Справа № 600/6988/23-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
21 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв'язку, з необхідністю здійснення догляду за матір'ю своєї дружини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження (88 років), яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, на підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач мобілізований через ІНФОРМАЦІЯ_3 та проходить службу молодшим сержантом у військовій частині НОМЕР_2 .
10.07.2023 року позивачем подано командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт, про звільнення від проходження військової служби у зв'язку із сімейним обставинами, на підставі ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З матеріалів справи вбачається також про те, що позивача повідомлено, про недостатність документального підтвердження підстави для звільнення з військової служби та як наслідок відмовлено в такому звільненні.
Згідно з висновком ЛКК № 314 від 02.03.2023 року КНП "Путильська багатопрофільна лікарня" ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, висновок дійсний до 02.03.2024 року.
02.03.2023 року Путильською ТГ складний акт, обстеження побутових умов фактичного місця проживання особи.
Даним актом встановлено, що: теща позивача ОСОБА_2 за станом здоров'я та згідно висновку комісії ЛКК - довідка № 314 від 02.03.2023 року, потребує стороннього догляду, а також те, що позивач постійно здійснював такий догляд.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.
В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві зазначає про те, що подав рапорт і просив його звільнити з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю дружини, позивач зазначає про те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком №314 від 02.03.2023 року виданого КНП "Путильська багатопрофільна лікарня", який позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Зі змісту зазначено висновку вбачається про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду та актом від 02.03.2023 року складеним Путильською ТГ, обстеження побутових умов фактичного місця проживання особи, згідно якого встановлено, що позивач зареєстрований та проживав за даною адресою та постійно здійснював догляд за своєю хворою тещею ОСОБА_3 , яка потребує постійного стороннього догляду.
Разом з тим, заперечуючи щодо аргументів позивача відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів про те, що відсутні інші особи, які можуть здійснювати постійний догляд.
Суд звертає увагу на те, що не може бути підставою для звільнення у випадку позивача - висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, оскільки такий висновок не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю (тещею), оскільки стосовно підтвердження такого факту уповноваженим органом є інша установа.
Так, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком саме медико-соціальної експертної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за матір'ю його дружини - не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність залишення рапорту останнього без реалізації.
При вирішенні даного спору, суд наголошує на тому, що нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 № 413 деталізують положення Закону України № 2232-XII, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова ( в т.ч. і під час військового стану). Закон встановлює загальні правові норми, якими передбачено перелік документів і органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Крім того, з проведеного ретельного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою (повнолітньою) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
За таких обставин, норми Закону №2232-XII та Постанови КМУ №413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду, відтак і доводи позивача з даного приводу є безпідставними.
Отже, довідка ЛКК, надана позивачем, не може бути визнана судом належним документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Слід також зауважити, що висновок не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги, що очевидно вказує на обмежену часову межами компетенцію лікарсько-консультативної комісії з цього питання. Так, у висновку ЛЛК №314 від 02.03.20213 року на який посилається позивач, зазначається лише про те, що ОСОБА_3 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Очевидним є те, що такий висновок наданий лікарями на час огляду ОСОБА_3 , у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Наведені висновки суду також узгоджуються з правовою позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 01.08.2023 року в справі 240/5021/23 в аналогічних правовідносинах.
Крім того, суд відхиляє посилання позивача на акт обстеження побутових умов від 02.03.2023 року, як на доказ здійснення останнім постійного догляду за хворою матір'ю дружини, оскільки законодавцем визначений інший порядок підтвердження такого догляду. При цьому суд зазначає, що даний акт встановлює лише фактичне місце проживання позивача та ОСОБА_3 , за однією адресою.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України № 190 від 04.07.2022 року затверджено форму акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи, з метою призначення житлових субсидій та надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. У випадку позивача, спірні правовідносини не стосуються призначення житлових субсидій та надання щомісячної грошової допомоги особі з інвалідністю, що свідчить про неналежність такого доказу як Акт обстеження матеріально-побутових умов у правовідносинах публічної служби.
Окрім іншого, суд погоджується з аргументами відповідача, про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт відсутності інших осіб, які б могли за наявності всіх передбачених законом документів, здійснювати такий догляд.
Проаналізувавши наведе вище в сукупності в контексті встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту з додатками відсутні, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не порушують прав позивача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 90 КАС України).
Системний аналіз наведеного вище дає підстави дійти висновку, що дії відповідача правомірні та узгоджуються з вимогами встановленими частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.