16 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 925/1577/20(925/291/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача - Капустін М.Р.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
третьої особи-1, на стороні позивача - Колесник Д.В.,
третьої особи-2, на стороні позивача - не з'явився,
третьої особи-1, на стороні відповідачів - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Іріда"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Остапенко О.М., Доманська М.Л.)
та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 (суддя Боровик С.С.)
у справі №925/1577/20(925/291/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" в особі арбітражної керуючої Носань Наталії Сергіївни
до 1) Приватного підприємства "Автоком центр"; 2) Приватного підприємства "Іріда";
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп"; 2) Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1
про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів,
Хід розгляду справи
1. У провадженні Господарського суду Черкаської області знаходиться справа №925/1577/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" (далі - ТОВ "Колос 14").
2. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.12.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Колос 14"; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (далі - ТОВ "Олімп") до ТОВ "Колос 14" у розмірі: 21020,00 грн судового збору та 42507,00 грн основної винагороди арбітражного керуючого, 4324000,00 грн основного боргу, 609732,71 грн інфляційних втрат, 286111,85 грн 3% річних та 81624,67 грн судового збору. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів та ін.
3. Постановою Господарського суду Черкаської області від 01.12.2021 визнано ТОВ "Колос 14" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута арбітражну керуючу Носань Наталію Сергіївну та ін.
Стислий виклад позовних вимог
4. У лютому 2023 року від ТОВ "Колос 14" в особі арбітражної керуючої Носань Наталії Сергіївни до господарського суду надійшла позовна заява про визнання недійсними договору комісії №7720 від 17.10.2020, договору купівлі-продажу транспортного засобу №7720 від 17.10.2020 та застосування наслідків недійсності правочинів.
5. Позов мотивовано тим, що оспорювані договір комісії та договір купівлі-продажу було укладено в період існування в ТОВ "Колос 14" непогашеної заборгованості перед ТОВ "Олімп" у розмірі 5264589,98 грн, яка підтверджена судовими рішеннями, що свідчить про виведення транспортного засобу зі складу майнових активів товариства для ухилення від звернення стягнення на нього; відсутні будь-які докази, які надають можливість стверджувати, що укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу є оплатним, оскільки станом на дату укладення договору, всупереч його положенням про те, що оплата за транспортний засіб здійснюється в момент підписання договору, будь-яких коштів на рахунок ТОВ "Колос 14" не надходило; у ОСОБА_1 були відсутні повноваження на укладення оспорюваних правочинів в силу того, що торгівля автомобільними засобами не є звичайною господарською діяльністю ТОВ "Колос 14", та не є виправданою з економічної точки зору, а тому загальними зборами товариства мало бути прийнято рішення про надання згоди на укладення таких правочинів; наявний в матеріалах справи протокол-рішення зборів учасників ТОВ "Колос 14" без номера та без дати, яким уповноважено генерального директора ТОВ "Колос 14" - ОСОБА_2 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та вчинення всіх необхідних процесуальних дій для продажу спірного транспортного засобу, не містить будь-яких посилань на оспорювані договори, що у свою чергу не дає можливості ідентифікувати це рішення як таке, що стосується продажу спірного транспортного засобу та не може вважатись згодою в розумінні положень п. 8.3.16 статуту ТОВ "Колос 14"; відсутність дат на протоколі-рішенні ТОВ "Колос 14" та довіреності, наданій ОСОБА_1 від ТОВ "Колос 14", не дають можливості встановити момент їх складення, а тому свідчать про відсутність повноважень у ОСОБА_1 на вчинення відповідних дій щодо перереєстрації та продажу транспортного засобу від імені ТОВ "Колос 14"; оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки вчинені в момент існування перед ТОВ "Олімп" непогашеної кредиторської заборгованості, а договір купівлі-продажу складений із заінтересованою особою в розумінні ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) - Приватним підприємством "Іріда" (далі - ПП "Іріда"), керівником якої на момент укладення договору був ОСОБА_1 , засновник ТОВ "Колос 14" станом на сьогодні і на дату укладення договору; вартість продажу транспортного засобу є очевидно заниженою, що свідчить про наявність підстав для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 42 КУзПБ.
6. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ПП "Іріда" вказувало про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є оплатним, що підтверджується як платіжним дорученням, яке міститься в матеріалах справи, так і випискою з рахунку ТОВ "Колос 14" в АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", а тому немає підстав вважати, що ПП "Іріда" не виконало обов'язку по оплаті транспортного засобу; немає підстав вважати, що загальними зборами учасників ТОВ "Колос 14" не надано згоди ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу, оскільки в матеріалах справи міститься протокол-рішення зборів учасників ТОВ "Колос 14" від 16.10.2020, відповідно до якого надано повноваження керівнику товариства ОСОБА_2 щодо продажу транспортного засобу; керівник ТОВ "Колос 14", в силу положень п. 9.1 та п. 9.2.1 статуту ТОВ "Колос 14" мав повноваження для укладення правочинів, загальна вартість яких не перевищує еквівалент 500000,00 доларів США; відчуження транспортного засобу ТОВ "Колос 14" здійснено задля погашення кредиторської заборгованості перед АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" у розмірі 10000000,00 грн, яка існувала станом на дату укладення договору купівлі-продажу; позивач діє виключно в інтересах ТОВ "Олімп"; визнання недійсним договору купівлі-продажу, в силу положень ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), матиме наслідком обов'язок боржника повернути ПП "Іріда" грошові кошти, отримані за продаж транспортного засобу, що призведе до збільшення суми кредиторських вимог і не матиме наслідком погашення всіх кредиторських вимог, а тому заявлені позовні вимоги не відповідають інтересам ТОВ "Колос 14"; ст. 42 КУзПБ передбачає визнання недійсними виключно безоплатних правочинів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
7. 17.10.2020 між Приватним підприємством "Автоком центр" (далі - ПП "Автоком центр") та ТОВ "Колос 14" було укладено договір комісії №7720 від 17.10.2020 (далі - договір комісії), відповідно до якого комісіонер (ПП "Автоком центр") зобов'язується за дорученням комітента (ТОВ "Колос 14") за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до п. 189.3 ст. 189 Податкового кодексу України): марки MITSUBISHI модель PAJERO 2.5 TD універсал-В, 2013 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 25.10.2013 за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме 6000,00 грн.
8. Відповідно до п. 1.2 договору комісії належним виконанням комісіонером своїх обов'язків за цим договором вважатиметься вчинення комісіонером правочину (укладання договору купівлі-продажу із покупцем) щодо продажу транспортного засобу в порядку та на умовах, визначених цим договором.
9. Згідно з п. 1.3 договору комісії за виконання комісіонером його безпосередніх обов'язків за цим договором комітент зобов'язується сплатити комісіонеру комісійну плату у розмірі 100,00 грн у строк до 3 робочих днів.
10. 17.10.2020 між ПП "Автоком центр", яке діяло в інтересах ТОВ "Колос 14" на підставі договору комісії №7720 від 17.10.2020, та ПП "Іріда" укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №7720 від 17.10.2020 (далі - договір купівлі-продажу), за яким ТОВ "Колос 14" продало, а ПП "Іріда" придбало транспортний засіб марки MITSUBISHI, модель PAJERO 2.5 TD універсал-В, 2013 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .
11. Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу передбачено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору.
12. Відповідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами цього договору купівлі-продажу. Сторони не мають майнових претензій одна до одної з моменту підписання договору.
13. Згідно з п. 3.1 договору купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 6000,00 грн.
14. 17.10.2020 між ПП "Автоком центр", ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда" укладено додаткову угоду до договору комісії №7720 від 17.10.2020 та договору купівлі-продажу №7720 від 17.10.2020 (далі - додаткова угода).
15. Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони домовились додати до договору купівлі-продажу №7720 від 17.10.2020 п. 3.2 та викласти його в такій редакції: "Розрахунок за транспортний засіб зазначений в даному договорі проводиться безпосередньо між комітентом (власником) транспортного засобу та покупцем".
16. Пунктом 2 додаткової угоди сторони домовились додати до договору комісії №7720 від 17.10.2020 п. 1.8 та викласти його в такій редакції: "Розрахунок за транспортний засіб зазначений в даному договорі проводиться безпосередньо між комітентом (власником) транспортного засобу та покупцем".
17. Згідно з п. 3 додаткової угоди сторони домовились виключити п. 2.1.4 із договору комісії №7720 від 17.10.2020.
18. Безпосередній розрахунок за транспортний засіб, відповідно до умов договору купівлі-продажу, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, проводився між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда".
19. Протоколом-рішенням зборів учасників ТОВ "Колос 14" без номера та без дати учасниками ТОВ "Колос 14" Срібною А.І. та ОСОБА_1 прийнято рішення уповноважити генерального директора ТОВ "Колос 14" ОСОБА_2 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного транспортного засобу.
20. Довіреністю ТОВ "Колос 14" без номера та без дати генеральним директором ТОВ "Колос 14" було уповноважено ОСОБА_1 бути представником ТОВ "Колос 14" у державних установах (в тому числі в податкових інспекціях, управлінні статистики, військових комісаріатах, державній інспекції сільського господарства та інше) з усіма правами, які надані повіреному чинним законодавством України, у тому числі проводити всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного транспортного засобу MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD.
21. Наказом ТОВ "Колос 14" без номера та без дати генеральним директором ТОВ "Колос 14" було доручено ОСОБА_1 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного транспортного засобу MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD.
22. 17.10.2020, відповідно до листа ГСЦ МВС України від 13.01.2021 №31/2395, вищевказаний транспортний засіб було знято з обліку за ТОВ "Колос 14".
23. Станом на час розгляду справи власником транспортного засобу є ПП "Іріда".
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
24. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір комісії №7720 від 17.10.2020, укладений між ТОВ "Колос 14" та ПП "Автоком центр". Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №7720 від 17.10.2020, укладений між ПП "Автоком центр" та ПП "Іріда". Зобов'язано ПП "Іріда" повернути ТОВ "Колос 14" транспортний засіб марки MITSUBISHI, модель PAJERO 2.5 TD універсал-В, 2013 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 . Здійснено розподіл судових витрат.
25. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 залишено без змін.
26. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що оспорювані договори укладені у "підозрілий період" (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Колос 14"); спірний договір купівлі-продажу укладений між пов'язаними особами; станом на дату укладення оспорюваних договорів ТОВ "Колос 14" мало кредиторську заборгованість перед ТОВ "Олімп", стосовно примусового стягнення якої ТОВ "Олімп" подано до Господарського суду Черкаської області позовні заяви, провадження за якими відкрите до укладення оспорюваних договорів; проведення розрахунку не вирішило б питання погашення заборгованості перед банком у зв'язку з заниженою ціною продажу.
27. Отже, господарські суди дійшли висновку, що оспорювані договори мають ознаки фраудаторних та підлягають визнанню недійсними на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 і ч. 3 ст. 13 ЦК України. У зв'язку із цим, господарські суди застосували наслідки недійсності правочинів.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
28. ПП "Іріда" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
29. У касаційній скарзі скаржник зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
30. Скаржник вказує, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.09.2019 у справі №200/4202/14-ц, від 04.10.2023 у справі 291/1450/21, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №907/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо застосування ст.ст. 13, 16, 203, 215, 216 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, ст.ст. 126, 236 ГПК України у подібних правовідносинах.
31. Скаржник вважає, що постановлені у цій справі судові рішення не можна визнати обґрунтованими, оскільки господарські суди не надали належної оцінки доводам відповідача, а також суті правовідносин через призму ознак фраудаторності спірних договорів, із подальшими діями боржника, зокрема, і з направленням отриманих за спірним договором купівлі-продажу на погашення кредитної заборгованості перед банком; не дослідили питання впливу відчуження майна на можливість ймовірного задоволення вимог кредиторів у банкрутстві за рахунок відчуженого майна; не враховані (не захищені) права відповідача, не проаналізовано, чи не спричинить визнання цього правочину недійсним негативні наслідки для боржника у вигляді неможливості повернути відповідачу отриманих за договором коштів, у зв'язку із чим розмір кредиторської заборгованості боржника збільшиться на суму спірного договору.
32. На думку скаржника, надані сторонами докази, в їх сукупності свідчать про більшу вірогідність недоведеності вимог позивача, натомість аргументи відповідача свідчать про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу фраудаторним правочином, оскільки не доведено порушення цим правочином прав боржника, кредиторів, безпосередньо прав ТОВ "Олімп", договір купівлі-продажу відповідає вимогам добросовісності, законності та є цілком обґрунтованими і спрямованими на задоволення прав та правомірних інтересів кредитора - AT "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" за договором про надання банківських послуг №215/2897853 від 09.02.2017, заборгованість за яким виникла цілком правомірно.
33. Також скаржник не погоджується з судовими рішеннями в частині стягнення з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає, що ліквідатор мав сам змогу ефективно захистити права боржника, оскільки це безпосередньо його обов'язок та ним не була доведена розумна необхідність залучення адвокатів до даної справи, а тому господарські суди мали дійти обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 24000,00 грн.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
34. До Верховного Суду від ТОВ "Олімп" та ліквідатора боржника надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ТОВ "Олімп" та ліквідатор боржника із посиланням на правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
35. ТОВ "Олімп" та ліквідатор боржника вважають, що встановлені обставини справи свідчать про фраудаторність оспорюваних правочинів та правильність висновків господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволенні позову.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
36. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності.
37. Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.
38. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
39. У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).
40. Ліквідатор боржника, реалізуючи своє право та в межах наданих повноважень, звернувся до господарського суду, в межах справи про банкрутство ТОВ "Колос 14", з позовною заявою про визнання недійсними договору комісії №7720 від 17.10.2020 та договору купівлі-продажу транспортного засобу №7720 від 17.10.2020, укладених між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда".
41. У позовній заяві ліквідатор вказує на те, що спірні договори мають бути визнані недійсними на підставі ст.ст. 215, 234, 227 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ, як такі, що укладені боржником у "підозрілий" період та із заінтересованою особою, внаслідок яких майнових активів ТОВ "Колос 14" стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, зокрема ТОВ "Олімп", та за своєю природою є фраудаторними правочинами, укладеними в порушення ст.ст. 3, 13, 92, 203 ЦК України, п. 8.3.16 статуту ТОВ "Колос 14".
42. Частиною 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
43. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
44. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).
45. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).
46. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
47. Згідно з ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
48. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).
49. Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
50. На відміну від вимог ЦК України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
51. З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
52. Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень про визнання недійсними договорів, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).
53. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) дійшла таких висновків.
54. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
55. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
56. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
57. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
58. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
59. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
60. У контексті цього спору, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
61. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).
62. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
63. У справі, що розглядається, господарські суди попередніх інстанцій, досліджуючи доводи сторін встановили, що:
- в матеріалах справи наявні рахунок на оплату №23 від 23.09.2020 та платіжне доручення №1096 від 23.09.2020, відповідно до яких ПП "Іріда" було перераховано на користь ТОВ "Колос 14" грошові кошти у розмірі 6000,00 грн в рахунок попередньої оплати за транспортний засіб, що став предметом договору купівлі-продажу;
- оплата була здійснена ПП "Іріда" до укладення правочину, предметом якого є спірний транспортний засіб, але факт наявності коштів на рахунку ТОВ "Колос 14" не може свідчити про неоплатність правочину, адже кошти в розмірі, передбаченому договором купівлі-продажу надійшли на рахунок ТОВ "Колос 14";
- положення п. 2.1 договору купівлі-продажу не дають можливості однозначно встановити, що оплата за транспортний засіб повинна здійснюватися саме в момент підписання договору, а може трактуватись також таким чином, що саме передача транспортного засобу здійснюється в момент підписання договору, за умови повної оплати вартості майна, а не оплата за товар проводиться в момент підписання договору. У цьому зв'язку господарські суди відхилили доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу є неоплатним;
- на момент проведення попередньої оплати будь-яких правовідносин щодо продажу транспортного засобу між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда" не існувало;
- ПП "Автоком центр" як комісіонер за договором комісії взяло на себе зобов'язання щодо пошуку покупця, який бажає придбати транспортний засіб, тобто особа покупця не могла бути відома сторонам договору комісії до того моменту, доки комісіонер не проведе пошук та знайде такого покупця;
- попередня оплата, здійснена ПП "Іріда" майже за місяць до укладення договору комісії, свідчить про те, що як ТОВ "Колос 14" так і ПП "Іріда" на момент переказу коштів мали намір щодо укладення договору купівлі-продажу між собою, предметом якого є спірний транспортний засіб;
- в матеріалах справи відсутні докази, що між ТОВ "Колос 14" і ПП "Іріда" існували офіційні перемовини щодо купівлі-продажу належного ТОВ "Колос 14" транспортного засобу;
- укладення оспорюваних правочинів свідчить про наявність ознак недобросовісності в діях ТОВ "Колос 14" і ПП "Іріда" щодо виведення зі складу майнових активів ТОВ "Колос 14" спірного транспортного засобу;
- позивачем до позову було додано інформацію з офіційного веб-сайту Міністерства економіки України щодо розрахунку вартості транспортного засобу для цілей оподаткування операцій з продажу або обміну об'єктів рухомого майна, яка обраховується відповідно до п. 173.1 ст. 173 Податкового кодексу України з урахуванням вимог Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №403 від 10.04.2013 зі змінами. Згідно з цим розрахунком, середньоринкова вартість MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD, 2013 року випуску, становить 474390,00 грн, тоді як продаж транспортного засобу був здійснений за 6000,00 грн;
- будь-яких передумов, відповідно до наявних в матеріалах справи документів, які б свідчили про нагальну необхідність продажу майна ТОВ "Колос 14" для погашення заборгованості перед АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" не було, оскільки відповідно до договору про зміну №8 від 13.03.2020 до договору про надання банківських послуг №215/2897853 від 09.02.2017 п. 14.1 було викладено в новій редакції, яким дата припинення чинності ліміту банківської послуги встановлена до 31.03.2021 включно;
- на момент укладення оспорюваних договору комісії та договору купівлі-продажу, у ТОВ "Колос 14" була наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ "Олімп" у розмірі 5264589,98 грн, що підтверджена рішеннями Господарського суду Черкаської області від 10.09.2020 у справі №925/651/20 про стягнення з ТОВ "Колос 14" на користь ТОВ "Олімп" 2458550,00 грн, та від 21.09.2020 у справі №925/692/20 про стягнення з ТОВ "Колос 14" на користь ТОВ "Олімп" 2806039,98 грн;
- від імені ТОВ "Колос 14" договір комісії підписував ОСОБА_1 , а від імені ПП "Іріда" договір купівлі-продажу підписував також ОСОБА_1 ;
- витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.01.2021 №404329140072, який було надано до матеріалів справи позивачем, підтверджується, що станом на 18.01.2021 керівником ПП "Іріда" був ОСОБА_1 ;
- наразі керівником ПП "Іріда" є ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 залишився представником підприємства, який має право діяти від його імені без довіреності;
- відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Колос 14", представником ТОВ "Колос 14", який має право здійснювати дії, укладати правочини від імені товариства, та засновником товариства, є ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_1 брав участь в прийнятті рішення про надання згоди на продаж транспортного засобу як учасник ТОВ "Колос 14", йому ж було передоручено наказом генерального директора ТОВ "Колос 14" ОСОБА_2 здійснення всіх необхідних дій щодо продажу транспортного засобу та довірено на підставі довіреності ТОВ "Колос 14" здійснення всіх необхідних дій для продажу транспортного засобу, його перереєстрації та одночасно із цим, він був керівником покупця транспортного засобу, тобто здійснював безпосередню управлінську діяльність як керівник ПП "Іріда";
- ОСОБА_1 мав управлінський вплив як на ТОВ "Колос 14", так і на ПП "Іріда" в частині відчуження належного ТОВ "Колос 14" майна на користь заінтересованої особи стосовно товариства.
64. За висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 є в розумінні ст. 1 КУзПБ заінтересованою особою стосовно ТОВ "Колос 14".
65. В цій частині Верховний Суд вважає необхідним зазначити таке.
66. За приписами ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
67. Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст. 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.
68. Згідно з ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
69. Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов'язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
70. У ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання.
71. Отже, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов'язані особи", за встановлених обставин, господарські суди дійшли правильного висновку, що спірний правочин укладено із заінтересованою особою, оскільки на час укладення спірного договору ОСОБА_1 , хоч і опосередковано (через третіх осіб), однак був одночасно засновником, представником ТОВ "Колос 14" та керівником ПП "Іріда", тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину, який порушує права та законні інтереси інших кредиторів боржника.
72. Верховний Суд також звертається до висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах від 04.04.2023 у справі №906/43/22, від 09.05.2023 у справі №906/43/22(906/458/22), за змістом яких однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ є те, що спірний правочин укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи.
73. Тобто, в тому разі, якщо третя особа контролює дві юридичні особи, що являються сторонами одного правочину, то для боржника інша сторона такого правочину являється заінтересованою особою, а саме юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи.
74. Крім того, Верховний Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
75. Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
76. Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.
77. Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.
78. Тоді як ч. 2 ст. 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.
79. Тобто, саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності.
80. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі №910/5477/23.
81. Поміж тим, судами попередніх інстанцій на підставі пояснень та матеріалів справи, також було встановлено, що оспорювані договори від 17.10.2020 були укладені у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Колос 14" - ухвала від 21.12.2020); станом на дату укладення договорів від 17.10.2020 ТОВ "Колос 14" мало кредиторську заборгованість перед ТОВ "Олімп", стосовно примусового стягнення якої ТОВ "Олімп" було подано до Господарського суду Черкаської області позовні заяви, провадження за якими відкриті до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
82. Враховуючи встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій обставини та їх правову кваліфікацію, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність ознак фраудаторності оспорюваних договорів комісії та купівлі-продажу від 17.10.2020, укладених між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда", відтак й про визнання їх недійсними.
83. Наслідки визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 42 КУзПБ, визначені частиною 3 зазначеної статті, згідно з якою сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
84. Відтак, місцевим судом правильно застосовано наслідки недійсності правочинів шляхом зобов'язання ПП "Іріда" повернути ТОВ "Колос 14" відповідний транспортний засіб.
85. Зважаючи на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, що регулюють визнання недійсними фраудаторних правочинів (зокрема ст. 42 КУзПБ).
Щодо судових витрат
86. Крім того, за рішенням суду першої інстанції, з яким в подальшому погодився апеляційний суд, стягнуто з ПП "Іріда" на користь ТОВ "Колос 14" 8052,00 грн витрат зі сплати судового збору та 24000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
87. Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
88. Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
89. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
90. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді та у випадку подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
91. Частинами 1-2 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
92. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
93. Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
94. Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
95. Тобто за загальним правилом обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
96. Господарські суди встановили, що позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 48052,00 грн, з яких 8052,00 грн судового збору та 40000,00 грн витрат на правову допомогу.
97. Позивачем до матеріалів справи було подано документи, що підтверджують витрати ТОВ "Колос 14" на професійну правничу допомогу: договір про надання правової допомоги №13-12-2021 від 13.12.2021, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №2 від 22.02.2023 за договором про надання правової допомоги №13-12-2021 від 13.12.2021, додаткова угода №15/02/2023-1 від 15.02.2023 до договору про надання правової допомоги №13-12-2021 від 13.12.2021.
98. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
99. Крім того, Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
100. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
101. Враховуючи викладене, здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, приймаючи до уваги обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині та необхідність покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24000,00 грн, адже цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.
102. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
103. Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", переоцінка доказів виходить за межі повноважень Верховного Суду (ст. 300 ГПК України).
104. Верховний Суд відхиляє заперечення скаржника проти задоволення судом заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на його думку, складання позовів, участь у судових засіданнях, інші процесуальні дії є прямими обов'язками арбітражного керуючого (ліквідатора).
105. В силу п. 4 ч. 1 ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право, залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами.
106. При цьому, КУзПБ не містить прямої заборони щодо можливості участі представників арбітражного керуючого на окремих стадіях справи про банкрутство або під час вчинення окремих дій.
107. Отже, ліквідатор, як будь-який учасник справи, має право реалізовувати покладені на нього обов'язки особисто або із залученням представників, а обсяг роботи адвоката, вчинений ним, зазначений в додатках, що додавалися до позовної заяви. Відтак, доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
Щодо інших аргументів скаржника
108. Враховуючи обрану скаржником у цій частині підставу касаційного оскарження, передбачену приписами п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що в такому випадку підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
109. Верховний Суд щодо подібності правовідносин звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
110. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
111. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
112. При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.
113. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження відбувається тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де були подібні правовідносини.
114. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
115. Вищевказаний висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
116. В касаційній скарзі відсутні конкретні посилання на те, що саме не було враховано із наведених правових позицій Верховного Суду судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті.
117. Посилання скаржника на зазначені правові позиції Верховного Суду зводиться лише до їх цитування, але разом із тим, будь-якого обґрунтування, чому саме цю правову позицію не врахував суд, в якій частині вона не була врахована - касаційна скарга не містить.
118. Окрім цього, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити також те, що оспорюваний правочин визнавався недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ, поряд із встановленим фактом порушення сторонами ст.ст. 3 та 13 ЦК України, оскільки позивачем та стороною правочину є боржник-банкрут, на якого поширюють свою дію норми КУзПБ.
119. Натомість висновки Верховного Суду, на які посилається в касаційній скарзі ПП "Іріда", сформовані в справах, де суб'єктний склад відмінний від справ про банкрутство та не враховує специфіку правового режиму боржника, зокрема:
- у справі №369/11268/16-ц сторонами є ПАТ "Банк Фамільний", а відповідачами - фізичні особи, справа розглядається за правилами цивільного судочинства, а предмет позову - визнання недійсним договору дарування і скасування державної реєстрації права власності, правочин визнавався недійсним на підставі загальних положень ЦК України;
- у справі №638/2304/17 сторонами є фізичні особи, справа розглядалася за правилами цивільного судочинства, а предмет позову - визнання недійсним договору дарування грошових коштів, правочин визнавався недійсним на підставі загальних положень ЦК України;
- у справі №200/4202/14-ц сторонами є ТОВ "Кей-Колект" і фізичні особи, предмет розгляду справи - скасування рішення міжрегіонального третейського суду від 01.07.2010 про визнання дійсним шлюбного договору подружжя в частині надання утримання (виплати аліментів) на дитину та стягнення коштів, спір розглядався за правилами цивільного судочинства;
- у справі №291/1450/21 сторонами є фізичні особи та ПСП "Агрофірма "Світанок", ПП "Ружинський Край", ТОВ "СІГНЕТ-ЦЕНТР", предмет позову - визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до нього, справа розглядалась за правилами цивільного судочинства, а правочин визнавався недійсним на підставі загальних положень ЦК України;
- у справі №761/26815/17 сторонами є фізична особа та ОСББ "Хмельницький", предмет позову - скасування рішення загальних зборів ОСББ, справа розглядалась за правилами цивільного судочинства.
120. Отже, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами у цій справі не було враховано висновків Верховного Суду у наведених в касаційній скарзі справах, адже встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у цих справах, є відмінними.
121. Справи №904/7905/16 та №905/2030/19(905/2445/19), на які посилається скаржник, хоч і є справами про банкрутство, але разом з тим, в своїй касаційній скарзі ПП "Іріда" не надає пояснення з приводу того, які саме висновки Верховного Суду, викладені в постановах у цих справах, не були враховані судом першої та апеляційної інстанцій. Тому доводи ПП "Іріда" в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
122. Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на інші постанови, Верховний Суд зазначає, що правовідносини у цих справах та у справі, що розглядається Верховним Судом, є різними, оскільки зазначені постанови прийнято за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин та зібраних у справах доказів, іншого матеріально-правового регулювання відповідних правовідносин, що виникли у таких спорах, ніж у справі №925/1577/20(925/291/23), яка розглядається; висновки суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові у справі №925/1577/20(925/291/23) наведеним Верховним Судом у цих постановах застереженням, загального характеру, не суперечать, а навпаки, як свідчить зміст постанови суду апеляційної інстанції, відповідають їм та були враховані судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку.
123. Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено ст.ст. 73-80, 86, 300 ГПК України.
124. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
125. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
126. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
127. Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
128. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
129. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
130. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення господарської суду першої інстанції, - без змін.
Судові витрати
131. У зв'язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
132. Водночас необхідно зауважити, що під час подання касаційної скарги, скаржник сплатив судовий збір у розмірі 1736,00 грн.
133. Залишаючи без руху касаційну скаргу ПП "Іріда" ухвалою від 04.03.2024, Верховний Суд з урахуванням вимог п.п. 5, 10 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" вказав на необхідність надання скаржником доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 21472,00 грн. Отже, Верховний Суд зазначив про необхідність скаржнику доплатити судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 19736,00 грн. Зазначена ухвала постановлена Верховним Судом без витребування матеріалів справи.
134. 15.03.2024 скаржник подав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, надавши докази сплати судового збору в розмірі 19736,00 грн.
135. Однак, після надходження матеріалів справи та під час її розгляду по суті Верховний Суд з'ясував, що оскаржувані судові рішення ухвалені за наслідком розгляду вимог ліквідатора про визнання недійсними двох договорів на застосування наслідків їх недійсності.
136. Зазначені вимоги заявлені ліквідатором у позовній заяві, поданій на підставі ст. 7 КУзПБ, і які розглядалися в порядку відокремленого позовного провадження.
137. Підпунктом 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
138. За п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
139. При цьому ч. 1 ст. 4 названого Закону передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідну заяву або скаргу було подано до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
140. Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
141. Відповідно до п.п. 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
142. Предметом позову у справі є визнання недійсними двох договорів та застосування наслідків недійсності правочинів - зобов'язання повернути майно. Позов подано у 2023 році.
143. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 встановлений у розмірі 2684,00 грн.
144. Отже, за подання касаційної скарги підлягав сплаті судовий збір у сумі 16104,00 грн, яка розраховується таким чином:
- за 2 позовні вимоги немайнового характеру: 2684,00 грн х 2 х 200% = 10736,00 грн;
- за позовну вимогу майнового характеру: 2684,00 (мінімальний розмір судового збору) грн х 200% = 5368,00 грн.
145. Отже, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору в сумі 5368,00 грн, внесена в більшому розмірі, ніж встановлено законом, підлягає поверненню в разі заявлення скаржником відповідного клопотання.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Іріда" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 у справі №925/1577/20(925/291/23) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді К. Огороднік
В. Пєсков