печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13381/24-ц
"16" травня 2024 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі: Ємець Д.О.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про направлення за підсудністю цивільної справи за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором про надання послуг, -
В провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором про надання послуг.
22.04.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про направлення цивільної справи за підсудністю, мотивуючи тим, що предметом спору у цій справі, як вважає позивач, є стягнення коштів за Договором. Відповідач вважає, що будь-яких підстав для застосування альтернативної чи виключної підсудності у рамках цієї справи не існує, а відтак просить суд передати матеріали справи № 757/13381/24-ц на розгляд до Саратського районного суду Одеської області за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_3 .
Позивач в судове засідання не з'явився про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином.
Представник відповідача подав до суду заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, клопотання про направлення справи за підсудністю просив задовольнити.
Вивчивши клопотання, перевіривши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
З сукупного аналізу вищенаведених положень законодавства варто зробити висновок, що під порушенням правил підсудності розуміється відкриття провадження і розгляд цивільної справи тим судом першої інстанції, до повноважень якого не відноситься вирішення даного спору.
Так, дійсно відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
Так, 14 вересня 2023 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено ексклюзивний договір про надання послуг з продажу нерухомого майна № 1409 від 14.09.2023 року. Відповідно умов якого, на час дії договору замовник надає виконавцю виключне право у сприянні продажу об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі Об'єкт), а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця відповідно до умов Договору, а саме п. 3.1. у сумі еквівалентній 10800,00 (десять тисяч вісімсот) доларів США.
Правила статті 30 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 41, 42 постанови від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» надав судам роз'яснення, де зазначив, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
У п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також зазначено, що правила статті 114 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
За правилами чинного процесуального закону виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
В постанові від 16.02.2021р. по справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Вказані обставини свідчать, що існують належні правові підстави для подання позивачем позову за правилами виключної підсудності, а саме до Печерського районного суду міста Києва, діяльність якого поширюється на територію Печерського району міста Києва, де знаходить відповідне майно, а відтак суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про передачу справи за підсудністю до Саратського районного суду Одеської області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-14, 30-32, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про направлення за підсудністю цивільної справи за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором про надання послуг.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 15 днів з дня її проголошення, а у випадку відсутності особи в судовому засіданні з дня отримання копії цієї ухвали.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 16.05.2024.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА