Справа № 466/93/20 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.
Провадження № 22-ц/811/794/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
20 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
адвоката Станько Т.Р. - представника позивачки ОСОБА_1 ;
адвоката Свищо С.М.
- представника відповідачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 листопада 2023 року,
У січні 2020 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_5 , про витребування майна, в якому просив суд ухвалити рішення, яким витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв.м., комора в підвалі 5,4 кв.м. (в подальшому - «спірна квартира»), а також стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, щопозивачка на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29.09.2014 року у справі № 466/5494/14-ц набула право власності на 1/2 частину спірної квартири, а право власності на іншу 1/2 частки цієї квартири на підставі цього ж судового рішення набув ОСОБА_6 .
Зазначалося, що після цього невідомими особами було підроблено паспорт громадянина України позивачки, на підставі якого 02.08.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. було посвідчено довіреність від імені позивачки ОСОБА_1 на представника ОСОБА_7 з повноваженнями на продаж 1/2 частини спірної квартири.
08.08.2015 року спірну квартиру в цілому було відчужено третій особі ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гірник І.А., про що позивачка дізналась вже із відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
07.08.2017 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/9421/15-ц було задоволено позов ОСОБА_8 : визнано недійсною довіреність від 02.08.2015 року, видану від імені ОСОБА_9 , та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 08.08.2015 року, за яким ОСОБА_5 набув право власності на спірну квартиру.
06.09.2018 року постановою Апеляційного суду Львівської області вищезгадане рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07.08.2017 року було частково скасовано, а саме: в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , та відмовлено в цій частині в задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Однак, незважаючи на те, що рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.08.2015 року в частині його укладення між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 набуло законної сили, а також попри вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірної квартири, ОСОБА_5 відчужив спірну квартиру відповідачці ОСОБА_2 .
Відтак позивачка, покликаючись на те, що спірне майно вибуло з її власності поза її волею та без її відома, просила витребувати майно на підставі ст. 388 ЦК України (том 1, а.с. 1-5).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 29 листопада 2023 року позов задоволено повністю.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв.м., комори в підвалі площею 5,4 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 945 грн. 50 коп. (том 2, а.с. 41-44).
Дане рішення оскаржила відповідачка ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 .
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на порушення норм матеріального права (том 2, а.с. 51-58).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника позивачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, задоволення позовних у повному обсязі суд мотивував тим, що одним із способів захисту права власності є віндикаційний позов (стаття 388 ЦК України), згідно якого власник може витребувати належне йому майно і у добросовісного набувача, а останній у відповідності до статті 661 ЦК України вправі звернутися до продавця цього майна з вимогою про відшкодування збитків.
Колегія суддів вважає, що вищенаведені висновки судом зроблені без повного урахування всіх фактичних обставин справи, а відтак такі зроблені з порушенням норм процесуального права і з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що:
«54. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
55. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
56. Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п'ята статті 12 ЦК України).
57. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
58. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма учасниками справи (а, відтак, доказуванню не підлягає) те, що:
-29.09.2014 року рішенням Шевченківського районного суду міста Львова у справі № 466/5494/14-ц за ОСОБА_8 було визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, а право власності на іншу 1/2 частину цієї квартири було визнано за ОСОБА_6 (том 1, а.с. 9-14);
-08.08.2015 року спірну квартиру по Договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_8 (в особі її представника за довіреністю, посвідченою 02.08.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., ОСОБА_7 ) та ОСОБА_6 (як продавцями) було продано ОСОБА_5 (том 1, а.с. 19-20);
-у листопаді 2015 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним вищезгаданого Договору купівлі-продажу спірної квартири від 08.08.2015 року (справа №466/9421/15-ц);
-28.12.2015 року ухвалою суду було задоволено заяву представника позивачки ОСОБА_8 та з метою забезпечення її вищезгаданого позову до ОСОБА_5 накладено заборону на відчуження спірної квартири (том 1, а.с. 22);
-06.12.2016 року позивачка ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , в результаті чого її прізвище після реєстрації шлюбу стало ОСОБА_11 (том 1, а.с. 8);
-07.08.2017 року рішенням Шевченківського районного суду міста Львова у вищезгаданій справі № 466/9421/15-ц позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 було задоволено та визнано недійсними вищезгадані 1) довіреність видану 02.08.2015 року від імені ОСОБА_9 на представника ОСОБА_7 та 2) укладений 08.08.2015 року на підставі цієї довіреності Договір купівлі-продажу спірної квартири (том 1, а.с. 23-26);
-06.09.2018 року постановою Апеляційного суду Львівської області вищезгадане рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07.08.2017 року в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу спірної квартири від 08.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , було скасовано - з відмовою у задоволенні позову в частині цієї позовної вимоги. В решті рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07.08.2017 року залишено без змін (том 1, а.с. 27-31). Таким чином, в результаті ухвалення судами вищезгаданих судових рішень у справі № 466/9421/15-ц власниками спірної квартири стали ОСОБА_8 та ОСОБА_5 : по 1/2 її частини кожний;
-19.09.2018 року ОСОБА_5 по Договору купівлі-продажу квартири продав спірну квартиру в цілому відповідачці ОСОБА_2 . Як стверджується змістом цього Договору купівлі-продажу квартири, продавець квартири ОСОБА_5 при його укладенні свідчив про те, що (зокрема) від покупця ( ОСОБА_2 ) «не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору», «до укладення цього договору квартира іншим особам не відчужена», «квартира під забороною (арештом) та в заставі … не перебуває», «щодо квартири відсутні судові спори», «внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб», «обтяжень, а також будь-яких прав третіх осіб щодо квартири немає» (том 1, а.с. 88-89);
-02.01.2020 року представник ОСОБА_12 звернувся до суду з даним позовом (з посиланням на статтю 388 ЦК України) про витребування від відповідачки (покупця-власника спірної квартири в цілому) ОСОБА_2 1/2 частки цієї квартири.
Як вбачається з вищенаведеного, позивачка ОСОБА_12 при розгляді судом справи № 466/9421/15-ц за її позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу спірної квартири від 08.08.2015 року добре усвідомлювала загрозу відчуження спірної квартири згаданим відповідачем, у зв'язку з чим саме її представник звернувся до суду із заявою про забезпечення цього позову, яку 28.12.2015 року ухвалою суду було задоволено та накладено заборону на таке відчуження (а.с. 22).
За змістом статті 323 ЦК України, усі ризики, пов'язані з майном (в тому числі - і з його знищенням або пошкодженням (псуванням), несе його власник.
В той же час, станом на 19.09.2018 року (тобто - протягом двох років та 8 місяців) внесення заборони на відчуження спірної квартири у відповідні державні реєстри (зокрема - речових прав на нерухоме майно та заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) позивачкою ОСОБА_12 (як співвласником спірної квартири) ініційовано не було, що і дозволило ОСОБА_5 19.09.2018 року продати спірну квартиру відповідачці ОСОБА_2 в цілому.
Як також вбачається з судових рішень по справі № 466/9421/15-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу спірної квартири від 08.08.2015 року, підставою для часткового задоволення цього позову стало те, що в ході судового розгляду даної справи було встановлено, що довіреність на ім'я ОСОБА_7 від імені ОСОБА_8 була посвідченою 02.08.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. на підставі підробленого паспорта ОСОБА_9 та підписана не нею і за заявою останньої про злочин 06.11.2016 року СВ Броварського ВПГУНП в Київській області внесені відомості до ЄРДС про підробку згаданих документів (том 1, а.с. 23-31).
В той же час, у матеріалах справи є наявною відповідь Броварського районного управління поліції ГУ НП у Львівській області від 06.10.2022 року на відповідний запит суду першої інстанції, згідно якої ще 21.06.2020 року досудове розслідування у вищезгаданому кримінальному провадженні від 06.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, «завершено у відповідності до п.2 ч.1 ст. 284 КПК України» («встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення»; том 1, а.с. 217).
ОСОБА_1 , як заявниця-потерпіла від вищезгаданого кримінального правопорушення (по її версії), постанову про завершення кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, у зв'язку з «відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення» не оскаржувала: докази про протилежне у матеріалах справи відсутні.
Як вже зазначалося вище, суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем.
Сторона позивачки ОСОБА_1 рішення суду (в тому числі - і його мотивувальну частину) не оскаржувала.
В суді апеляційної інстанції представник позивачки також визнав ту обставину, що відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, а відтак ця обставина (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає.
Частиною 1 статті 388 ЦК України встановлено, що у випадку якщо майно за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Добросовісна особа, яка придбала нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Можливість витребування майна з володіння особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна.
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається її учасниками (в тому числі - і стороною позивачки) те, що ОСОБА_2 (відповідачка/апелянт) придбала спірну квартиру за відплатним договором, який було укладено з ОСОБА_5 , якому добре було відомо про те, що позивачка є співвласником спірної квартири, відчуження якої ще 28.12.2015 року ухвалою суду (яка залишається в законній силі) було заборонено, однак жодних претензій до ОСОБА_5 позивачка не пред'являє і з приводу його дій по відчуженню квартири у відповідні правоохоронні органи не зверталася (докази про інше у матеріалах справи відсутні).
Позивачка і на час апеляційного розгляду справи залишається зареєстрованою та проживає у місті Києві (том 2, а.с. 35), а спірна квартира залишається у фактичному володінні відповідачки/апелянта, як її добросовісного набувача: представник позивачки визнав наведені обставини в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.
За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про добросовісність поведінки відповідачки ОСОБА_2 щодо набуття спірної квартири, оскільки докази про протилежне відсутні. Також колегія суддів враховує, що спірну квартиру відповідачка набула за відплатним договором, при укладенні якого користувалася визнаними державою у встановленому порядку відомостями щодо належності майна особі, у якої майно придбане; договір нотаріально посвідчений.
Відтак, витребування 1/2 частини спірної квартири від відповідачки ОСОБА_2 не забезпечить справедливого балансу між захистом прав позивачки саме на цю частину та врахування прав відповідачки на спірну квартиру в цілому, дотримання засад верховенства права та розумності, що має бути забезпеченим у демократичному суспільстві.
З урахуванням всіх вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог саме до ОСОБА_2 , що не позбавляє позивачки права на звернення до суду з позовом до ОСОБА_5 , як особи, саме яка протиправно відчужила частку позивачки у спірній квартирі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 918 грн. 25 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 21 травня 2024 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.