Єдиний унікальний номер справи 235/3552/23
Номер провадження 2/235/331/24
20 травня 2024 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Кузнєцової А.С.,
за участю секретаря судового засідання: Нагорної К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
17.10.2023 року на розгляд суду пред'явлено вказану позовну заяву, в якій ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Малькевич Н. В. просив стягнути з ТОВ «Краснолиманське» після уточнення позовних вимог: - нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 50 176,75 гривень; - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на день винесення рішення. Після уточнення позовних вимог просить стягнути з ТОВ «Краснолиманське»: - нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 41 173,95 гривень в тому числі компенсацію за невикористану відпустку при звільненні в сумі 9 002,80 гривень, а всього 50 176,75 гривень; - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на день винесення рішення за період за період з 18.12.2023 року по день винесення судового рішення, розмір якого станом на 12.02.2024 року складає 35 672,28 гривень з утриманням обов'язкових податків та зборів.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 05.11.2018 року по 10.08.2020 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське», звільнений з посади гірничого монтажника 5 розряду з повним підземним робочим днем в шахті на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). З часу припинення трудових відносин всупереч ст. 116 КЗпП України, відповідачем своєчасно, не надано остаточного розрахунку, не виплачені належні суми заробітку в сумі 50 176,75 гривень (після утримання обов'язкових податків та зборів). Крім того, за затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку за період з 18.12.2023 року по день ухвалення судового рішення, відповідні суми просить стягнути з відповідача (а. с. 2-4, 44-46).
Ухвалою суду від 20.12.2023 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а. с. 27).
09.01.2023 року ТОВ «Краснолиманське» на позовну заяву, в порядку ст. 278 ЦПК України, подано відзив, з якого вбачається, що відповідач вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними, оскільки звільнення та розрахунок при припиненні трудових відносин здійснені у повній відповідності до норм чинного законодавства України про працю. Так, ОСОБА_1 звільнений з підприємства 10.08.2020 року (за власним бажанням). Позивачу, в якості сум, що підлягають сплаті при звільненні було нараховано наступні суми - заробітна плата за період з грудня 2019 року по серпень 2020 року - 50 176,75 гривень до складу якої входить: заробітна плата у сумі 41 173,95 гривень, компенсація за невикористану відпустку при звільненні у сумі 9002,80 гривень (з урахуванням обов'язкових податків). ТОВ «Краснолиманське» зазначається, що ОСОБА_1 в день звільнення відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України, пп. 2.26, 2.27 ч. 2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» - у відділі кадрів видана трудова книжка, після чого позивач повинен був звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку, однак такої вимоги заявлено не було. Статтею 116 КЗпП України передбачені строки, порядок та обставини, за яких власник або уповноважений ним орган зобов'язаний здійснювати остаточний розрахунок зі звільненим працівником, зокрема, у разі, якщо день звільнення для робітника не робочий день, то належні суми заробітку мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В свою чергу, ОСОБА_1 ані під час отримання трудової книжки, ані в наступному вимог щодо проведення остаточного розрахунку не пред'явив, тому ТОВ «Краснолиманське» вважає, що в даному випадку відсутній предмет спору, а саме вина відповідача у нібито невиплаті належних працівникові сум у строки зазначені у статті 116 КЗпП України. Одночасно у відзиві зазначено, що у разі встановлення судом під час розгляду справи підстав для відповідальності роботодавця згідно ст. 117 КЗпП України, - відповідачем надано відомості про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , який складає 849,34 гривень. 10.08.2020 року позивач не працював, знаходився у відпустці. Вказана обставина підтверджується заявою позивача та запискою про надання відпустки, а тому враховуючи норми ст. 116 КЗпП України, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. За таких обставин, період затримки розрахунку виплат, належних працівникові при звільненні, слід вважати після звернення позивачем до суду (позовна заява отримана 21.12.2023 року в особистому кабінеті «Електронний суд») до фактичної виплати заробітної плати, та не більше ніж як за шість місяців. В цілому просив відмовити у задоволенні цієї частини позову. Просив розглянути справу у відсутності представника відповідача через неможливість брати безпосередню участь у судовому засіданні (а. с. 30-35).
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Малькевич Н. В. подала відповідь на відзив в якому уточнила позовні вимоги позивача та просила їх задовольнити в повному обсязі. Просила розглядати справу у її відсутності та у відсутності позивача. (а. с. 44-46)
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.
Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Згідно записів в трудовій книжці серійний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське»:
- 05.11.2018 року - прийнятий гірничим монтажником підземним з повним робочим днем в шахті;
- 10.08.2020 року - звільнений за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. (а. с. 10).
Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з ним своєчасно не проведено.
Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.
Згідно роз'яснень п. 20, п. 25 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року, - встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Тлумачення статті 117 КЗпП свідчить, що відповідальність роботодавця нерозривно пов'язана з: фактом невиплати працівникові належних сум; строками, встановленими у статті 116 КЗпП України; наявністю вини власника або уповноваженого ним органу. Лише сукупність усіх вказаних умов може зумовлювати відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Краснолиманське» має перед ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати. Нараховані наступні суми, що підлягають сплаті за період з грудня 2019 року по серпень 2020 року - 50 176,75 гривень (з урахуванням обов'язкових податків). До складу заборгованості входить: заробітна плата у сумі 41 173,95 гривень, компенсація за 20 календарних дні невикористаної відпустки при звільненні у сумі 9002,80 гривень (з урахуванням обов'язкових податків), тому сума заборгованості складає 50 176,75 гривень (довідка № 530 від 25.12.2023 року - а.с. 37);
Відомості дослідженої бухгалтерської довідки позивачем ОСОБА_1 та його представником не оспорено, доказів, які б спростовувалися зазначені підрахунки не надано.
Таким чином, загальна сума заборгованості станом на 25.12.2023 року складає 50 176,75 гривень.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Судом встановлено, згідно наказу ТОВ «Краснолиманське» №224/к від 10.08.2020 року ОСОБА_1 звільнений з посади гірничого монтажника підземного 5 розряду, за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. День звільнення - був не робочим днем для позивача (перебував у відпустці). (а. с. 41)
Заробітна плата в розумінні норм ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» не є відповідальністю за порушення строків виконання зобов'язань, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП України), компенсація за невикористані дні щорічної відпустки (ст. 83 КЗпП України), вихідна допомога (ст. 44 КЗпП України) не є відповідальністю за порушення строків розрахунку при звільненні.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості, - суд приходить до висновку, що примусовому стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість з нарахованих, але не виплачених при звільненні складових заробітку в сумі 50 176,75 гривень з урахуванням утримання відповідачем прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів з цієї суми.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приходить до наступних висновків.
За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 10.08.2020 року, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
ОСОБА_1 , посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», - проводить розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.
Сума середнього заробітку позивачем визначена за розрахунку середньоденного заробітку на день звільнення складає 849,34 гривень, з розрахунку: за червень 2020 року - 3 робочих дні - 2 548,03 гривень, за липень 2020 року - простої - 0 гривень, 2548,03/3. (а. с. 38)
Відповідач ТОВ «Краснолиманське», не визнає заявлений ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ґрунтує позицію захисту на доводах про відсутності правових підстав для відповідальності за допущене порушення строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні.
Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приймає до уваги наступне.
Статтею 117 КЗпП України, у редакції чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи, передбачена відповідальність роботодавця у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, день звільнення - 10.08.2020 року був не робочим днем для ОСОБА_1 , перебував у відпустці, що підтверджується бухгалтерською довідкою, копією наказу про звільнення, заявою про надання відпустки, записки про надання відпустки, тобто на робочому місці був відсутній на момент прийняття наказу. Заборгованість в день звільнення сплачена не була. Позивач ОСОБА_1 28.04.2023 року звернувся до відповідача з вимогою про проведення розрахунку при звільненні, але відповідач запит не отримав, тому представник позивача - адвокат Малькевич Н. В. звернулася з позовною заявою до суду, яку було отримано відповідачем 17.12.2023 року (квитанція №391736 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС).
З урахуванням вищевикладеного, звернення працівника, який у день звільнення не працював, то час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з наступного дня після отримання вимоги про розрахунок, тобто з 18.12.2023 року.
Виплата заборгованості по заробітній платі в день звільнення не здійснена, а тому відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, що діє в редакції на момент звернення до суду.
Згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» № 531 від 25.12.2023 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 849,34 гривень. (а. с. 38)
Заперечень проти такого розрахунку позивачем та його представником не надано.
Суд визначає кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 18.12.2023 року (наступний день після звернення представника з позовною заявою до суду через Електронний кабінет) - по дату винесення рішення суду (20.05.2024 року), але не більше ніж за 6 місяців, оскільки відповідачем не здійснено фактичної виплати заборгованості по заробітній платі.
З урахуванням розрахункового періоду, який у відповідності до статті 117 КЗпП України становить період з 18.12.2023 року по 20.05.2024 року, становить 104 робочих днів, що в грошовому вираженні складає 88 331,36 гривень (104 р. д. х 849,34 гривень).
Таким чином, суд вважає вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 88 331,36 гривень. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Аналогічного висновку щодо розрахункового періоду дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20, провадження № 61-15667св21.
Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Так, ТОВ «Краснолиманське» у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовано, що невиплата ОСОБА_1 при звільненні належних сум заробітку не пов'язана з винною поведінкою роботодавця.
Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з'ясуванню при ухваленні рішення, - присуджує до стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми коштів - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - при цьому зазначає наступне.
Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).
При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, - суд враховує, що згідно матеріалів справи ТОВ «Краснолиманське» має перед ОСОБА_1 обов'язок по виплаті заробітної плати згідно бухгалтерської довідки про заборгованість, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов'язкових платежів.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, ОСОБА_1 від сплати судового збору в частині позову про стягнення заробітної плати звільнений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли. Позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено повністю на суму 50 176,75 гривень, тобто на 100 % від заявлених вимог, тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави дорівнює 858,88 гривень (1073,60*0,8) через Електронний суд.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред'явлені позовної заяви про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в дохід місцевого бюджету сплачено судовий збір в сумі 858,88 гривень (квитанція - а.с. 1). Вимоги в цій частині задоволено повністю на суму 88 331,36 гривень, тобто на 100 % від заявленої суми, тому судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в сумі 858,88 гривень.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Малькевич Наталія Володимирівна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні - задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 :
- заробітну плату за період з грудня 2019 року - по серпень 2020 року в сумі 51 176 (п'ятдесят одна тисяча сто сімдесят шість) гривень 75 (сімдесят п'ять) копійок (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів);
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2023 року по 20.05.2024 року (включно) в сумі 88 331 (вісімдесят вісім тисяч триста тридцять одна) гривня 36 (тридцять шість) копійок (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів).
Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» стягнувши з відповідача:
- на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривні 88 (вісімдесят вісім) копійок;
- на користь держави судовий збір в сумі в сумі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривні 88 (вісімдесят вісім) копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повністю або частково до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення суду - 20.05.2024 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , номер карти платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
- представник позивача: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», код ЄДРПОУ 32281519, юридична адреса: 01001, м. Киів, вул. Прорізна (Шевченківський район), будинок 12 А.
Суддя: А.С. Кузнєцова