин належить застосовувати пункт 2 Порядку №100 згідно з яким середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Застосовуючи алгоритм визначення середньої заробітної плати, встановлений пунктами 2, 8 Порядку №100, а також особливості виплати грошового забезпечення поліцейським з огляду на необхідність застосування саме календарних днів у відповідних розрахунках, що випливає з положень Порядку №260, необхідно здійснити такі розрахунки.
Згідно з інформаційною довідкою, копія якої міститься в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення за два останні повні місяці перед звільненням становить: жовтень 2021 року - 15049,63 грн; листопад 2021 року - 14 923,46 грн (без урахування одноразової матеріальної допомоги).
Кількість календарних днів за жовтень-листопад 2021 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 491,36 грн (29973,09 грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 25.12.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 206 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 101 220, 16 грн (491,36 грн х 206 календарних дні).
Оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2021 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.
Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов'язку, встановленого статтею 116 К КЗпП.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
Застосовуючи описаний підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні (https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls) можна розрахувати як розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти в сумі 136 277,87 грн. від відповідача, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивачки на підставі припущення про необхідність взяття нею кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових кредитів (до одного року), оскільки період затримки розрахунку становить менше 365 днів.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення: - період затримки виплати 53 393,50 грн. становить 206 календарних днів (до набрання чинності Законом №2352-ІХ); - середньозважена ставка короткострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 25.12.2021 (24.12.2024 позивача звільнено зі служби в Національної поліції) становила 32,1% річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить грн 9 673,15 грн (53 393,50 грн х 32,1% / 365х206).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 25.12.2021 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Разом з тим, період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 90 901,60 грн (491,36 грн х 185 календарних днів).
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 100 574,75 грн (90 901,60 грн + 9 673,15 грн).
Суд зауважує, що позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу та повинні бути виплачені у день звільнення, а саме з 25.12.2021 по день прийняття рішення судом, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, без урахуванням податків і зборів.
Вимога позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток по день прийняття рішення судом обумовлена тим, що на момент звернення позивача до суду з ним не було проведено остаточний розрахунок, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №380/3689/22.
Втім, під час судового розгляду справи відповідачем виплачено позивачу такі суми індексації грошового забезпечення: 50,63 грн (платіжна інструкція №26 від 19.05.2023), 2 717,01 грн (платіжна інструкція №25 від 19.05.2023), 607,53 грн (платіжна інструкція №24 від 19.05.2023).
Відтак, зважаючи на проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем, а також враховуючи обмеження строку виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями Законом №2352-ІХ, суд доходить висновку про часткове задоволення заявлених позивачем вимог у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 100 574,75 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містив вимогу немайнового характеру, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 100 574 (сто тисяч п'ятсот сімдесят чотири) гривні 75 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 40108833).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна