судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року у справі № 686/13202/23 (провадження № 61-1695св24)
за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2023 року у складі судді Павловської А. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування 5 млн грн моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року в справі № 686/13784/21 про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 300 грн на відшкодування моральної шкоди.
21 вересня 2023 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11 січня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2023 року залишено без змін.
Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивач не зазначив, у чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі Міністерства юстиції України при виконанні рішення суду в справі № 686/13784/21 посадовими і службовими особами відповідача, та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу. Справа не містить доказів на підтвердження заявленого позивачем розміру моральної шкоди.
26 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 16 червня 2022 року в справі № 569/20510/19.
15 травня 2024 року постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що потерпілий не довів належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Відповідно до практики Верховного Суду в подібних правовідносинах з ОСОБА_1 сформульовано висновок про те, що останній реалізував у провадженні № 686/8422/20 право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення. Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (постанови Верховного Суду від 13 листопада 2023 року в справі № 686/13017/22, від 18 серпня 2023 року в справі № 686/10621/22, від 13 липня 2023 року в справі № 686/13391/22, від 22 листопада 2022 року в справі № 686/28957/21-ц, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 05 березня 2024 року в справі № 686/23937/23).
Право ОСОБА_1 мати належним чином оформлений документ, що посвідчує його особу, поновлено шляхом видачі нового паспорта. ОСОБА_1 , отримуючи новий паспорт, своїми конклюдентними діями погодився на такий спосіб виконання судового рішення, бо його паспорт, у який за рішенням суду необхідно було вклеїти фотографію, був втрачений.
Встановлені у справі обставини свідчать, що органи державної влади вжили всіх можливих заходів для поновлення прав ОСОБА_1 , тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
За вимогами частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації право вимоги. Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року в справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина перша та пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у справі № 686/13784/21 постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 300 грн на відшкодування моральної шкоди. У зв'язку з невиконанням цього судового рішення позивачу завдана моральна шкода.
Підставою відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій вказали недоведення останнім завдання йому моральної шкоди, ненадання доказів протиправності дій, рішень та бездіяльності держави України в особі Міністерства юстиції України.
Разом з тим, суди не звернули уваги, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна на його користь 5 млн грн моральної шкоди, завданої невиконанням рішення в справі № 686/13784/21.
У постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21) встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності держави Україна, яка полягала у тривалому невиконанні судового рішення у справі № 2270/14181/11 (зобов'язання невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України), що набрало законної сили, та наявність шкоди, заподіяної такою бездіяльністю.
Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 (провадження № 61-19019св21) встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності держави Україна, яка полягала у невиконанні з 05 до 07 червня 2021 року судового рішення у справі № 2270/14181/11, та спричинення моральної шкоди, заподіяної позивачу такою бездіяльністю, яку суд оцінив у 300 грн та стягнув на корить ОСОБА_1 .
У постанові від 08 червня 2022 року в справі № 686/4032/21 (провадження № 61-19006св21) Верховний Суд також виснував, що внаслідок бездіяльності органу державної влади ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, він тривалий час не міг користуватися паспортом громадянина України, докладав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500 грн моральної шкоди.
У зазначеній постанові від 08 червня 2022 року в справі № 686/4032/21 (провадження № 61-19006св21) Верховний Суд виснував, що доводи Міністерства внутрішніх справ України в касаційній скарзі, що вони є неналежним відповідачем в цій справі, є безпідставними, оскільки відповідачем у цій справі є держава Україна, яка є належним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, в особі відповідного органу.
Доказів виконання рішення у справі № 686/13784/21 матеріали справи не містять.
Таким чином висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, зважаючи на висновки Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21 (провадження № 61-19019св21), від 08 червня 2022 року в справі № 686/4032/21 (провадження № 61-19006св21).
У зв'язку з наведеним висновок судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів протиправності дій, рішень та бездіяльності державою Україна, не доведено завдання йому моральної шкоди, не може вважатися законним та обґрунтованим.
Суди не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, тому за результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів у складі Касаційного цивільного суду мала судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя О. М. Ситнік