печерський районний суд міста києва
Справа № 757/54323/21-ц
пр. 2-2334/24
08 травня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвій Т.Г.
при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу 757/54323/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-
У жовтні 2021 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що 01.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики.
Згідно п. 1.1. Договору Позикодавець в порядку і на умовах, визначених цим Договором, надає Позичальнику безвідсоткову позику у сумі 137 500 доларів США, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк.
Позива вказує, що у визначений Договором термін сума позики повернута не була, а тому станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 129 362,19 доларів США.
Відтак, з урахуванням уточнених вимог, позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 129 179,60 доларів США - сума основного боргу та 11 638,78 доларів США - три проценти річних, що разом становить 140 818,38 доларів США.
26.10.2021 ухвалою суду було прийнято до провадження справу та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
30.08.2022 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що будь-яких зустрічей у березні 2016 року, які пов'язані із погодженням умов договору позики, його підписанням та передачою грошових коштів у сумі 137 500,00 доларів США не проводилося.
Відповідач стверджує, що договір позики та розписку про отримання грошових кошітів не підписував, грошових коштів не отримував, підпис на розписці є не його, а тому в останнього є сумніви у його дійсності.
Також суми у договорі та розписці різняться, що ставить під сумів отримання грошових коштів.
Окрім цього, відповідач вважає, що долучені скріншоти не є належним доказом, оскільки не засвідченні електронним цифровим підписом позивача.
З врахуванням зазначеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
14.09.2024 представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що предметом Договору позики від 01.03.2016 року є грошові кошти у розмірі 137 500 доларів США, а відповідно до розписки від 01.03.2016 року відповідачу була передана сума 137 000 доларів США, що вказує на фактичну суму переданих коштів за угодою.
Представник позивача зазначає, що оригінал розписки відповідача від 01.03.2016 року до Договору позики від 01.03.2016 року продовжує перебувати у позивача, що є свідченням про невиконання відповідачем умов Договору позики щодо повернення переданих йому грошових коштів у визначений строк.
Також зазначає, що додатковим свідченням укладення між сторонами спору договору позики є банківські виписки по рахунку позивача, відповідно до яких відповідач перераховував позивачу грошові кошти, в тому числі з призначенням платежу «повернення позики за договором 01.03.2016». Зазначеним фактам не надано жодного пояснення у відзиві на позовну заяву, хоча вони суперечать позиції відповідача.
Окрім цього, позивач скористався своїм правом та надав до суду скріншоти текстових повідомлень, які є паперовою копією електронного доказу. Паперові копії цих електронних доказів належним чином посвідчені, як того вимагає закон.
Відтак, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
26.09.2022 відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких останній посилався на тіж обставини, що у відзиві стосовно того, що підпис на розписці та договору позики проставлений не ним, грошових коштів не отримував у борг та докази позивача є неналежними.
Також зазначив, що з виписок позивача вбачається, що відповідач сплачував певні кошти на рахунки позивача, оскільки між сторонами були певні договірні зобов'яння, а тому відповідач сплачував грошові кошти від отримання прибутку, а не в рахунок боргу.
Крім того, відповідач вважає, що транзакція, яка містить інформацію про повернення позики за Договором 01.03.2016 було проведено зацікавленими особами, щоб зберегти строки позовної давності.
Таким чином, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
29.09.2022 позивачем було подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій зазначено, що позивачем помилково не було враховано погашення 02.07.2021 року відповідачем частини суми позики в розмірі 5 000,00 гривень, що за офіційним курсом НБУ на цю дату (1 долар США дорівнює 27,3841 гривень) складає 182,59 доларів США.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 129 179,60 доларів США.
Також, посилаючи на ст. 625 ЦК України, позивач зазначив, що періодом прострочення грошового зобов'язання є 15.09.2019 року по 15.09.2022 року включно, тобто 1 097 днів, а тому три проценти річних від простроченої суми складають 11 638,78 доларів США.
05.10.2022 за клопотанням представника відповідача ухвалою суду було призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та зупинено провадження у справі.
На вирішення судової почеркознавчої експертизи були поставлені перед експертом наступні запитання:
1. Чи виконаний підпис в Договорі позики від «01» березня 2016р., укладеного між громадянином України ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 , який знаходиться в колонці «Позичальник. Громадянин України ОСОБА_2 » ліворуч від друкованого тексту « ОСОБА_2 » ОСОБА_2 чи іншою особою?;
2. Чи виконані рукописні тексти (рукописні записи) у документі «Розписка до договору позики від 1 березня 2016 року, ОСОБА_2 чи іншою особою?.
08.02.2023 постановою Київського апеляційного суду ухвалу суду від 05.10.2022 було залишено без змін.
Так, 31.08.2023 експерт направив до суду лист з матеріалами справи, у зв'язку з тим, що ухвалу про призначення експертизи залишено без виконання.
Даним листом, який датований 23.08.2023 вих. №12278/9061-4-23/32 експерт повідомив суд про те, що 13.06.2023 на адресу суду направлено рахунок № 2027 від 12.06.2023 на оплату експертизи № 19026/23-32 для скерування платнику, відповідно до ухвали суду від 05.10.2023 оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2
11.07.2023 судом було отримано клопотання експерта від 12.06.2023 щодо надання додаткових матеріалів для проведення експертизи та матеріали ц/с № 757/54323/21-ц в 1 томі на 209 арк., три робочі копії дисків та заклеєний поліетиленовий пакет, де містяться експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 на 15 арк.
Станом на 21.08.2023 клопотання експертів не виконано, матеріали справи до КНДІСЕ не повернулися.
Станом на 21.08.2023 відомості щодо сплати експертизи № 19026/23-32 в бухгалтерії КНДІСЕ відсутні.
Таким чином, відповідно до п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, випадку несплати вартості дослідження, у порядку, передбаченому чинним законодавством, ухвала суду від 05.10.2022 залишена без виконання.
04.09.2023 ухвалою суду було відновлено провадження.
20.11.2023 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду справи по суті.
В судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги, зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Відповідач та його представник заперечували щодо задоволення позовних вимог, оскільки суми у договорі та розписці є різними, підпис відповідача у паспорті та розписці різняться, а тому відповідач нічого не підписував. Відтак, просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що 01.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики (а.с.7).
Згідно п. 1.1. Договору Позикодавець в порядку і на умовах, визначених цим Договором, надає Позичальнику безвідсоткову позику у сумі 137 500 (сто тридцять сім тисяч п'ятсот) доларів США, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк.
Відповідно п. 2.2. Договору строк надання позики Позичальнику становить два календарних роки з моменту реальної передачі всієї грошової суми та підписання Сторонами цього договору та Розписки про отримання позики.
Розділом 3 Договору визначені порядок надання і повернення позики. Позикодавець зобов'язується невідкладно передати позику одразу після підписання цього Договору. Позика надається шляхом передачі готівки із рук Позикодавця в руки Позичальника. Підтвердженням отримання позики Позичальником є розписка видана Позикодавцю. По закінченню строку, вказаного в п. 2.1 цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом наступного дня повернути суму позики. Підтвердженням повернення позики є передача розписки Позикодавцем Позичальнику.
На виконання умов Договору позивачем 01.03.2016 року було передано відповідачу суму позики у розмірі 137 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою Позичальника від 01.03.2016 року до Договору позики від 01.03.2016 року [а.с.9].
З даної розписки вбачається, що ОСОБА_2 позичив суму грошових коштів у розміір 137 000,00 доларів США у ОСОБА_1 та зобов'язався їх повернути до 01.03.2018.
Таким чином, датою повернення суми позики є 01.03.2018 року.
Позивач звернувся до суду, оскільки у визначений Договором термін сума позики не була повернута.
З тверджень позивача проблема повернення позики позивачу була постійним предметом переговорів під час зустрічей сторін, їх телефонного спілкування та обміну повідомленнями в месенджерах (а.с. 26-49).
Так, у 2018, 2019, 2021 роках відповідач частково погасив свій борг перед позивачем. Відповідач повертав грошові кошти, як шляхом безготівкового перерахування на картковий рахунок позивача, так і готівкою під час особистих зустрічах. Позивач долучив банківські виписки по своїм картковим рахункам, в яких кольором позначає суми, які перераховувались відповідачем у якості погашення заборгованості (а.с. 10-25). Також позивач долучає скріншоти листування позивача та відповідача в месенджерах, в якому йдеться про перерахування грошових коштів на картковий рахунок позивача, у якості погашення боргу, а також в якому зазначені готівкові суми, що передавались відповідачем позивачу.
Позивач вказує, що відповідачем частково повернуто позика на загальну суму 7 637,81 доларів США. Грошові кошти, які перераховувались в гривні на картковий рахунок позивача перераховані в долари США за офіційним курсом НБУ, що діяв на дату платежу. Готівкові кошти в гривні, які безпосередньо передавались позивачу, перераховані в долари США за курсом, визначеним за домовленістю сторін.
Так, позивачем деально розписано повернення грошових коштів у позовній заяві, які сплачені і на рахунки позивача та особисто відповідачем були повернуті. (а.с.4-5).
Окрім цього, в уточнені вимог позивач зазначив, що ним помилково не було враховано погашення 02.07.2021 року відповідачем частини суми позики в розмірі 5 000,00 гривень, що за офіційним курсом НБУ на цю дату (1 долар США дорівнює 27,3841 гривень) складає 182,59 доларів США.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 129 179,60 доларів США.
Також, посилаючись на ст. 625 ЦК України, позивач зазначив, що періодом прострочення грошового зобов'язання є з 15.09.2019 року по 15.09.2022 року включно, тобто 1 097 днів, а тому три проценти річних від простроченої суми складають 11 638,78 доларів США.
Позивачем було надано розрахунок, який останній розрахував за наступною формулою: сума санкції = С * 3 * Д : 365 (або 366 у високосному році) : 100, де с - сума заборгованості, д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання складає: з 15.09.2019 року по 15.09.2022 року включно, тобто 1 097 днів. Відтак, три проценти річних від простроченої суми складають 11 638,78 доларів США, що детально зазначено у заяві про уточнення розміру позовних имог (а.с. 139-141).
Таким чином, три проценти річних від простроченої суми складають 11 638,78 доларів США.
З врахуванням викладеного, варто зазначити, що відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1662-цс-17.
Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між позивачем та відповідачем склалися зобов'язальні правовідносини з приводу позики грошей.
Укладення Договору позики підтверджено наданням розписки, що передбачено ч. 2 ст. 1047 ЦК України. По своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 19.12.2018 року у справі № 544/174/17-ц).Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
З розписки, які долучені позивачем вбачається, що відповідач взяв в борг грошові кошти у доларах та зобов'язався їх повернути позивачу до 01.03.2018.
Твердження відповідача, що ним не підписувалась розписка, що підпис відрізняється, на думку суду, є необґрунтованими, з наступних підстав.
Так, за клопотанням представника відповідача суд 05.10.2022 ухвалою суду було призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, з проставлення питань перед експертом, які ж просив представник відповідача.
Разом з цим, представник відповідача подав апеляційну скаргу на дану ухвалу, яку Київським апеляційним судом було залишено без змін.
Відтак, справа була направлена для проведення експертизи та 03.07.2023 експертом було направлено рахунок для оплати експертизи, який судом було негайно нправлено сторонам, зокрема і відповідачу для виконання.
Окрім цього, експертом було направлено клопотання про надання додаткових матеріалів, який суд отримав 12.07.2023, яке було направлено сторонам для відома та виконання, що підтверджується зворотніми повідомленнями про його отримання, в тому числі і відповідачем.
Також, суд повторно направляв рахунок експерта стороні відповідача.
31.08.2023 матеріали справи були повернуті експертом, у зв'язку з невиконанням вимог клопотання та те, що відповідач не здійснив оплату.
З врахуваннням даних обставин та в загальному процесуальної поведінки відповідача, суд прийшов до висновку, що ним не вчинено жодних дій щодо спротування доводів позивача та підтвердження обставин, на які ж він сам посилається.
Відповідач, заявивши клопотання про проведення експертизи, не виконав умови експерта, оскаржував ухвалу про призначення експертизи, що свідчить про те, що останній не зацікавлений у встановлені оригінальності його підпису на розписці, яка б могла засвічити реальність взяття грошових коштів.
При тому, що суд забезпечив відповідача всіма засобами та можливостями для доведення обставин, на які він ж сам і посилався.
Таким чином, відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
За змістом ст.103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Окрім цього, варто зазначити, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ЦПК України).
Частиною п'ятою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною) у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).
Відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Водночас за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Відтак, з врахуванням обставин справи, процесуальної провденіки сторони відповідача, суд в судому засіданні, на підставі ст. 109 ЦПК Україхни, визнав факт, укладення між позивачем та відповідачем Договору позики та розписки, оскільки стороною відповідача не надано належних доказів на спростування обставин, на які посилається позивач та не вчинено всіх необхідних дій, з метою проведення експертизи.
Окрім цього, в судому засіданні позивач надав суду для огляду оригінали договору позики, розписки, виписок, з метою належного дослідження доказів у справі.
Таким чином, судом встановлено договірні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо взяття грошових коштів у позику.
З врахуванням встановлених обставин справи, встановлення факту укладення Договору позики та розписки від 01.03.2016, суд прийшов до висновку, що доводи відповідача щодо того, що він не підписував розписку не отримував кошти, є необґрунтованими та не спростованими жодним доказом.
Також, посилання позивача на належність доказів у справі, є безпідставними, оскільки суд погоджується з позицію позивача, що за визначенням, що міститься в ч. 1 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 5 ст. 100 ЦПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Таким чином, позивач скористався своїм правом та надав до суду скріншоти текстових повідомлень, які є паперовою копією електронного доказу. Паперові копії цих електронних доказів належним чином посвідчені, як того вимагає закон.
За таких підстав, зауваження відповідача, що скріншоти листування є неналежними та недопустимими доказами, оскільки вони не засвідчені електронним цифровим підписом позивача не заслуговують на увагу, так як подавались до суду не в електронних, а в паперових копіях.
Відтак, оскільки договірні відносини між сторонами встановлені, то частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право у встановленому порядку, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням наведених правил правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Окрім цього, статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також, варто вказати, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відтак, судом встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав вчасно та не повернув повністю грошові кошти, які взяв у борг, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів, переданих на підставі Договору позики та розпики від 01.03.2016.
Окрім цього, оскільки позивач надає докази сплати коштів відповідачем на його рахунки, то зазначене може свідчили про те, що відповідач знав про свої зобов'язання та частково їх виконував, а тому вимоги позивача щодо повернення основної суми боргу у розмірі 129 179,60 доларів США, є обґрунтованими.
Також, суд не бере до уваги заперечення відповідача, що дані транзакції ним не були проведенні та він не сплачував грошові кошти на виконання Договору позики, оскільки вони нічим не підкріпленими, не підтверджується жодним доказом, а тому є безпідставними.
Відповідачем і його представником не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Також, оскільки відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, на підставі наданих розрахунків та в тих межах, які просить позивач.
Також, стороною позивача не надано своїх розрахунків, аналізу виписок, доказів, які б могли спростувати доводи позивача, не вірність його розрахунку, а відтак позиція позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, у розмірі 11 638,78 доларів США.
Так, у відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобовязати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За викладених обставин справи прийшов до висновку, що у справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики, внаслідок порушення позичальником умов такого договорів за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову у відповідності до вимог договору та норм ЦПК України, а протилежного стороною відповідача не було доведено судді.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 11 350,00 грн.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму основного боргу у розмірі 129 179 (сто двадцять дев'ять тисяч сто сімдесят дев'ять) доларів США 60 центів та три проценти річних у розмірі 11 638 (одинадцять тисяч шістсот тридцять вісім) доларів США 78 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі - 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 17.05.2024.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА