Дата документу 21.05.2024 Справа № 334/6852/23
ЄУН 334/6852/23 Головуючий у І інстанції: Турбіна Т.Ф.
Провадження № 22-ц/807/349/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
21 травня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води,-
У серпні 2023 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
В обґрунтування своїх вимог Концерн «МТМ» зазначав, що у період з 01.01.2016 до 31.10.2021 Концерн надав послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 46467,10 грн, де мешкає ОСОБА_1 . У зв'язку із несплатою відповідачем комунальних послуг, на день подачі позову сума накопиченої непогашеної заборгованості за вказаний період становить 46467,10 грн.
Посилаючись на вищенаведені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 46467,10 грн та 2684 грн судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 24564,35 грн та 1422,52 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2023 року, та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги Концерн «МТМ» зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував у справі строки позовної давності, адже позов пред'явлено під час дії воєнного стану. Крім того, посилаючись на п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, у подальшому дія карантину продовжена до 30 червня 2021 року на підставі постанови КМУ від 21.04.2020 року № 1236. З огляду на встановлену тривалість карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023, платежі, внесені відповідачем у листопаді 2016 року, лютому, березні, травні, червні, вересні 2017 року, січні, червні, вересні 2018 року, лютому, листопаді 2019 року, січні 2020 року та січні 2021 року, вважає, що з ОСОБА_1 належить стягнути заборгованість з централізованого опалення та постачання гарячої водиу період з 01.01.2016 до 31.10.2021.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надано строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу Концерну «МТМ».
Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло.
В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 до 31.12.2019, суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги заявлені поза межами строку позовної давності.
Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено Витягом з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя (а.с. 13).
Статутом Концерну «МТМ» передбачено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу концерну.
У період з 01.01.2016 до 31.10.2021 Концерн надав послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком НОМЕР_1 , що оформлений на ім'я ОСОБА_1 . Заборгованість за вказані послуги складає 46467,10 грн, що підтверджується довідкою щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (а.с. 6).
Згідно з наданим позивачем розрахунком суми позову, за період з 01.01.2016 до 31.10.2021 у ОСОБА_1 наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у загальній сумі 46467,10 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За вимогами ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Таким чином, позивач надавав відповідачу послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами в розумінні положень ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року за №630, плата за надані послуги вноситься щомісячно.
Відповідно до ст. ст. 67, 68 ЖК УРСР, наймачі (власники) квартир зобов'язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 19, 25 ЗУ «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підставі вищевказаних норм права між сторонами встановились фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 , за яким проводились нарахування, ОСОБА_1 є споживачем послуг Концерну «МТМ», але оплату за отримані послуги підприємства не вносить у повному обсязі і у встановлені законом строки, у зв'язку з чим є підстави для задоволення позову.
Проте, на думку апеляційного суду, помилковим є висновок суду першої інстанції про відмову в частині позовних вимог у період з січня 2016 року до грудня 2019 року у зв'язку із застосуванням строку позовної давності з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту:
«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Матеріалами справи підтверджено, що 15.08.2023 Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка утворилась за період з 01.01.2016 до 31.10.2021, (а.с. 2).
Тобто, за загальним правилом трирічного строку позовної давності, підлягали б задоволенню вимоги після 15.08.2020. Проте, згідно з розрахунком, в межах загального строку позовної давності ОСОБА_1 здійснила платіж у липні 2023 року в сумі 1500 грн, у лютому 2023 року - в сумі 433,90 грн та у січні 2023 року - в сумі 2230,78 грн, що вказує на переривання позовної давності, наслідком чого стягнення заборгованості з липня 2020 року.
Проте, суд першої інстанції не врахував, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX продовжено позовну давність на строк дії карантину.
Закон № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Таким чином, в межах строку позовної давності, про застосування якої відповідач заявляла в суді першої інстанції, Концерн «МТМ» має право на задоволення вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з квітня 2017 року, що за розрахунком заборгованості складає 42640,44 грн.
З огляду на вищевикладене, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову Концерну «МТМ».
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, судові витрати, стягнуті судом першої інстанції, у цій справі підлягають перерозподілу.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України Концерну «МТМ» має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених позовних вимог (91,76 %) в розмірі 2462,84 грн, та суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно оскаржених (47,14 % від ціни позову) та задоволених вимог в апеляційному суді (82,53 % від оскржених), в розмірі 1566,30 грн, всього: 4026,14 грн.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ст. 369, ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2023 року - скасувати. Прийняти в цій справі нову постанову, якою:
«Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 02 квітня 2017 року до 31 жовтня 2021 року в розмірі 42640 (сорок дві тисячі шістсот сорок) гривень 44 копійки.»
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати зі сплати судового збору в розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 14 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 21 травня 2024 року.
Головуючий:
Судді: