Справа №591/525/23 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Клімашевська І. В.
Номер провадження 33/816/59/24 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
10 травня 2024 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Демченко А. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/525/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і захисника ЛОПАТКІНА О. В. на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 29.05.2023, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
захисників - адвокатів Лопаткіна О. В., Осмоловського В. А.,
установив:
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 і його захисник ЛОПАТКІН О. В. просять скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в складу правопорушення, оскільки матеріалами справи не доведено факт керування ОСОБА_4 т/з поза розумним сумнівом, працівниками поліції була грубо порушена процедура огляду, не забезпечено проведення такого огляду в закладі охорони здоров'я, зважаючи на те, що ОСОБА_4 відмовився від проходження огляду на місці зупинки т/з, а тому працівники поліції не мали достатніх підстав для складання протоколу.
Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 29.05.2023 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 грн із позбавленням права керування т/з на строк 1 рік. Стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 536,80 грн.
Згідно постанови судді, ОСОБА_4 14.01.2023 о 23:13 у м. Суми по пр. М. Лушпи, 7 керував т/з Land Rover Range Rover, д. н. з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з та в закладі охорони здоров'я відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР.
Вислухавши доводи захисників ОСОБА_5 і Осмоловського В. А., які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити, перевіривши матеріали даної справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Зокрема, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з КУпАП та інших законів України (ч. 1 ст. 2 КУпАП), а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а завданнями провадження в цих справах є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Постанова судді повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення (ч. 2 ст. 283 КУпАП), а її обґрунтованість означає відповідність висновків судді фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, а ухвалення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.
Так, здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 074903 від 15.01.2023, суддя суду першої інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_4 14.01.2023 о 23:13 у м. Суми по пр. М. Лушпи, 7 керував т/з Land Rover Range Rover, д. н. з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови), але від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з та в закладі охорони здоров'я відмовився, тим самим порушивши п. 2.5 ПДР.
Підставою для притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім протоколу, суддя суду першої інстанції вказала акт огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зафіксовано виявлені ознаки сп'яніння та згідно якого огляд не проводився через відмову ОСОБА_4 від його проходження; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння до КНП СОР «ОКМЦСНЗ» від 14.01.2023; письмові пояснення свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , у присутності яких ОСОБА_4 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння; довідку про отримання ОСОБА_4 посвідчення воді, а також відеозаписи із спеціальних технічних засобів поліцейських.
Разом з тим, вказана вище постанова судді суду першої інстанції не у повній мірі відповідає фактичним обставинам справи і дослідженим в суді апеляційної інстанції доказам.
Зокрема, як було установлено під час апеляційного розгляду справи, 14.01.2023 о 23:13 у м. Суми по пр. М. Лушпи, 7, крім складення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, відносно ОСОБА_4 була винесена поліцейським постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР № 6410801 за ч. 1 ст. 126 КУпАП за те, що він керував т/з без реєстраційних документів.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.05.2023 (справа № 592/1861/23) вказана вище постанова за ч. 1 ст. 126 КУпАП була скасована. При цьому суддя суду першої інстанції встановив відсутність доказів того, що ОСОБА_4 перетнув на т/з подвійну суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки і не мав при собі реєстраційного документу на т/з, а також полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних т/з.
В подальшому постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 вказане вище рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.05.2023 (справа № 592/1861/23) було змінене шляхом викладення абз. 4 його резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 536,80 грн».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
Крім того, Другий апеляційний адміністративний суд, проаналізувавши всі наявні у адміністративній справі докази, в тому числі й відеозаписи з нагрудних відеокамер поліцейських та відеореєстратора службового автомобіля, які є ідентичними відеозаписам у даній справі відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, установив, що «відеозаписом Clip 1 з службового відеореєстратора Xiaomi моделі Yi Car DVR, що міститься на Диску № 1 не підтверджується факт керування ОСОБА_4 т/з, оскільки з відео вбачається, що на час під'їзду патрульної машини до т/з Land Rover Range Rover, н. з. НОМЕР_1 , останній не рухався, а стояв на узбіччі. За результатами перегляду відеозапису з нагрудного відеореєстратора Motorola VB 400 № 471877, що міститься на Диску № 2, вбачається, що ОСОБА_4 повідомив поліцейському, що він не керував т/з Land Rover Range Rover, н. з. НОМЕР_1 . З досліджених відеозаписів неможливо встановити факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення (керування водієм т/з не маючи при собі реєстраційного документу на т/з та полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних т/з), ними лише зафіксовано процедуру розгляду справи біля автомобіля, в якому знаходиться позивач ( ОСОБА_4 ), на узбіччі автомобільної траси, у незрушному стані. З дослідженого колегією суддів відеозапису з нагрудного відеореєстратора Motorola VB 400 № 471877, що міститься на Диску № 2 встановлено, що інспектором поліції було поставлено позивачу питання з приводу його перебування у автомобілі під час комендантської години, а не з приводу порушення ним ПДР. Колегія суддів зауважує, що відеозапис з нагрудної камери не може бути доказом порушення ПДР, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення постанови. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази саме зупинки т/з Land Rover Range Rover, н. з. НОМЕР_1 та/або здійснення ним руху, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що позивач ( ОСОБА_4 ) керував таким т/з. Колегія суддів зауважує, що надані відповідачем відеозаписи, не доводять вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки факт керування ОСОБА_4 т/з Land Rover Range Rover, н. з. НОМЕР_1 , не знайшов свого підтвердження в ході апеляційного розгляду».
Таким чином, при перегляді в апеляційному порядку рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.05.2023 відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 126 КУпАП і при наявності аналогічних доказів, що і у справі відносно цієї ж особи за ч. 1 ст. 130 КУпАП, Другий апеляційний адміністративний суд установив відсутність факту (доказів) керування ОСОБА_4 14.01.2023 о 23:13 у м. Суми по пр. М. Лушпи, 7 т/з Land Rover Range Rover, д. н. з. НОМЕР_1 .
Преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення) - це прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження й оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Отже, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (рішення Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20). При цьому звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, визначеними процесуальним законодавством.
Необхідним при цьому є дотримання принципу юридичної визначеності, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ (як приклад, справа «Желтяков проти України»), який вимагає щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їх рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановления нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім іншого, настає за керування т/з особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує т/з, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі повинно бути присутнім посилання на порушення ОСОБА_4 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, процедура якого закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
Водій - це особа, яка керує т/з і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування т/з, тимчасовий талон на право керування т/з) відповідної категорії; водієм також є особа, яка навчає керуванню т/з, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).
Відповідно роз'яснень ВСУ, викладених у абз. 3 і 4 п. 27 постанови Пленуму від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, а згідно п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія.
Проведене дослідження зазначених у справі доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_4 т/з не керував, так як обґрунтований сумнів не був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
Оскільки особа т/з не керувала, то вона і не повинна виконувати вимоги п. 2.5 ПДР, тобто на вимогу поліцейського проходити в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння.
Необхідно зауважити, що апеляційний суд неодноразово намагався викликати поліцейських, учасників подій 14.01.2023 о 23:13 у м. Суми по пр. М. Лушпи, 7, для спростування преюдиційних обставин згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023, але останні в судове засідання не з'явились та суд апеляційної інстанції про причини своєї неявки не повідомили, будь-яких належних та допустимих доказів на спростування установлених апеляційним адміністративним судом обставин не подали, хоч обов'язок щодо збирання доказів покладається саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).
Вказані вище обставини не були враховані суддею суду першої інстанції, чим було неправильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі від 26.02.2019 № 1-р/2019).
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому постанову судді суду першої інстанції не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає скасуванню, провадження у справі - закриттю, а апеляційна скарга - задоволенню.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і захисника ЛОПАТКІНА О. В. задовольнити.
Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 29.05.2023 відносно ОСОБА_8 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов