Справа №587/1083/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/505/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення недоторканності житла
Іменем України
13 травня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 587/1083/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Сумського районного суду Сумської області від 13.06.2023, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Гумбаші, Лєнкоранського району, Азейбарджан, зареєстрований: АДРЕСА_1 , мешкає: АДРЕСА_2 , раніше не судимий
визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 162 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
захисника - адвоката ОСОБА_11 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_12 просить вирок суду змінити у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості і пом'якшити покарання його підзахисному, застосувавши ст. 75 КК. Вважає, що судом неповно відображені показання свідків, які мають суттєве значення у даному провадженні. Зокрема, згідно показань обвинуваченого останній не проникав у житло потерпілого, протиправні дії вчиняв на території його господарства, що підтверджується також показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_13 . Суд в порушення процесуальних норм вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки стороною обвинувачення ставилося у вину ОСОБА_10 незаконне проникнення до іншого володіння потерпілого ОСОБА_14 , а не до його житла. Не погоджується і з викладеними у вироку показаннями обвинуваченого в частині нанесення удару сокирою потерпілому ОСОБА_14 , пошкодження дверей будинку. Обвинувачений вину у вчиненому визнав, обставини вчинення правопорушень не оспорював, частково відшкодував завдану шкоду, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у лікарів не перебуває, одружений, характеризується позитивно, має на утриманні повнолітніх дітей, один з яких має інвалідність, родина обвинуваченого проживає в с. Юнаківка, яке перебуває у зоні бойових дій, а тому призначене судом покарання унеможливить виїзд його родини у разі необхідності. Не врахував суд з достатньою повнотою і досудовому доповідь установи пробації, згідно висновку якої виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Вироком Сумського районного суду Сумської області від 13.06.2023 ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 162 КК, і йому призначене покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді трьох років обмеження волі; за ч. 2 ст. 162 КК у виді двох років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначене остаточне покарання у виді двох років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня витрати, пов'язаних з перебуванням на стаціонарному лікуванні потерпілого ОСОБА_14 в сумі 29 025,64 грн, на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації 3 296,44 грн витрат, пов'язаних з перебуванням на стаціонарному лікуванні потерпілого ОСОБА_14 , на користь потерпілого ОСОБА_14 грошові кошти в сумі 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відповідно вироку суду, 12.07.2021 приблизно 20:00 перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_14 , ОСОБА_10 разом з невстановленою в ході досудового розслідування особою, маючи при собі заздалегідь заготовлену дерев'яну палицю для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, прибули до його домогосподарства. Використовуючи силу та заздалегідь заготовлену дерев'яну палицю, супроводжуючи свої дії погрозами фізичною розправою, вибив металеву хвіртку до двору. У подальшому, без дозволу, підійшов до вхідних дверей житлового будинку, який на праві власності належить ОСОБА_14 , і почав рубати дерев'яні двері, відчинив їх та тим самим незаконно проник до вказаного будинку, чим порушив право потерпілого на недоторканість житла. ОСОБА_10 разом з невстановленою в ході досудового розслідування особою, отримавши доступ до потерпілого вирішили заподіяти шкоду здоров'ю потерпілого. З цією метою невстановлена в ході досудового розслідування особа нанесла один удар заздалегідь заготовленою дерев'яною палицею по задній частині голови потерпілого, від чого останній втратив на декілька секунд свідомість та впав на землю, на лівий бік. Не зупиняючись на скоєному, невідома особа нанесла не менше 4 ударів по тулубу потерпілого. В цей час ОСОБА_10 , знаходячись зі спини потерпілого, захопив останнього правим передпліччям за шию та намагався душити, потім, відпустивши з захоплення потерпілого, наніс потерпілому не менше 4 ударів заздалегідь заготовленою палицею по голові. В цей час, невстановлена в ході досудового розслідування особа, завдала потерпілому не менше 5 ударів носаками обох ніг по нижнім кінцівкам по тулубу. Після цього ОСОБА_10 , взявши з веранди житлового будинку вищевказаного домогосподарства дерев'яну ніжку від стільця та нею наніс один удар в область лівої ноги біля стопи ОСОБА_14 та взявши металевий совок, який знаходився на ганку наніс ним не менше 4 ударів по голові, не менше 4 ударів по тулубу та не менше 5 ударів по кінцівкам потерпілого. ОСОБА_10 взяв до рук раніше використану для відкриття дверей будинку сокиру та наніс один удар гострою стороною в область правої ступні потерпілого, від чого останній відчув різкий біль та хрусткіт. Знаходячись у положенні стоячи біля хвіртки завдав один удар носаком лівої ноги в область сонячного сплетіння потерпілого ОСОБА_14 та одночасно з цим, невстановлена в ході досудового розслідування особа завдала один удар кулаком правої руки в область підборіддя потерпілого. Реалізуючи свій злочинний намір, невстановлена досудовим розслідуванням особа умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , наніс один удар дерев'яною палицею по голові останнього, внаслідок чого потерпілий впав на підлогу. ОСОБА_14 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_9 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає таких підстав.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не повне відображення показів допитаних судом свідків, які мають суттєве значення у даному провадженні колегія суддів вважає їх необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши кримінальне провадження відносно ОСОБА_10 за пред'явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції визнав доведеним, що останній незаконно проник до житла особи з погрозою застосування насильства та спричинив потерпілому ОСОБА_14 умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вірно встановивши наявність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження. При цьому суд першої інстанції на підтвердження визнаного доведеним обвинувачення у своєму вироку послався на докази, які визнав належними, допустимими, достовірними, і які у своїй сукупності та взаємозв'язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 122 КК поза розумним сумнівом.
Зокрема, обставини вчинення обвинуваченим даних кримінальних правопорушень були ретельно досліджені та проаналізовані судом першої інстанції, всім наявним у кримінальному провадженні доказам була надана належна правова оцінка, що знайшло своє відображення у вироку з наведенням відповідних мотивів.
Так, суд першої інстанції дав належну юридичну оцінку показанням самого обвинуваченого ОСОБА_10 , який свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав частково, заперечив факт незаконного проникнення в будинок, пояснюючи при цьому, що двері до будинку він не рубав сокирою, їх відчинив сам потерпілий, удари потерпілому наносив сокирою по нижніх кінцівках тупою частиною сокири, а не гострою. Пояснював також, що 12 квітня він їхав на автомобілі в с. Володимирівка, з кущів на дорогу вийшов потерпілий, з яким був знайомий. В руках в нього була палиця та сокира. ОСОБА_14 підійшов до автомобіля і сказав, щоб він не їздив по селу, на що він заперечив, що буде продовжувати їздить. Тоді потерпілий вдарив сокирою по склу автомобіля, розбивши його. Він вийшов з автомобіля, а потерпілий почав замахуватись сокирою на нього та говорить, що зараз зарубає. Він сів за кермо та поїхав в м. Суми по роботі. Біля центрального ринку зустрів знайомого на ім'я ОСОБА_15 . Вони почали розмовляти і він розповів, що трапилось. ОСОБА_15 запропонував поїхати до потерпілого і поговорити, щоб він відшкодував заподіяну шкоду. Близько 20 год вони разом з ОСОБА_15 приїхали до потерпілого в с. Володимирівка, підійшли до двору, потерпілий в цей час стояв на ганку будинку та сказав «ти що приїхав?». Він підійшов до хвіртки, штовхнув її плечем і зайшов на подвір'я, піднявся на крильце будинку. Потерпілий забіг до будинку, став комусь кричати «давай кочергу, викликай поліцію». Він попросив його вийти та поговорити. Побачивши на крильці сокиру, взяв її і декілька разів вдарив нею по дверях будинку. Потім відкрились двері будинку і потерпілий наніс йому в цей час удар кочергою по голові. В нього потекла кров та впав з крильця. В цей час ОСОБА_15 напав на потерпілого і почалася бійка. Вони з ОСОБА_15 наносили удари потерпілому по голові, тулубу. Він вдарив потерпілого палицею, яку раніше знайшов на вулиці, коли йшов в домоволодіння потерпілого. Вони самі припинили бійку. Після бійки вони з ОСОБА_15 вийшли та поїхали. Сокирою по дверях наносив удари лише він. Після того як двері відкрились в будинок ні він, ні ОСОБА_15 не заходили. Потерпілий не давав їм дозволу, щоб вони зайшли на територію домоволодіння. Він дійсно душив потерпілого, наносив удари палицею, яку приніс з собою, близько 5-6 ударів по тулубу, ногах. ОСОБА_15 також наносив удари потерпілому кулаком по голові. Він також наносив удари металевим совком, який знайшов там же, скільки саме не пам'ятає. Наносив удари обухом сокири по нозі потерпілому. Наносив декілька разів удари потерпілому ногою, куди саме приходились удари не пам'ятає.
Проте, незважаючи на такі показання, факт вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 162 КК, повністю підтверджується дослідженими доказами у справі.
Так, потерпілий ОСОБА_14 пояснив суду, що 12.04.2021 він йшов рубати дрова біля свого будинку в с. Володимирівка. Назустріч їхав обвинувачений на автомобілі ОСОБА_16 . Він його зупинив і сказав, щоб той повернув крадені в нього речі. ОСОБА_17 сам не крав, але йому було відомо, що він купив крадені в нього речі. Він відкрив двері авто ОСОБА_17 та запропонував йому вийти, на що останній почав махати руками та почав закривати двері, можливо ударив дверима об сокиру, яка була у нього в руках. Скло авто розбилось. ОСОБА_17 поїхав. Вечором того ж дня, коли вже було темно, включились ліхтарі, він стояв на ганку та побачив двох чоловіків, які йшли до нього з палками в руках. Одного з них він впізнав, це був ОСОБА_17 . Він зайшов в будинок і закрив двері на крючок. Вони вибили хвіртку в двір, яка була зачинена. Біля порогу лежала сокира у відрі. ОСОБА_17 взяв сокиру і почав нею вирубувати вхідні двері в будинок, при цьому кричав «виходь буду вбивати». Від ударів вискочив запор і двері відчинились. Він тримав двері. Вони витягли його разом з дверими на ганок. Потім він отримав удар по голові. Хто саме наніс удар він не бачив. ОСОБА_18 був нанесений, скоріш за все квадратною ножкою від стола. Потім він втратив свідомість, впав з ганку на цеглу. Втратив свідомість від удару по голові. Прийшов до тями, коли його били. ОСОБА_19 наносили по голові, по всьому тілу. Били граблями, ногами, ніжкою від стола, сокирою. Хто саме наносив удари, не бачив, так як закривав руками голову. Його перевертали обвинувачений та інший чоловік. Удари були множинні, скільки саме їх було сказати не може. Інший чоловік вибіг та побіг, а ОСОБА_17 ще продовжував наносити удари ногою по голові. Працівників поліції викликала його дружина. Вони також погрожували і його дружині. В нього був струс мозку, відкритий перелом ноги, були гематоми та забої. Удар наносив ОСОБА_17 лезом сокири.
Свідок ОСОБА_20 пояснила суду, що 12.04.2021 близько 21 години вона разом з чоловіком були вдома. Чоловік пішов подивитись хто там. Потім вона почула як чоловік сказав «чому ти сюди прийшов» і почали гупати в хвіртку. Коли вона подивилась у вікно, то побачила як ОСОБА_17 з товаришем зайшли на подвір'я двору. Вони зайшли і почали вибивати вхідні двері в будинку. Чоловік тримав двері, а їй сказав, щоб вона викликала поліцію. Поки вона викликала поліцію, то вони вибили двері, витягнули чоловіка і почали його бити. Як почали бити чоловіка вона не бачила. Вона викликала поліцію і вийшла на крильце. Товариш ОСОБА_17 тримав чоловіка і сам ОСОБА_17 бив палкою його. Вона запитала, що вони роблять, а їй сказали, щоб вона йшла, а то їй теж саме буде. Хто саме, це сказав, вона не зрозуміла, але як ОСОБА_17 . Вона злякалась і пішла на кухню. Зателефонувала в поліцію ще раз, також викликала і швидку допомогу. Через вікно бачила, що ОСОБА_17 взяв дерев'яну ніжку від стола і вдарив чоловіка по лівій нозі. Потім узяв совок і бив по всьому тілу, по ногах, голові, тулубу. Потім взяв сокиру і бив нею по всьому тілу, останній раз вдарив чоловіка по правій нозі. Точно якою частиною сокири був нанесений удар, вона не бачила. Їй здалось, що гострою частиною сокири. Через деякий час все стихло. Вона вийшла на крильце, побачила, що товариш ОСОБА_17 вдарив чоловіка ногою в область живота, а ОСОБА_17 ударив правою рукою в обличчя, і потім вони пішли. Хвіртка в них була закрита, так як був вже вечір. Як саме вибивалась хвіртка вона не бачила. Вхідні двері в будинок вони намагались виламати, там залишилась дірка. Чим вони вибивали двері і хто саме, вона не бачила. До конфлікту ніяких пошкоджень на дверях не було. Дозволу зайти в двір та будинок вони не питали і такого дозволу їм не надавали.
Зазначені вище показання потерпілого ОСОБА_14 , свідка ОСОБА_20 об'єктивно узгоджуються, логічно доповнюють та співпадають з іншими дослідженими у кримінальному провадженні доказами, які підтверджують факт вчинення обвинуваченим правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 162 КК, а саме:
- протоколами прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 13.04.2021 та 28.05.2021 (а.к.п. 182, 183т. 1);
- протоколом огляду місця події від 13.04.2021 з фототаблицею, приватної ділянки та одноповерхового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , в ході якого, серед іншого, при візуальному огляді дерев'яних дверей в будинку встановлено, що двері мають пошкодження у орієнтовно центральній зоні, з обох сторін, у вигляді сколів. При вході до придбанника, на підлозі виявлено чорну кепку, яка зі слів власника належить одному з нападників. Поруч з кепкою, на столі виявлено дерев'яний топор (а. к. п. 185-192, т. 1);
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 17.05.2021, а саме, до медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_14 (а. к. п. 200-201, т. 1);
- висновками судово-медичної цитологічної експертизи № 184 від 24.05.2021, судово-медичної експертизи № 370 від 24.05.2021 щодо локалізації виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень та можливого механізму їх заподіяння (а. к. п. 196-198, 203-204, т. 1);
- протоколами проведення слідчих експериментів від 17.04.2021 та 26.05.2021 за участю потерпілого ОСОБА_14 , під час якого потерпілий розповів та продемонстрував механізм нанесення йому ударів (а. к. п. 207-211, 213-224, т. 1);
- протоколом слідчого експерименту від 18.05.2021 за участю свідка ОСОБА_20 , в ході якого остання продемонструвала нанесення тілесних ушкодження ОСОБА_14 , на якому вона, між іншого, повідомила, що удар в область правої стопи було нанесено гострою стороною сокири (а. к. п. 225-231, т. 1);
- висновками додаткової судово-медичної експертизи № 383 від 24.05.2021 та № 384 від 24.05.2021 щодо локалізації виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, можливого механізму їх заподіяння, які могли утворитись при обставинах вказаних потерпілим та свідком ОСОБА_20 під час проведення з ними слідчих експериментів (а. к. п. 212, 232, т. 1).
Наведеними та оціненими в сукупності доказами повністю спростовуються твердження ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 з приводу того, що обвинувачений не проникав до житла потерпілого.
Не заслуговують на увагу і доводи захисника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_10 обвинувачення, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 337 КПК, оскільки згідно обвинувального акту останньому ставилося у вину, серед іншого, як незаконне проникнення у житло, так і незаконне проникнення до іншого володіння особи.
Колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному вироку, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, які підтверджуються вищенаведеними доказами у своїй сукупності.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про суворість призначеного покарання і необхідності застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК, колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, у ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Враховуючи особу обвинуваченого, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_10 від реального відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання у апеляційній скарзі його захисника.
Крім того, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
При призначенні ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, який відповідно ст. 12 КК є нетяжкими, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має двох повнолітніх дітей, один з яких має інвалідність з дитинства, характеристики за місцем мешкання, часткове відшкодування завданої потерплому шкоди. При цьому суд також врахував наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, обставин, що пом'якшують покарання не встановив.
Разом з цим, судом врахована і думка потерпілого, який в суді першої інстанції просив призначити обвинуваченому реальну міру покарання, а також конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень.
Колегія суддів не убачає будь-яких законних підстав як для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання (ст. 69 КК), так і для звільнення останнього від відбування покарання з випробовуванням (ст. 75 КК), а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення ОСОБА_10 покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді трьох років обмеження волі, за ч. 2 ст. 162 КК у виді двох років позбавлення волі та остаточне на підставі ч. 1 ст. 70 КК.
Призначене судом першої інстанції покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Посилання обвинуваченого на те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, надавав зізнавальні покази щодо фактичних обставин, частково відшкодував завдану злочинами шкоду, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ці обставини судом враховані та взяті до уваги при призначенні покарання у сукупності також і з іншими фактичними обставинами провадження.
На переконання колегії суддів, матеріали провадження всупереч доводів захисника не містять реальних та дієвих проявів щирості з боку обвинуваченого. Така позиція апеляційного суду посилюється і показаннями потерпілого, який в суді першої інстанції пояснив, що обвинувачений не вибачився перед ним, виплатив йому 20 000 грн.
Таким чином, доводи захисника викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не заслуговують на увагу. Підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли слугувати причиною скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Сумського районного суду Сумської області від 13.06.2023 відносно ОСОБА_21 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4