вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
21.05.2024 Справа № 917/541/24
Суддя Мацко О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 917/541/24
за позовною заявою Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, 39601, Полтавська обл., м. Кременчук, просп. Свободи, 4а,
в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Кременчуцької міської ради, 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, пл. Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 24388300,
до Фізичної особи-підприємця Луща Миколи Михайловича, АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,
про стягнення 31 280,00 грн.
Представники: не викликалися
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.04.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Кременчуцької міської ради до Фізичної особи-підприємця Луща Миколи Михайловича про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 31 280,00 грн. та відкрито провадження у справі № 917/541/24; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не здійснив сплату пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, розмір якого за розрахунком, наведеним прокурором у позовній заяві, становить 31 280 грн.
Відповідач проти позову заперечував за мотивами відзиву на позовну заяву від 26.04.2024р., вх.5909 від 29.04.24р. (який було залишено без розгляду на підставі ст.118 ГПК України) та відзиву від 06.05.2024р. (вх.№6269), який було залишено без розгляду ухвалою від 15.05.2024р. 20.05.2024р. від прокуратури до суду надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору.
Судом при розгляді справи встановлено наступне:
Рішенням Кременчуцької міської ради від 07.07.2015р. «Про внесення змін і доповнень до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01 листопада 2011 року «про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на озвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Кременчука» Положення було викладено в новій редакції (арк.справи 10-45) . Вказаним Положенням, зокрема, передбачено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Під «будівництвом» мається на увазі нове будівництво, реконструкція, технічне переоснащення, капітальний ремонт об'єктів громадського, житлового та виробничого призначення (п.1.1 Положення). Розмір коштів замовників, які залучаються на розвиток інфраструктури міста, визначено, зокрема, для нежитлових будівель та/або споруд, для вбудовано-прибудованих нежитлових (комерційних приміщень) житлових будинків, крім виконання поліпшення умов експлуатації об'єкту ремонт фасадів, утеплення, ремонт покрівель без збільшення площ (перелік вичерпний) - 5 % від загальної кошториснї вартості будвництва об'єкта (п.1.5.1).
Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1), поданої 11.02.2021р., реєстраційний номер в ЄДЕССБ - ПТ101210210210524, 01.02.2020р. відповідачем розпочато будівництво - реконструкцію нежитлового приміщення у житловому будинку №28/40 по вул.Соборній в м.Кременчуці Полтавської області під магазин промислових товарів (торгівельною площею до 60 кв.м.) без зміни зовнішніх розмірів фундаментів у плані та зміни об'ємно-просторових характеристик. Згідно інформаціх розділу «Дата завершення будівництва» Декларації будівництво завершено 23.10.2020р.; відповідно до інформації розділу «Строк введення об'єкта в експлуатацію» відповідачем введено в експлуатації об'єкт будівництва 11.02.2021р.
При цьому, як вбачається з Декларації (арк.справи 27-38), у розділі «Пайова участь» - «Інформація не зазначена», відповідач з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі до рогану місцевого самоврядування - Кременчуцької міської ради - не зверався, внески у встановлений строк - після введення майна в експлуатацію - не сплатив.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 20.09.2023р. №01-36/8653 Кременчуцька міська рада повідомила Кременчуцьку окружну прокуратуру Полтавської області про вказані факти, надала відповідні підтверджуючі документи та у грудні 2023р. зверталася з запитом про надання копій відповідних процесуальних документів, що свідчили б про вжиті заходи для стягнення з ОСОБА_1 несплаченої суми пайового внеску. 02.02.2024р. прокурор звернувся до Кременчуцької міської ради з повідомленням про необхідність вжити заходів, спрямованих на усунення порушень, які завдають шкоди місцевому бюджету. Листом від 29.02.2024р. Кременчуцька міська рада повідомила прокурора про відсутність фінансування та неможливість у зв'язку з цим самостійно звернутися до суду з даним позовом (арк.справи 46). Листом-повідомленням від 21.03.2024р. №52-4421Вих-24 Кременчуцька окружна прокуратура повідомила Кременчуцьку міську раду про здійснення представництва інтересів держави у суді в особі Кременчуцької міської ради шляхом скерування до суду відповідної позовної заяви.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, господарський суд зазначає, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); брати участь у розгляді справи.
Необхідність захисту державних інтересів покладає на прокуратуру обов'язок їх представництва в суді відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів Ради прокурором у суді зазначив, що невиконання відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо сплати пайового внеску завдає шкоди місцевому бюджету та відповідній територіальній громаді, однак Рада не вживає самостійно заходів для судового стягнення заборгованості через причини, наведені в листі від 29.02.2024р.
За таких обставин, підставами для подачі даного позову та представництва інтересів Ради є невжиття уповноваженим органом будь-яких заходів, спрямованих на усунення порушень вимог законодавства, стягнення заборгованості з Відповідача, що є виключними випадками, що встановлено вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З метою вирішення спору щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту суд має визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, момент виникнення зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
За статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року. Також цією правовою нормою було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
У справі № 910/20216/21 ( Постанова від 20.02.2024р.) Касаційний Господарський суд , аналізуючи приписи Перехідних положень Закону №132-ІХ , зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
У п.40 Постанови від 20.02.2024р. у справі №910/20216/21 ,
Верховний Суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
Суд також звертається до постанови Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року у cправі № 910/9548/21, де зроблено висновок про те, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Суд встановив, що дані висновки Верховного Суду, зроблені ним при застосуванні вказаних нормативних актів, є цілком релевантними та підлягають застосуванню до даних правовідносин. Прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту, а позовні вимоги є правомірними і обгрунтованими.
Крім того, судом враховано, що відповідачем проводилося не будівництво нового об'єкту на земельній ділянці, а реконструкція вже існуючої нерухомості без зміни зовнішніх розмірів фундаментів у плані, без зміни об"ємно-просторових характеристик, що, однак, не свідчить про те, що на нього не поширюються вимоги законодавства щодо сплати пайового внеску.
Так, існували різні правові позиції Верховного Суду з питання, чи можна віднести реконструкцію нерухомого майна без зміни геометричних розмірів фундаменту будівлі до робіт з забудови території, які були підставою для укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту згідно зі ст..40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Наприклад, у постанові від 8.05.2018р. у справі № 922/1641/17 Верховний Суд висловився, що проведення реконструкції внутрішньої частини нежитлового приміщення без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі хоча і входять у загальне поняття будівельних робіт за класифікаторами будівельних робіт, проте не є саме такими роботами, за якими, виходячи з цільового тлумачення Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», може бути передбачено обов'язок укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.
Але в подальшому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2020р. у справі №922/3693/18, проаналізувавши приписи ст.34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності » та ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", затверджені Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 04.06.2014 № 163, зробила протилежний висновок: на замовника будівництва (реконструкції) покладається обов'язок з укладення договору про пайову участь та сплати відповідних коштів; при цьому цей обов'язок стосується і замовників робіт з реконструкції об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів. За ДБН А.2.2-3:2014 новим будівництвом є будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об'єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об'єктів незавершеного будівництва.
Так, відповідно до положень ДБН А.2.2-3:2014 реконструкцією є перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.
Будівництвом є нове будівництво, реконструкція, реабілітація, капітальний ремонт та технічне переоснащення об'єктів будівництва. А замовником будівництва є особа, яка має намір здійснити будівництво або змінити об'єкт будівництва.
При цьому ч. 4 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що реконструкція об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що саме відповідач - ФОП Лущ М.М. - є замовником будівельних робіт на об'єкті будівництва - "Реконструкція нежитлового приміщення у житловому будинку АДРЕСА_2 під магазин промислових товарів ". Отже, як замовник будівництва (реконструкції), він зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку ІТСІ населеного пункту шляхом пайової участі, і саме на замовника покладається обов'язок з укладення договору про таку участь та сплати відповідних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 922/3049/18.
Розрахунок розміру пайового внеску надано прокурором до позову (а.с.39), перевірено судом та встановлено його відповідність визенаведеним приписам розд.ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інфестиційної діяльності в Україні».
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи, проаналізовано та дано оцінку всім встановленим обставинам.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Луща Миколи Михайловича (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (пл.Перемоги,2, м.Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) 31 280,00 грн. заборгованості.
3. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, pax UA118201720343130001000006160 ДКСУ м.Київ, код ЄДРПОУ 02910060) 3028,00 грн. судового збору.
Видати накази з набранням цим рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Рішення складено і підписано 21.05.24р.
Суддя О.С.Мацко