Провадження № 22-ц/803/5193/24 Справа № 185/5989/23 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А.С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
21 травня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" Павлоградської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію,
-за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Міняєв Андрій Олександрович
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року, -
27 квітня 2023 року комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за спожиту теплову енергію з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені в сумі у сумі 122245,65 грн та витрати на судовий збір в розмірі 2684,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та станом на 28.10.2021 не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленою Правилами надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 08.09.2021 року №1022. Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення, що надаються за адресою: АДРЕСА_1 . Однак відповідачі оплату за послуги теплопостачання фактично Комунальному підприємству «Павлоградтеплоенерго» не проводили. В результаті чого за період з 01.01.2002 по 01.04.2023 утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством «Павлоградтеплоенерго» у сумі 109570,88 грн., на яку позивачем нараховано пеню в розмірі 197,62 грн., 3% річних в розмірі 1719,07 грн., інфляційні витрати в розмірі 10758 грн. за період з 01.11.2020 по 01.04.2023.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року позов Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" Павлоградської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - задоволено частково.
В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" Павлоградської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго», код ЄДРПОУ: 03342250, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Промислова, 13 А, заборгованість за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 57 056,03 грн (п'ятдесят сім тисяч п'ятдесят шість грн. три копійки), яка складається з: 54 185,41 грн - основний борг за період з 17.03.2019 по 01.04.2023, 2292,90 грн - інфляційні збитки за період з 01.11.2020 по 24.02.2022, 577,72 грн - 3% річних за період з 01.11.2020 по 24.02.2022.
В задоволенні іншої частини позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» судові витрати в сумі 1270,20 грн.
У квітні 2024 року, не погодившись із вказаним рішенням, відповідачем -1 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Міняєв А. О. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 , до цих пір лише номінально зареєстрований (прописаний) в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , так як за відсутності власного житла не може виписатися в інше житло, та фактично в цій квартирі тривалий час не проживає, а проживає за іншою адресою АДРЕСА_2 (що підтверджується договорами оренди, які були додані до відзиву на позов) та не отримує жодних комунальних послуг, не є співвласником даної квартири, а відтак, є неналежним відповідачем за вимогами позивача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, по квартирі, що є приватною власністю.
Враховуючи вищевикладене, суд І-інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги до ОСОБА_1 , чим фактично визнав його належним відповідачем, яким він не є.
03.05.2024 року до Дніпровського апеляційного суду від Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" Павлоградської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд, залишити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2024 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 122245, 65 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено.
Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» надає послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 1938 від 09.05.2023 за адресою: АДРЕСА_1 з 21.04.2015 зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (жіноча стать).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості від 24.11.2023 № 355869498 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (жіноча стать) 07.11.2012.
Отже власником вказаної квартири є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (жіноча стать), однак позовні вимоги до неї не пред'явлені, тому справа розглядається судом в межах заявлених позовних вимог.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_2 (чоловіча стать), не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні дані про право власності останнього на зазначену квартиру, відсутні ґрунтовні та об'єктивні підстави вважати, що останній користувався послугами теплопостачання, тому в частині позовних вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 1939 від 09.05.2023, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 21.04.2015. Також факт реєстрації відповідача ОСОБА_1 за зазначеною адресою підтверджено його представником в судовому засіданні.
Посилання представника відповідача на надані копії договорів оренди № 01/02/17 від 01.02.2017 та № 01/01/20 від 01.01.2020 про оренду ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з актами прийому-передачі, не свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 не користувався послугами за адресою АДРЕСА_1 .
Крім того, наявність протягом певного часу у відповідача в оренді квартири за адресою: АДРЕСА_2 також не спростовує того факту, що відповідач ОСОБА_1 місце реєстрації свого проживання не змінював, що вказує на те, що він не бажав і не бажає втрачати правовий зв'язок з жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , і вважає себе таким, що має право на проживання у ньому.
Отже, оскільки ОСОБА_1 зареєстрований у житлі за адресою: АДРЕСА_1 він несе солідарну відповідальність з власником та іншими особами, зареєстрованими за зазначеною адресою.
За таких обставин, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за надані послуги, але суд враховує й наступне.
Згідно з п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок оплатити надані послуги з теплопостачання встановлено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».
Частиною 1 ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
Пунктом 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №830, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 січня 2002 року по 01 квітня 2023 року виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 109570 грн. 88 коп.
Позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги за період з 01.01.2002 по 01.04.2023.
В свою чергу представник відповідача ОСОБА_1 просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до п. 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Згідно з п.19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 17.03.2022, з урахуванням трирічного строку позовної давності до набрання чинності п. 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, період за який підлягає стягненню заборгованість становить з 17.03.2019 по 01.04.2023.
Тобто, згідно розрахункам позивача, заборгованість складає 54 185,41 грн. (109570,88 грн {борг на 01.04.2024} - 56183,10 грнборг на 01.04.2019} + (1706,39 грн : 31 день х 14 днів) {борг за 14 днів березня 2019} = 54185,41 грн). Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованості за надані послуги в розмірі 54 185,41 грн. за період з 17.03.2019 по 01.04.2023 .
Згідно ст. 26 Закону України У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Проте, згідно розрахунку пені, позивач вказав період з 01.05.2022 року по 01.04.2023 року, в який, згідно з постановою КМУ №206 від 05.03.2022 року, заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням до припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Таким чином у стягненні пені слід відмовити.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розраховуючи інфляційні збитки та три проценти річних, які підлягають стягненню з відповідача суд враховує положення постанови КМУ №206 від 05.03.2022, строк позовної давності та діє в межах позовних вимог.
Так, згідно застосуванню строку позовної давності та позовним вимогам позивача (наданим розрахункам за період з 01.11.2020 по 01.03.2023), підлягають стягненню інфляційні збитки за період з 01.11.2020 по 24.02.2022 в сумі 2292,90 грн, які складаються з:
01.11.2020 - 24.02.2022 - 261,97 грн,
01.12.2021 - 24.02.2022 - 406,18 грн,
01.01.2021 - 24.02.2022 - 553,98 грн,
01.02.2021 - 24.02.2022 - 384,58 грн,
01.03.2021 - 24.02.2022 - 326,20 грн,
01.10.2021 - 24.02.2022 - 15,95 грн,
01.11.2021 - 24.02.2022 - 101,49 грн,
01.12.2021- 24.02.2022 - 99,43 грн,
01.01.2022 - 24.02.2022 - 103,53 грн,
01.02.2022 - 24.02.2022 - 39,59 грн,
та 3% річних за період з 01.11.2020 по 24.02.2022 в сумі 577,72 грн, які складаються з:
01.11.2020 - 24.02.2022 - 65,81 грн,
01.12.2021 - 24.02.2022 - 105,66 грн,
01.01.2021 - 24.02.2022 - 144,56 грн,
01.02.2021 - 24.02.2022 - 104,42 грн,
01.03.2021 - 24.02.2022 - 90,72 грн,
01.10.2021 - 24.02.2022 - 3,63 грн,
01.11.2021 - 24.02.2022 - 22,16 грн,
01.12.2021- 24.02.2022 - 19,86 грн,
01.01.2022 - 24.02.2022 - 16,02 грн,
01.02.2022 - 24.02.2022 - 4,88 грн.
За таких обставин, враховуючи, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 до теперішнього часу не погашена, а також враховуючи відзив, сума яка підлягає стягненню з відповідача становить 57 056,03 грн, яка складається з: 54 185,41 грн - основний борг за період з 17.03.2019 по 01.04.2023, 2292,90 грн - інфляційні збитки за період з 01.11.2020 по 24.02.2022 , 577,72 грн - 3% річних за період з 01.11.2020 по 24.02.2022.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач-1 зобов'язаний оплатити надані послуги з теплопостачання, втім сума заборгованості відповідачем до теперішнього часу не погашена.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд.
Відповідно до вимог ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст.4 якого, законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
26 квітня 2017 року Верховний Суд України, у справі №3-1522гс16, сформулював правову позицію, згідно якої внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відповідно ст. 1 Закону України “Про теплопостачання”, споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про теплопостачання” оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”, плата за спожиту теплову енергію повинна провадитися споживачем теплової енергії щомісячно за фактично отриману теплову енергію та згідно з Правилами надання населенню послуг теплопостачання і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за спожиту теплову енергію.
Частина 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Таким чином, встановлено та підтверджується матеріалами справи, відповідач має заборгованість за надані послуги теплопостачання, які ним не сплачуються у добровільному порядку.
Відповідач від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався).
Фактично жодних доводів стосовно відсутності заборгованості чи незгоди з її наявністю апеляційні скарга не містить.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Міняєв Андрій Олександрович залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: