Справа № 939/1009/23
Іменем України
23 квітня 2024 рокуБородянський районний суд
Київської області в складі: головуючої судді - Герасименко М.М.
за участю секретаря - Рассказової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Бородянка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що від шлюбу з ОСОБА_2 має малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним і знаходиться на його повному утриманні. Оскільки вони з відповідачкою домовилися, що син і надалі проживатиме разом з ним, то спір щодо місця проживання дитини між ними відсутній. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 20 січня 2023 року шлюб з відповідачкою був розірваний, оскільки з початку 2021 року вони разом не проживають. Відповідачка проживає з іншим чоловіком, від якого чекає дитину. Він (позивач) теж більше двох років перебуває у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 . Разом із дитиною вони проживають в орендованій трикімнатній квартирі, де в дитини є своя окрема кімната та створені всі належні умови для проживання. У сина склалися дуже добрі стосунки із ОСОБА_4 , яка замінила йому маму, допомагає йому (позивачу) виховувати дитину, вести господарство. Свою рідну маму син взагалі не згадує, оскільки протягом останніх років вона з ним не спілкується, а на його (позивача) прохання хоча б інколи спілкуватися із сином категорично заявила, що у неї інша сім'я, де скоро буде дитина від іншого чоловіка. Покладених законом батьківських обов'язків відповідачка не виконує, про дитину не піклується, з дитиною не спілкується, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, заінтересованості в його подальшій долі не проявляє, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та духовних цінностей, як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Все це свідчить про те, що відповідачка самоусунулася від виховання та утримання дитини. Тому оскільки вказані факти, як кожен окремо так і в сукупності можна розцінювати як ухилення матері від виховання дитини, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За ухвалою суду від 08 травня 2023 року було відкрито провадження у даній справі та ухвалено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
28 червня 2023 року відповідачка подала відзив на позов, у якому зазначила, що з позовними вимогами категорично не згодна, оскільки за усною домовленістю з позивачем погодилася, що син тимчасово проживатиме з батьком ОСОБА_1 . При цьому вона ніколи не відмовлялася від виховання та утримання свого сина, мала бажання і намір на першому етапі їх фактичного розлучення періодично спілкуватися з дитиною, забирати сина до себе додому та приймати участь в його вихованні та утриманні. В подальшому планувала взагалі забрати сина до себе і постійно проживати разом з ним, приділяючи йому більше уваги, та, надаючи батькові можливість спілкуватися із сином, приймати участь в його вихованні та утриманні. Проте, позивач, зловживаючи її довірою, забравши дитину для проживання, порушив їхню усну домовленість про надання їй можливості бачитися, спілкуватися з сином, періодично забирати його до себе для прийняття участі у вихованні та матеріальному утриманні. Забравши дитину, позивач відмовився повідомити їй своє фактичне місце проживання, постійно змінював орендоване житло, ускладнюючи таким чином його пошуки, щоб позбавити її можливості спілкування, участі у вихованні та утриманні дитини. Коли їй вдалося знайти місце проживання позивача, останній категорично відмовився надати їй можливість спілкуватися з сином та приймати участь в його вихованні. Лише після звернення на лінію 102 їй надавалась можливість поспілкуватися з дитиною, але коли вона мала намір знов поспілкуватися з дитиною, позивач відмовляв їй у цьому, відмовлявся приймати від неї речі та гроші для дитини. Коли почалася війна, позивач, продовжуючи зловживати її довірою, і, користуючись тим, що вона фактично створила нову сім'ю та вагітна іншою дитиною, вирішив звернутися до суду з метою позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів, підмінюючи при цьому поняття її згоди на проживання сина з батьком та її самоусунення від виконання обов'язків матері. Вважає, що мотивом його дій є ухилення від служби в Національній гвардії та ЗСУ під час повномасштабної війни. Тому, оскільки вона ніколи не відмовлялася від виховання та утримання своєї дитини, має бажання, намір і матеріальні можливості для забезпечення на належному рівні виховання, утримання та нормального розвитку сина, вважає безпідставним та шкідливим для психіки дитини позбавлення її батьківських прав. Твердження позивача, що у їхньої дитини склалися добрі стосунки з його цивільною дружиною ОСОБА_4 та, що дитина не згадує свою матір, відповідачка вважає відвертою маніпуляцією психікою дитини, якій виповнилося лише чотири роки. Вважає, що у такому віці дитина не здатна належним чином оцінити ситуацію, що склалася між її батьками, і вимушена довіряти своєму рідному батькові, з яким проводить набагато більше часу ніж вона (відповідачка). Ні громадянка ОСОБА_4 , ні будь яка інша особа не може в повній мірі замінити дитині біологічну матір, з якою існує дуже тісний психологічний зв'язок. Позбавлення її батьківських прав виключатиме можливість нормального спілкування з дитиною, участь у її вихованні, утриманні, унеможливлюватиме можливість забезпечення безпечного, нормального розвитку дитини зараз та в майбутньому. До того ж вона як рідна матір ніколи не відмовлялася від участі у вихованні і утриманні дитини, має таке бажання та можливості. Тому, враховуючи вказані обставини, просила в позові відмовити.
26 липня 2023 року від представника позивача - адвоката Ярош Л.В. надійшла відповідь на відзив, в якій вона зазначила, що твердження відповідачки про те, що позивач перешкоджає їй у спілкуванні з дитиною є необґрунтованими, безпідставними та жодними доказами не підтверджені. Відповідачка знала адресу проживання та номер телефону позивача, але жодного разу за два роки з ним не зв'язалась, дитиною не цікавилась, з днем народження не вітала . Позивач дійсно змінив попереднє місце проживання, оскільки орендував квартиру з кращими умовами, і цю адресу відповідачка знала. 13 липня 2023 року на засіданні комісії, де прийняте рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, остання так і не змогла довести, що саме перешкоджало їй два роки не спілкуватись з дитиною, не брати участі у її вихованні, а після засідання комісії вона до дитини не підійшла і не поспілкувалась. У своєму відзиві відповідачка посилається на неперевірену інформацію, поширює неправдиві відомості про позивача, намагаючись зганьбити його, оскільки уникати служби він не намагався. З 2019 року позивач зарахований на військову службу за контрактом. На службу пішов за власним бажанням. У 2022 році був звільнений у запас, у зв'язку із закінченням контракту, а 24 лютого 2022 року пішов добровільно захищати Україну. На даний час позивач проходить службу в м. Києві. Малолітній ОСОБА_3 завжди проживав із батьком і був на його повному утриманні. Відповідачка, яка вирішила розірвати стосунки з позивачем, сама надала згоду на проживання дитини з батьком, оскільки мала намір влаштувати своє особисте життя. Заявлене відповідачкою бажання спілкуватись з дитиною не знаходить свого практичного відображення, оскільки жодних дій, спрямованих на його реалізацію, вона не вчиняє, а сам факт заперечення відповідачки проти позову не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити свою поведінку.
08 серпня 2023 року відповідачка подала заперечення, в яких висловила незгоду із доводами представника позивача, викладеними у відповіді на відзив. Просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених нею у відзиві на позов.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і його представник - адвокат Ярош Л.В. позов підтримали та просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Відповідно до заяви від 24 січня 2024 року просила розглянути справу за її відсутності, у зв'язку із неможливістю прибути у судове засідання через хворобу дитини, заперечила проти задоволення позову.
Третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації в судове засідання представника не направила, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Відповідно до заяви від 21 серпня 2023 року просила розглянути справу без участі її представника.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки відповідач та третя особа не повідомили про причини своєї неявки у сьогоднішнє судове засідання, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили, у суду наявні відомості про належне повідомлення учасників про дату, час і місце цього засідання, тому причин для відкладення розгляду справи, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд не вбачає і вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Суд, заслухавши позивача та його представника, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи та оцінюючи надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7, 11).
З 22 серпня 2020 року сторони перебували у шлюбі. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 20 січня 2023 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 7).
З копії довідки № 01, виданої 04 січня 2023 року директором дитячого центру по організації денного догляду за дітьми «Sunny Cat», вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з грудня 2020 року відвідує приватний дитячий заклад «Sunny Cat». За час перебування дитини у закладі мати жодного разу не приходила, не цікавилася життям дитини. Оплату за послуги дитячого центру вносив тільки батько (а.с. 13).
Відповідно до копії психолого-педагогічної характеристики, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заклад денного догляду за дітьми «Sunny Cat» з грудня 2020 року. Виховується у неповній сім'ї, має тільки батька, відносини в сім'ї добрі. Дитина проявляє гіперактивність. Піддатливий зовнішнім впливам (сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності), але докладає багато зусиль до виконання завдання коли робить те, що цікаво, не завжди доводить почату справу до кінця, співзвучний з емоційним станом оточуючих, добрий, лагідний, врівноважений. Не демонструє швидку зміну емоцій, не вередливий. В комунікативній діяльності стабільний, інтерес до співпраці глибокий. ОСОБА_3 завжди звертає увагу на зауваження вихователів, готовий до співпраці. Іноді має труднощі у виконанні завдання, яке потребує тривалого зосередження уваги, але завдання, яке його цікавить виконує охоче. Темп роботи і працездатність знижені, швидко втомлюється. У режимних моментах проявляє зосередженість, завжди виконує інструкції вихователя. Позитивні риси особистості дитини, на основі яких можна будувати корекційну роботу: допитливість, доброта, товариськість (а.с. 14).
З копії консультативного висновку психолога КНП «Київський міський дитячий діагностичний центр» від 21 лютого 2023 року вбачається, що перед дослідником була поставлена мета зробити заключення щодо загального психічного стану дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виявити характер його стосунків із біологічною матір'ю. Була проведена діагностична бесіда з дружиною батька дитини (пані ОСОБА_4 ), яка на даний час займається вихованням і доглядом за хлопчиком, так як тато військовий, не міг бути присутнім на консультації, у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Зі слів пані ОСОБА_4 , що привела дитину на прийом: батьки дитини розійшлися, дитина залишилася з батьком, який продовжував займатися її вихованням. Біологічна мати не активно цікавилася розвитком і вихованням дитини, тож ОСОБА_3 не згадував і не питав про неї. Під час спостереження та ігрової взаємодії з дитиною: хлопчик іде на контакт, на ім'я відкликається, іграшками грає за призначенням, адаптується поступово, на питання відповідає в більшості випадків короткими фразами, за словами пані ОСОБА_4 , яка на даний момент займається вихованням і доглядом за хлопчиком, так як тато військовий і не міг бути присутнім на консультації, у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, хлопчику потрібен деякий час для входження в контакт з незнайомими людьми і відчуття безпеки в новому просторі. В бесіді хлопець може перечислити з ким живе, нікого не пропускає, але від проективного малюнка сім'ї відмовляється, що може свідчити про певне психічне напруження в темі стосунків у сім'ї, або ще недостатньо розвинуті графічні навички. Сам малює, використовуючи різні кольори, переважають яскраві тони, тож можна зробити висновок про гармонійний емоційний стан під час обстеження. У мовленні використовує прості речення, мова незрозуміла, деякі літери не вимовляє, що утруднювало діагностичний процес. Увагу концентрує короткотривало, швидко втрачає інтерес до завдань запропонованих дослідником, але ці результати не виходять за рамки вікових норм. Тест ДАТ було проведено не в повній мірі, інтерпретації були стереотипними, короткими, що може свідчити про недостатню залученість до процесу обстеження. Однак переважав адекватний зображеним ситуаціям опис картинок. Можна говорити, що дитина сприймає оточуюче середовище як підтримуюче, себе сприймає позитивно. По результатам проведеного спостереження і діагностичної бесіди можна зробити висновок про те, що ОСОБА_3 знаходиться в психологічно комфортному середовищі, не проявляє інтересу щодо спілкування з біологічною мамою (а.с. 15).
Відповідно до копії довідки № 98, виданої 13 березня 2023 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Дарницького району міста Києва», малолітня дитина ОСОБА_3 обслуговується в КНП ЦПМСД Дарницького району з 22 лютого 2019 року по теперішній час. З 22 лютого 2019 року по січень 2021 року мати та батько з дитиною регулярно звертались до лікаря-педіатра на амбулаторний прийом. З 05 лютого 2021 року по теперішній час, мати з ОСОБА_3 на амбулаторний прийом не з'являлась. Весь цей час (згідно Ф 112/о) хлопчик відвідував лікаря-педіатра у супроводі свого батька ОСОБА_1 . Він приймає участь у обстеженні, лікуванні та піклується про стан здоров'я хлопчика. Мати - ОСОБА_2 , за останній час до КНП ЦПМСД Дарницького району стосовно здоров'я її дитини ОСОБА_3 , не зверталась (а.с. 16).
ОСОБА_1 працює на посаді стрільця у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), загальна сума його доходу за період з 01 червня 2022 року по 31 грудня 2022 року становить 358 449 гривень 39 копійок, що підтверджується копією довідки про доходи № 14 від 17 січня 2023 року (а.с. 17).
З копії заяви ОСОБА_2 , яка додана позивачем до позову, вбачається, що відповідачка просить Бородянський районний суд Київської області розглянути справу про розірвання шлюбу за її відсутності, проти розірвання шлюбу не заперечує, вказує, що за домовленістю між нею та позивачем їхній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком - ОСОБА_1 та знаходиться на повному його утриманні (а.с. 20).
18 серпня 2023 року Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, дійшла висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаному висновку зазначено, що при проведенні обстеження житлово-побутових умов проживання дитини встановлено, що належні умови для її проживання, відпочинку та розвитку створені. На засіданні комісії були присутні батько дитини ОСОБА_1 , представник батька - адвокат Ярош Л.В., матір дитини ОСОБА_2 Батько повідомив, що його син не знає матері та вважає своєю матір'ю його співмешканку. В свою чергу матір дитини повідомила, що заперечує проти позбавлення її батьківських прав і хоче відновити спілкування зі своїм сином. Проте на питання, що їй заважало стільки часу не бачити дитини, чітко відповісти не змогла (а.с. 71-72).
Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду пояснили, що знайомі з позивачем та відповідачкою. Сторони мають сина ОСОБА_3 , вихованням якого займається позивач. Відповідачка з 2021 року участі у вихованні сина не приймає, лише один раз передала через кума подарунок сину на день його народження.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що протягом останніх трьох років проживає із позивачем. Малолітній син сторін зовсім не згадує про маму, називає її (свідка) мамою. Відповідачка за весь час спільного проживання її (свідка) з позивачем, лише один раз подарувала сину подарунок на день народження, проте передала його через кума. Відповідачка у переписці по телефону повідомила, що коли син виросте, то може забере його до себе.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно до ч. 2, 3 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Частиною 4 ст. 155 Сімейного кодексу України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Пленум Верховного Суду України у п. 15, 16, 18 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначив, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Аналогічними висновками керувався КЦС ВС й у постановах від 28 листопада 2018 року № 718/337/17 та від 16 січня 2019 року № 465/3694/14-ц.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (заява № 39948/06) зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині першій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Дослідивши наявні докази у справі, суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів того, що поведінка відповідачки ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками щодо дитини.
У заявах по суті справи, відповідачка категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно її дитини ОСОБА_3 та вказала, що проживання дитини разом із позивачем було обумовлено їхнім спільним рішенням, за умовами якого позивач мав надавати їй можливість бачитися і спілкуватися із сином, проте позивач порушив вказану домовленість, змінив місце свого проживання і відмовився повідомити їй адресу свого фактичного місця проживання, внаслідок чого вона була позбавлена можливості належним чином виконувати свої батьківські обов'язки. Вказала, що вона ніколи не відмовлялася від виховання та утримання своєї дитини, має бажання, намір і матеріальні можливості для забезпечення на належному рівні виховання, утримання та нормального розвитку сина. Позбавлення її батьківських прав виключатиме можливість нормального спілкування із сином, участі у його вихованні, унеможливлюватиме можливість забезпечення безпечного, нормального розвитку дитини зараз та в майбутньому.
Висновок Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , не містить належних обґрунтувань прийняття такого рішення.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 неналежним чином виконувала свої батьківські обов'язки, проте матеріали справи не містять достатніх доказів того, що поведінка відповідачки відносно малолітнього ОСОБА_3 є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, у зв'язку з чим заперечення відповідачки щодо позбавлення її батьківських прав відносно її дитини, приймається судом як прагнення виправити свою поведінку щодо виконання батьківських обов'язків та намагання зберегти родинні зв'язки з дитиною.
Обставини цієї справи свідчать про наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з сином, приймати участь у вихованні, розвитку та піклуванні щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 .
При цьому суд вважає за доцільне звернути увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав в разі повторного звернення з таким позовом (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21).
Ураховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а судом встановлено, що ОСОБА_2 категорично проти позбавлення її батьківських прав, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав на даний час є недоцільним заходом, який не відповідає інтересам дитини, а тому вважає за необхідне в позові відмовити та попередити відповідачку про необхідність змінити своє ставлення до виховання її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , з одночасним покладенням на службу у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації контролю за виконанням відповідачкою своїх батьківських обов'язків.
Керуючись ст. 2, 10-13, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на службу у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків стосовно виховання її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 20 травня 2024 року.
СуддяМ.Герасименко