Справа № 2/593/64/2024
(заочне)
Бережанський районний суд Тернопільської області
"20" березня 2024 р.
в складі: головуючого судді: Німко Н.П.
при секретарі: Олексів О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Бережанського районного суду Тернопільської області із позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя й просила визнати за нею право власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на частини присадибної ділянки по АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що перебуваючи у шлюбі із відповідачем 26 березня 2010 року, вони придбали будинковолодіння, яке складається із житлового будинку, господарського будинку (стайні) і гаража по АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку за тією ж адресою. Право власності на вказане майно оформлене на відповідача. У вересні 2013 року відповідач виїхав із житлового будинку у невідомому їй (позивачці) напрямку. Рішенням суду від 31 січня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Позивачка вказує, що має право на частину майна, набутого за час шлюбу, а з огляду на те, що з 2013 року вона з відповідачем не спілкується, досудове врегулювання спору є неможливим.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце його проведення. Попередньо, її представник - адвокат Прийдун В.М. подав заяву, у якій просив проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача; щодо винесення заочного рішення не заперечив.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце його проведення; відзив на позов не подав.
Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.
Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Стаття 63 СК України визначає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За вимогами ч.3 ст. 368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, відповідно до ст.372 ЦК України, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Судом встановлено такі факти й обставини:
Позивачка та відповідач уклали шлюб 01 лютого 1992 року, зареєстрований у Холмському міському відділі ЗАГС Сахалінської області, запис №33. Рішенням суду, яке має законну силу, 31 січня 2023 року, шлюб між сторонами розірвано.
Відповідач ОСОБА_2 є титульним володільцем цілого житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 26.03.2010 року (номер інформаційної довідки 325822256 від 15.03.2023 року).
Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000490212023 від 17.03.2023 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6120410100:04:006:0075, розташована по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить на праві власності ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності відповідача на вказане нерухоме майно є цивільно-правова угода - нотаріально посвідчені договіри купівлі-продажу від 26 березня 2010 року згаданого житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки.
Отже, вказане майно набуто сторонами під час шлюбу, а відтак є спільним сумісним майном подружжя.
Зважаючи на те, що відомості про укладення між сторонами шлюбного договору суду не повідомлені, як і відомості про домовленість подружжя щодо часток в спільному майні подружжя, а спірне нерухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, таке майно є спільною сумісною власністю сторін по справі й частки подружжя (сторін по справі) у ньому є рівними.
За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі, як законні та обґрунтовані.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 62, 63, 68, 69,70 СК України, ст.ст.16, 364, 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст.4,12,13, 81, 137, 141 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку із відповідною часткою у господарських (надвірних) будівлях за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано 07 травня 2010 року, реєстраційний номер майна 17804174 за ОСОБА_2 .
Залишити за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку із відповідною часткою у надвірних будівлях за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки з кадастровим номером 6120410100:04:006:0075 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 .
Залишити за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки з кадастровим номером 6120410100:04:006:0075 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 .
Судові витрати у справі залишити за позивачкою.
Відомості про сторін у справі:
Позивачка - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із складністю справи, у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України, повний текст рішення суду складено 29 березня 2024 року.
Рішення суду, як заочне, може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Н.П.Німко