Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 травня 2024 року Справа№200/1202/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
29.02.2024 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84121, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 263040013683 від 05 лютого 2024 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відмова у призначенні пенсії за віком через відсутність довідки-атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання є протиправною. Довідку-атестат від країни - агресора в умовах війни отримати неможливо.
Крім того, позивач вважає протиправним незарахування до його страхового стажу періоду з 15.09.1979 року по 25.08.1980 року, оскільки їй вже призначалась пенсія.
Ухвалою суду від 05.03.2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
27.03.2024 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку зі звільнення з посади судді ОСОБА_2 справа передана на розгляд судді Бєломєстнову О.Ю.
Ухвалою суду від 29.03.2024 року адміністративну справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) Донецьким окружним адміністративним судом. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду довідку про виплачену пенсію позивачу починаючи з 01.03.2014 року.
Ухвалою суду від 19.04.2024 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві надати довідку про виплачену пенсію позивачу починаючи з 01.03.2014 року по теперішній час; документи, на підставі яких виплату пенсії позивачці у вказаний період було зупинено (припинено).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало відзив на позов, у якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказало, що ОСОБА_1 25.01.2024 року звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою щодо взяття її на облік в Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та щодо поновлення виплати пенсії за віком з 01.03.2014 року, а також із заявою від 30.01.2024 року щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (звернення позивача були опрацьовані за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області).
До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 22.09.1969 за період з 15.09.1979 по 25.08.1980, оскільки в даті звільнення наявне виправлення.
При розгляді документів встановлено, що згідно заяви від 30.01.2024 року та пенсійного посвідчення НОМЕР_2 від 13.12.2005 позивачці була призначена пенсія у Автономній Республіці Крим. Довідка-атестат про припинення виплати на попередньому місці проживання не додані.
Згідно наданих документів страховий стаж позивача на дату звернення становить 12 років 07 місяців 25 днів, стаж для розрахунку права становить 12 років 10 місяців 01 день.
З огляду на вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 263040013683 від 05.02.2024 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 15 років та через відсутність відомостей про припинення виплати пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подало відзив на позов, у якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказало, що згідно заяви від 30.01.2024 року та пенсійного посвідчення позивачу була призначена пенсія у Автономній Республіці Крим. Довідка-атестат про припинення виплати на попередньому місці проживання не додані.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 15 років у зв'язку з відсутністю відомостей про припинення виплати пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві наголосило, що з його боку відсутні протиправні дії, управління не брало участі в розгляді заяви про призначення пенсії та прийнятті рішення про відмову, а лише повідомляло листом позивача про прийняття рішення та надавало роз'яснення на звернення позивача.
Крім того, відповідач-2 зазначив про пропущення позивачем строку звернення до суду.
Позивачем подано до суду відповіді на відзиви, за змістом яких вона заперечувала проти аргументів відповідачів.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (надалі - позивач) є фізичною особою - є громадянкою України, що підтверджується паспортом Серії НОМЕР_3 . З 2005 року ГУ ПФУ у Автономній Республіці Крим їй була призначена пенсія, про що свідчить пенсійне посвідчення НОМЕР_2 від 13.12.2005 року.
Згідно витягу з реєстру Київської територіальної громади від 24.12.2023 року №2023/010547147 адреса місця проживання позивачки АДРЕСА_2 .
09.01.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про виплату пенсії, в якій зазначила, що з 2015 року проживає у м. Києві. До цього проживала у м. Сімферополі АР Крим, де позивачу було первинно призначено пенсію. У заяві зазначено, що позивач не отримувала та не отримує пенсію від органів окупаційної влади.
25.01.2024 року позивачка також звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою щодо взяття її на облік в Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та щодо поновлення виплати пенсії за віком з 01.03.2014 року.
Крім того, позивач звернулась із заявою від 30.01.2 024 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Відомості про прийняті за результатами розгляду заяв позивача від 09.01.2024 року та 25.01.2024 року рішення суду не надані.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 від 30.01.2024 року.
Разом із заявою від 30.01.2024 року позивачка надала: паспорт, ідентифікаційний код, трудову книжку, свідоцтво про народження дитини.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 263040013683 від 05.02.2024 року позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 15 років та у зв'язку з відсутністю відомостей про припинення виплати пенсії органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
З оскаржуваного рішення вбачається, що згідно заяви від 30.01.2024 та пенсійного посвідчення НОМЕР_2 від 13.12.2005 року заявниці була призначена пенсія у Автономній Республіці Крим.
Довідка-атестат про припинення виплати на попередньому місці проживання не додані.
З цього слідує, що відповідач-1 був обізнаний призначенням позивачці пенсії раніше. Відомостей про припинення виплати цієї пенсії у рішенні не зазначено.
Відповідачем-1 зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж заявниці на дату звернення становить 12 років 07 місяців 25 днів, стаж для розрахунку права становить 12 років 10 місяців 01 день. До страхового стажу позивачки не зараховано період роботи згідно трудової книжки з 15.09.1979 року по 25.08.1980 року, оскільки в даті звільнення наявне виправлення.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.04.2024 року № 2600-0213-9/83947 на виконання ухвали суду від 19.04.2024 року повідомлено про те, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.03.2014 року по теперішній час позивачка не перебуває.
Згідно Центральної бази даних одержувачів пенсій Інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України останній раз пенсія ОСОБА_1 нараховувалась 04.03.2014 року в УПФУ в Київському районі м. Сімферополь АР Крим.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до статті 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Частинами 1 та 2 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відтак, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058).
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058 передбачені випадки, коли виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, а саме:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ч. 2 ст. 49 Закону №1058).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1), п. 4.2 якого визначено, що заява на призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до п. 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З урахуванням пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ в Донецькій області.
Так, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.02.2024 року №263040013683 позивачу в призначенні пенсії за віком відмовлено. За змістом рішення зазначено, що до переліку документів, поданих разом із заявою про призначення пенсії, не долучено довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання, а також відсутній страховий стаж 15 років.
Суд зазначає, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 визначено, що розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 (далі - Порядок №234).
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону (в редакції чинній до змін, внесених Законом № 1618-IX від 01.07.2021) виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В подальшому у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» внесено зміни згідно із Законом № 1618-IX від 01.07.2021 та зазначено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 Порядку 234 визначено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що згідно вимог Порядку 234 обов'язок надсилання запиту щодо витребування пенсійної справи позивача з органів Російської Федерації покладається на саме на територіальні органи Пенсійного фонду.
Суд зазначає, що на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв'язку військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022, листування із Російською Федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням на офіційній сторінці АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет.
Зазначене вище унеможливлює отримання пенсійним органом документального підтвердження припинення виплати пенсії позивачу на невизначений час.
Водночас, на переконання суду, вказана обставина не може позбавити особу права на пенсійне забезпечення, тим більше з урахуванням того факту, що таке право було раніше підтверджено пенсійним органом шляхом призначення позивачу пенсії і вказана особа станом на даний час проживає на території України, що підтверджується витягом з реєстру Київської територіальної громади від 24.12.2023 року №2023/010547147.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 року у справі №308/3864/17, згідно з якою відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Суд зазначає, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17.
З аналізу положень Закону №1058 вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.
Таким чином, на переконання суду, покладений в основу оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком № 263040013683 від 05.02.2024 року факт того, що в матеріалах справи відсутня інформація про припинення виплати пенсії на території АР Крим, не є законодавчо встановленою підставою для відмови у поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.
Щодо перегляду страхового стажу позивача внаслідок незарахування до нього періоду роботи з 15.09.1979 по 25.08.1980 у зв'язку з виправленням в трудовій книжці від 22.09.1969 слід зазначити, що відповідачем - 2 не враховано, що позивачу вже призначалася пенсія за віком.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З цього слідує, що у разі призначення пенсії розрахунок необхідного для цього стажу не повинний переголядатися за виключенням випадків, коли вона призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Крім того, період спірної трудової діяльності позивачки регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).
Згідно пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд вважає, що позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому він працював.
Крім того, суд наголошує, що враховуючи відсутність на теперішній час контролю української влади над певною територією та неможливість отримати інших письмових доказів, суд вважає, що позивач на законодавчих підставах набув право на пенсійне забезпечення, і ситуація, що склалась, не повинна мати наслідків дискримінації позивача у соціальних гарантіях.
Є вочевидь зрозумілим, що надання довідок, виправлення недоліків у наявних документах та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки документи знаходяться на тимчасово непідконтрольній території України.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 15.09.1979 року по 25.08.1980 року.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 263040013683 від 05.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно доводів представника відповідача щодо пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом суд вважає за необхідне зазначити таке.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Відповідна правова позиція стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов'язаних із правом особи на соціальний захист, викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 та від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 30 січня 2020 року у справі №554/5119/16-а та ін.
Отже, доводи представника відповідача у відповідній частині суд оцінює як неспроможні.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При обранні суб'єкта владних повноважень, який після скасування рішення відповідача-1 має повторно розглядати питання перерахунку довічного грошового утримання судді позивачеві, суд виходить з відсутності підстав для відступлення від визначеного законодавством порядку такого розгляду.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09 лютого 2023 року № 7-2), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 200/14891 приймання, розгляд та опрацювання заяви та документів, необхідних для призначення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання, органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1).
Згідно з п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктами 4.3, 4,7, 4.10 того самого Порядку визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Застосування у Порядку формулювання “орган, що призначає пенсію за місцем проживання” та передача до цього органу пенсійної справи після призначення пенсії “органом, що призначає пенсію” говорить про те, що ці органи є різними. Не зважаючи на те, що статус цих органів у системі органів ПФУ збігається, вони виконують різні функції у спірних правовідносинах, що і покладено в основу принципу екстериторіальності.
З матеріалів справи вбачається, що “органом, що призначає пенсію” виступав відповідач-2, який після прийняття відповідного рішення передав електронну пенсійну справу позивача засобами програмного забезпечення до “органу, що призначає пенсію, за місцем проживання” - до відповідача-1.
Відтак саме відповідач-2 уповноважений законодавством приймати рішення про перерахунок пенсії за заявою позивача. Невиправдане перекладення такого обов'язку на інший орган ПФУ становитиме порушення принципу екстериторіальності, тобто відокремлення органу, що призначає пенсію від органу, який її виплачує.
Зважаючи на це, позовні вимоги до відповідача-1 не підлягають задоволенню, а належним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 та зобов'язання саме відповідача-2 прийняти нове рішення на користь позивача.
На підставі викладеного, зважаючи на наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем-2 доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
З метою відновлення порушених прав позивача Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідно зобов'язати поновити позивачці нарахування та виплату пенсії за віком з 01.03.2014 року.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 263040013683 від 05.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84121, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 ) з 01.03.2014 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Повний текст судового рішення складено та підписано 20 травня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.