Справа № 240/21843/23
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
20 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
в липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 18.01.2023 призначити та щомісячно проводити нарахування, виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у задоволені позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що хоча позивач і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України № 796-XII вона не має. Оскільки, на переконання суду, наявність статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи є обов'язковою умовою для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Аргументами на підтвердження вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що оскільки є непрацюючим пенсіонером та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, то має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами та висновки суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 отримує пенсію та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, а також має статус непрацюючого пенсіонера згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) в спірний період (а.с. 3-8).
Відповідно до зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання позивач проживає у м.Овруч, Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.2-3).
Однак, за спірний період, позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону України № 796-ХІІ протиправною, позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату такої доплати.
Проте, надаючи відповідь на звернення, листом відповідач повідомив позивача про те, що частина 2 статті 39 Закону України № 796-ХІІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, саме непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, а лише, за переконанням відповідача, норма статті передбачає виплати для працюючих пенсіонерів. Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановлена статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон України №796).
Стаття 39 Закону України №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Проте, 28 грудня 2014 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Таким чином, з 01 січня 2015 року стаття 39 була виключена із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, 17 липня 2018 року Конституційний Суд України, розглянувши справу №1-11/2018(3830/15) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, прийняв рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Вищезазначені норми, які були визнані неконституційними, втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року, а відтак і відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ.
А тому, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, тому відмова відповідача у цьому нарахуванні є неправомірною.
Щодо тверджень суду першої інстанції щодо обов'язкової наявності статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії, колегія суддів не погоджується з цим та зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач проживає у населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.
Так, відновлена редакція статті 39 Закону №796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
При цьому, абзац 2 статті 39 Закону №796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів зазначає, що вказана стаття належить до розділу VII Закону України №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що вказаний розділ Закону України № 796-ХІІ, не встановлює наявність в осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, обов'язкового статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
При цьому, Законом №796-ХІІ передбачено ряд пільг та компенсацій для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (ліквідатори та потерпілі певних категорій), однак статтею 1 вказаного Закону визначено, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.2ст.65 Закону №796-XII, посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другоюстатті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18 не встановлює обов'язкової наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що наявність документа, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС не є обов'язковою обставиною, від якої залежить призначення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, оскільки така соціальна гарантія залежить лише від проживання на території радіоактивного забруднення та передбачена ст.39 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 року не застосовується як розрахункова величина.
Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно з якими: " 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
За результатами аналізу наведених положень Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст. 37 Закону України №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік на слова та цифри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Водночас колегія суддів зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 (постанова від 18.03.2020) стосувалися саме питання наявності із 17 липня 2018 року права на отримання щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тоді як питання визначення розрахункової величини, яка змінилася після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 не розглядалося.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Таким чином, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 18.01.2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду від 18 січня 2023 року не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 18 січня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 18 січня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.