про відмову у відкритті касаційного провадження
20 травня 2024 року
м. Київ
справа №420/19315/23
адміністративне провадження № К/990/16929/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю. та Єзерова А.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року
у справі №420/19315/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 16 червня 2023 року №101650004913;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, нарахувати та сплатити пенсію ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоди роботи та безробіття у рф з 14 листопада 1996 року по 13 листопада 1997 року; з 14 травня 1998 року по 13 травня 1999 року; з 03 травня 2000 року по 20 жовтня 2003 року з дня її звернення за призначенням пенсії, а саме - з 09 червня 2023 року;
- витребувати матеріали пенсійної справи;
- стягнути на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку із сплатою судового збору.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 16 червня 2023 року №101650004913.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 09 червня 2023 року за її заявою, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи та безробіття у рф з 14 листопада 1996 року по 13 листопада 1997 року; з 14 травня 1998 року по 13 травня 1999 року; з 03 травня 2000 року по 20 жовтня 2003 року з дня її звернення за призначенням пенсії, а саме з 09 червня 2023 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 09 червня 2023 року за її заявою, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи та безробіття у рф з 14 листопада 1996 року по 13 листопада 1997 року; з 14 травня 1998 року по 13 травня 1999 року; з 03 травня 2000 року по 20 жовтня 2003 року з дня її звернення за призначенням пенсії, а саме з 09 червня 2023 року, та ухвалено в цій частині нове рішення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09 червня 2023 року та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року залишено без змін.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 30 квітня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/19315/23, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17, від 16 листопада 2020 року у справі №640/5615/19, від 04 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
Водночас Суд вважає нерелевантними посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а (предмет спору стосувався визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності), від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16 (предмет спору стосувався скасування постанови про адміністративне правопорушення), від 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17 (предмет спору стосувався скасування рішення органу місцевого самоврядування про відмову у надання земельної ділянки), від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17 (предмет спору стосувався відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15 (предмет спору стосувався визнання незаконною та скасування в частині постанови Кабінету Міністрів України), від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17 (предмет спору стосувався зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність), від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16 (предмет спору стосувався зобов'язання надати спеціальний дозвіл на користування надрами), від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20 (предмет спору стосувався визнання протиправним та скасування наказу про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації у зв'язку із закінченням встановленого законом строку подачі скарги), від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 (предмет спору стосувався зобов'язати здійснити державну реєстрацію припинення права оренди на земельну ділянку), від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20 (предмет спору стосувався продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами), оскільки такі висновки сформовані за інших фактичних обставин, а правовідносини в зазначених справах та справі, що розглядається, не є подібними.
Колегія суддів також вважає нерелевантними посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справі №806/965/17, оскільки висновок в зазначеній справі сформований щодо відмови у наданні дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву; у справі №380/8727/20 предмет спору стосувався визнання протиправним та скасування наказу щодо відмови у продовженні терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами; у справах №640/5615/19, №806/3304/18, №480/4737/19, №822/584/18, №806/1316/18, №826/8844/16 предмет спору стосувався відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у справі №160/6762/21 предмет спору стосувався визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора; у справі №524/3778/16 предмет спору стосувався неправильного перерахунку пенсії пенсійним органом.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині зобов'язання призначити пенсію за віком та ухвалюючи в цій частині нове рішення про зобов'язання повторно розглянути заяву відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 09 квітня 2024 року у справі №580/3690/23.
Так у висновку від 09 квітня 2024 року у справі №580/3690/23, Верховний Суд зазначив, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 3 Порядку №498, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача.
При цьому, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів про помилковість таких мотивів.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №420/19315/23, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 23 квітня 2024 року у справі №160/14139/22, від 07 травня 2024 року у справі №600/6415/23-а.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №420/19315/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді А.Ю. Бучик
А.А. Єзеров