22 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/24497/23 пров. № А/857/6978/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 380/24497/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Клименко О.М.,
час ухвалення рішення - 14.02.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - 14.02.2024 року,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку її пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити зарахування до трудового стажу 1993-1994 роки та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум за час вимушеного прогулу на підставі рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 24 липня 2020 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періоду між звільненням та поновленням на роботі, який зараховується до страхового стажу, та заробітної плати за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 (з урахуванням додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року у справі № 943/1210/20).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період між звільненням та поновленням на роботі та здійснити з 01 грудня 2020 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням виплачених сум) з урахуванням періоду між звільненням та поновленням на роботі, який зараховується до страхового стажу, та заробітної плати за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 (з урахуванням додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року у справі № 943/1210/20).
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії позивачка не зверталася. Оскільки відповідне рішення про відмову в перерахунку пенсії відповідачем не приймалося, то відповідно позовні вимоги позивачки не можуть бути предметом оскарження.
Апелянт зазначає, що ні рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, ні додатковим рішенням Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року, ні ухвалою Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року не зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії щодо зарахування до страхового стажу, перерахунку чи призначення пенсії.
Також твердить скаржник, що позивачка отримує пенсію по інвалідності третьої групи, розмір якої обчислено відповідно до норм Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Розмір пенсії позивачки обчислено з урахуванням страхового стажу 28 років 07 місяців 20 днів та заробітної плати, визначної за період з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки (2014-2016 роки). До страхового стажу позивачки зараховано всі періоди роботи в тому числі період роботи в колгоспі та час догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку за документами, що містяться в матеріалах пенсійної справи, а для обчислення розміру пенсії відповідачем обрано оптимальний період заробітку. Зауважує, що враховувати для обчислення розміру пенсії заробітну плату за 1990-1994 роки недоцільно. Отже, пенсію позивачці обчислено згідно з вимогами чинного законодавства та за наявними документами.
Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловила незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 30 грудня 2009 року.
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 14 липня 1983 року:
01 вересня 1975 року позивачку прийнято в члени колгоспу ім. 17 вересня (наказ № 9 від 18 вересня 1975 року);
01 вересня 1975 року позивачку прийнято на роботу в колгосп ім. 17 Вересня секретарем машиністкою (наказ № 9 від 18 вересня 1975 року);
10 жовтня 1978 року позивачку переведено на посаду техніка по штучному осіменінню (наказ № 10 від 22 жовтня 1978 року);
24 квітня 1992 року ліквідовано колгосп ім. 17 Вересня, на базі колгоспу створена Спілка власників селянських господарств «Галичина» (наказ № 2 від 24 квітня 1992 року);
22 лютого 1993 року позивачку переведено дояркою в ф.Вислобоки (наказ № 1 від 25 січня 1993 року);
03 травня 1993 року позивачку звільнено з роботи за невихід на роботу без поважних причин ст.40 ч.4 КЗпП України, за прогул (наказ № 5 від 03 травня 1993 року);
01 жовтня 1994 року позивачку поновлено на посаді техніка по штучному осіменінню в СВСГ «Галичина» (наказ № 16 від 01 жовтня 1994 року);
06 грудня 1994 року позивачку звільнено з роботи за ст.40 ч.3 КЗпП України (наказ № 14 від 06 грудня 1994 року).
Рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 вирішено поновити позивачку на роботі на посаді техніка по штучному осіменінню Спілки власників селянських господарств «Галичина» та стягнути з відповідача в її користь 4599954 крб за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року вирішено в резолютивній частині рішення зазначити дані учасника - позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 .
Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року вирішено виправити арифметичну помилку в рішенні Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року (справа № 2-109/1994) за позовом ОСОБА_2 до СВСГ «Галичина» Кам'янко-Бузького району про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме в тексті рішення прізвище позивачки замість « ОСОБА_3 » виправити на « ОСОБА_4 ».
01 грудня 2020 року позивачка звернулася до Кам'янко-Бузького відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила перерахувати розмір її пенсії з врахуванням стажу роботи відповідно до нових обставин, беручи до уваги рішення Буського районного суду від 30 вересня 2020 року, єдиний унікальний номер № 943/1210/20, провадження № 2-др/943/4/20, та усі попередньо подані підтверджуючі документи про отриману за цей період заробітну плату. До заяви додала додаткове рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року у справі № 943/1210/20 та вказала, що рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 є у матеріалах її пенсійної справи.
Листом від 24 грудня 2020 року за № 8894-9018/К-52/8-1300/20 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її заяву від 01 грудня 2020 року, зокрема про те, що ні рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, ні додатковим рішенням Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року, ні ухвалою Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року не зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії щодо зарахування до страхового стажу, перерахунку чи призначення пенсії. Крім цього, у листі вказано про те, що із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії позивачка не зверталася та не подавала жодних оригіналів документів.
30 грудня 2020 року позивачка звернулася до відділу обслуговування громадян № 16 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила провести перерахунок призначеної їй пенсії по інвалідності з врахуванням рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року з 16 жовтня 2020 року з урахуванням стягнених на її користь за цим рішенням сум та за новим збільшеним коефіцієнтом заробітної плати. До заяви додала копії перерахованих вище судових рішень.
Листом від 27 січня 2021 року за № 869-6/К-52/8-1300/21 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її заяву від 30 грудня 2020 року, зокрема про те, що рішеннями Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року жодних зобов'язань на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не покладено.
Також листом від 10 березня 2023 року за № 5796-5123/К-52/8-1300/23 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її звернення від 27 лютого 2023 року щодо пенсійного забезпечення, яке надійшло на Урядову гарячу лінію, зокрема про те, що ні рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, ні додатковим рішенням Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року, ні ухвалою Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року не зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії щодо зарахування до страхового стажу, перерахунку чи призначення пенсії. Розмір пенсії з 01 березня 2023 року становить 2520,00 грн.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу 1993-1994 роки та проведенні перерахунку її пенсії з урахуванням виплачених сум за час вимушеного прогулу на підставі рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року, звернулася з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія по інвалідності.
Визначення поняття страхового стажу та періоди, з яких складається страховий стаж наводить стаття 24 Закону № 1058.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини другої цієї ж статті визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 1058 пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Отже, розмір пенсії по інвалідності обчислюється у відсотках від розміру пенсії за віком.
Формула для обчислення розміру пенсії за віком визначена статтею 27 Закону № 1058.
Відповідно до частини першої цієї статті розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Отож, на розмір пенсії за віком впливають два показники:
1) заробітна плата (дохід) застрахованої особи, яка визначається відповідно до статті 40 Закону № 1058; та
2) коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, який визначається відповідно до статті 25 Закону № 1058.
Абзацами першим, другим частини другої статті 27 Закону № 1058 передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії визначений статтею 40 Закону № 1058.
За змістом частини першої статті 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Стаття 41 Закону № 1058 визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, згідно із якою до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються, зокрема суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Аналіз наведеної норми дає підстави дійти висновку про те, що суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності Законом № 1058, враховуються в заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії цієї особи у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд відзначає, що спірним у цій справі є питання перерахунку пенсії позивачки з урахуванням періоду між звільненням і поновленням на роботі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994.
Щодо страхового стажу суд зазначає таке.
Відповідачем визнається, що розмір пенсії позивачки обчислено з урахуванням страхового стажу 28 років 07 місяців 20 днів, до якого зараховано всі періоди її роботи в тому числі період роботи в колгоспі та час догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку за документами, що містяться в матеріалах пенсійної справи.
У матеріалах наданої відповідачем копії пенсійної справи позивачки наявний Розрахунок стажу ОСОБА_1 (алгоритм розрахунку: пенсія по інвалідності згідно із Законом № 1058) форми РС-право.
Відповідно до цього Розрахунку до страхового стажу позивачки зараховано такі періоди: з 01 вересня 1975 року по 31 грудня 1977 року (робота в колгоспі); з 01 січня 1978 року по 18 травня 1978 року (робота в колгоспі); з 19 травня 1978 року по 31 грудня 1978 року (догляд за дитиною до трьох років); з 01 січня 1979 року по 31 грудня 1984 року (робота в колгоспі); з 01 січня 1985 року по 31 грудня 1985 року (догляд за дитиною до трьох років); з 01 січня 1986 року по 23 квітня 1992 року (робота в колгоспі); з 24 квітня 1992 року по 03 травня 1993 року (вид трудової діяльності не вказано); з 01 жовтня 1994 року по 06 грудня 1994 року (вид трудової діяльності не вказано).
Як видно зі змісту наведеного Розрахунку до нього не включений період з 03 травня 1993 року по 01 жовтня 1994 року.
З огляду на записи у трудовій книжці позивачки період з 03 травня 1993 року по 01 жовтня 1994 року є періодом між звільненням позивачки з роботи за прогул (наказ № 5 від 03 травня 1993 року) та її поновленням на роботі на посаді техніка по штучному осіменінню в СВСГ «Галичина» (наказ № 16 від 01 жовтня 1994 року) згідно з рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994.
Наведене у сукупності дає суду підстави дійти висновку про те, що період між звільненням та поновленням позивачки на роботі (період вимушеного прогулу) не включений пенсійним органом до її страхового стажу при призначенні пенсії, а тому доводи відповідача про те, що страхового стажу позивачки зараховано всі періоди її роботи суд відхиляє, як необґрунтовані.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 235 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції, чинній на момент звільнення та поновлення позивачки на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення його на іншу роботу.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.
Причиною виникнення вимушеного прогулу може стати, зокрема звільнення без законної підстави або незаконне переведення на іншу роботу, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором.
Вказані висновки також свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто, працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17.
Відповідно до статті 253, частини першої статті 254 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції, чинній на момент звільнення та поновлення позивачки на роботі) усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню.
Державне соціальне страхування працівників здійснюється за рахунок держави. Внески на соціальне страхування сплачуються підприємствами, установами, організаціями без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників. Несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788.
Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
За змістом пункту 1.1 глави 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами (пункт 2.1 глави 2 Інструкції № 58).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 глави 2 Інструкції № 58).
Згідно з абзацом першим пункту 2.4 глави 2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.10 глави 2 Інструкції № 58 передбачено, що у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Отже, стаж роботи працівника, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу, а потім поновлений на роботі, вважається безперервним. Стягнутий на користь такого працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу, є заробітною платою за кожен місяць його перебування у вимушеному прогулі.
А тому період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу працівника. Так само до страхового стажу має зараховуватись період роботи працівника без нарахування та виплати заробітної плати, оскільки несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню (стаття 254 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції, чинній на момент звільнення та поновлення позивачки на роботі)).
За наведених обставин суд доходить висновку, що період вимушеного прогулу позивачки відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 повинен бути зарахований відповідачем до її страхового стажу, а пенсія по інвалідності - перерахована з урахуванням цього стажу.
Щодо заробітної плати суд зазначає таке.
Суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності Законом № 1058, враховуються в заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії цієї особи у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, що передбачено статтею 41 Закону № 1058.
Суд встановив, що рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 вирішено поновити позивачку на роботі на посаді техніка по штучному осіменінню Спілки власників селянських господарств «Галичина» та стягнути з відповідача в її користь 4599954 крб за час вимушеного прогулу.
Отже, сума 4599954 крб є середнім заробітком позивачки за час її вимушеного прогулу. Вказана сума є заробітною платою позивачки за кожен місяць її перебування у вимушеному прогулі, а тому на підставі статті 41 Закону № 1058 підлягає врахуванню в заробіток (дохід) позивачки для обчислення пенсії.
Беручи до уваги викладене суд резюмує, що відповідач протиправно відмовив позивачці у проведенні перерахунку її пенсії з урахуванням періоду між звільненням та поновленням на роботі, який зараховується до страхового стажу, та заробітної плати за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 (з урахуванням додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року у справі № 943/1210/20).
Покликання скаржника на те, що із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії позивачка не зверталася, суд відхиляє, оскільки невідповідність заяви встановленій формі за наявності у ній необхідної інформації та при наявності у відповідача відповідних документів (пенсійної справи позивачки, рішення суду, яким позивачку поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу тощо) не може бути підставою для позбавлення позивачки права на належне пенсійне забезпечення, за наявності правових підстав для перерахунку її пенсії.
Доводи відповідача про те, що ні рішенням Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року, ні додатковим рішенням Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року, ні ухвалою Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року не зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії щодо зарахування страхового стажу, перерахунку пенсії суд оцінює критично, оскільки такий обов'язок у відповідача виникає на підставі вищенаведених положень нормативних актів, якими він повинен керуватися у своїй діяльності.
Твердження скаржника про те, що враховувати для обчислення розміру пенсії заробітну плату за 1990-1994 роки недоцільно суд до уваги не бере, оскільки відповідач не враховував суму середнього заробітку позивачки за час її вимушеного прогулу, що становить 4599954 крб, відтак таке твердження є передчасним. Натомість право позивачки на врахування в заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, прямо передбачено статтею 41 Закону № 1058.
За наведених обставин, колегія суддів підтримує висновок суду про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періоду між звільненням та поновленням на роботі, який зараховується до страхового стажу, та заробітної плати за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 (з урахуванням додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року у справі № 943/1210/20) є протиправними.
Відтак, з метою ефективного захисту порушеного права позивачки, належить зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період між звільненням та поновленням на роботі та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням виплачених сум) з урахуванням періоду між звільненням та поновленням на роботі, який зараховується до страхового стажу, та заробітної плати за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Буського окружного міжрайонного суду від 22 червня 1994 року у справі № 2-109/1994 (з урахуванням додаткового рішення Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року та ухвали Буського районного суду Львівської області від 30 вересня 2020 року у справі № 943/1210/20).
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 380/24497/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 22 травня 2024 року.