02.05.2024 Справа № 373/92/23
Іменем України
02 травня 2024 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Свєтушкіної Д.А., за участі секретаря судових засідань Крикун Ю.М., представника позивача ОСОБА_1 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Вишгород позовну заяву Публічного Акціонерного Товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань,-
До Вишгородського районного суду Київської області за територіальною підсудністю з Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява Публічного Акціонерного Товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26 березня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 5 про надання кредиту у розмірі 2 500 000,00 грн. під 18% річних на строк до 25 березня 2020 року. 02.06.2020 року було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору відповідно до якої розмір процентної ставки більше збільшено до 24% річних. 05.09.2012 року заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у справі № 2-536/2012 позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний, комерційний банк «Київ» задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 947 121,74 грн. та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн. 18.10.2012 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання вищевказаного рішення по справі № 2-536/2012 від 05.09.2012 р. про стягнення з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 947 121,74 грн. та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання участі держави у виведенні з ринку Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» від 11 лютого 2015 року №61 установлено, що держава в особі ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» бере участь у виведенні Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» з ринку шляхом придбання його активів та зобов'язань у разі віднесення Національним банком Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» до категорії неплатоспроможних. 19 червня 2015 року між ПАТ «Акціонерний банк «Київ» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КИЇВ» Кічука О І. (неплатоспроможний банк) та ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» (приймаючий банк) укладено договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору та рішення суду, що підтверджується виписками по рахунках, відповідно до ст. 625 ЦК України банк має право вимагати від відповідача сплатити три проценти річних від простроченої суми та суму збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення коштів стягнутих згідно рішення суду, та не погашених, за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, що становить 1 986 511,69 грн.; з них: 3% річних - 532 437,00 грн.; сума збільшення заборгованості із урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення - 1 454 074,69 грн., що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03.03.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
05 вересня 2023 року представник відповідача адвокат Григораш К.М. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Посилаючись на вказані вище обставини, позивач нараховує до стягнення з відповідача за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року суму коштів в розмірі 1 986 511,69 грн., з яких 532 437 грн. 3% річних та 1 454 074,69 грн. інфляційні втрати. Разом з тим, за результатом перевірки зазначених обставин, вбачає таке стягнення безпідставним. 22.07.2014 року у зв'язку з поверненням виконавчого документу (виконавчого листа) стягувачу - ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» щодо стягнення заборгованості з відповідача, фактично з 22.07.2014 року було розпочато новий строк пред'явлення даного виконавчого листа до виконання, що тривав по 22.07.2015 р. включно. 19.06.2015 року, набувши права кредитора за таким виконавчим листом, позивач мав би здійснити повторне пред'явлення такого виконавчого листа до виконання у визначений строк - до 22.07.2015 року. З огляду на ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.01.2022 року у справі 1019/1425/12 вбачається, що позивач такі дії не вчинив та у відповідності до ухвали позивачу було відмовлено у поновленні строку. При цьому моментом припинення основного зобов'язання з погашення заборгованості вбачає момент спливу строку пред'явлення до виконання виконавчого листа - з 23.07.2015 року. Одночасно з цим заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними (додатковими) зобов'язаннями та не можуть бути в наявності у разі припинення основного зобов'язання. Крім того, зазначила, що такі вимоги пред'явлені за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 рік - тобто щонайменше через майже 2 роки після припинення зобов'язання з погашення заборгованості. Пред'явлений позивачем позов порушує висновки ВП ВС, викладені в постанові від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, згідно яких стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, що передують подачі такого позову. Зокрема позов датовано 12.01.2023 року, внаслідок чого період 3 років що передує пред'явленню позову становить період часу з 12.01.2020 року по 12.01.2023 рік. Разом з тим, як відомо, з 11.03.2020 року та фактично до 30.06.2023 року на підставі постанов КМУ №211, №392, №641, №1236 діяла надзвичайна ситуація - поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), що зумовило введення карантину на території України, в ході якого вживались обмежуючі заходи залежно від інтенсивності поширення хвороби та регіону поширення. Зазначені обставини як і воєнний стан, діючий на території України з 24.02.2022 року є обставиною непереборної сили, що суттєво позначилось на економічній ситуації в Україні та на можливість виконання грошових зобов'язань. З урахуванням викладеного, у відповідності до ст. 617 ЦК України та за аналогією закону п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вважає за необхідне заявити про наявність підстав та необхідність застосування звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, на період дії такої надзвичайної ситуації - тобто з 12.03.2020 року.
13 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, у якому зазначила, позивачем під час подання позову не було порушено строки позовної давності, оскільки борг нараховується за період з 12.03.2017 року (карантини встановлено з 12.03.2020 року), а строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Постанови Верховного суду на які посилається відповідач стосуються правовідносин, які виникли до внесення вищевказаних змін до ЦК України, тому не можуть бути застосовані до даних правовідносин в частині застосування трирічного строку позовної давності. Враховуючи вищевикладене, вважає що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
21 вересня 2023 року представник відповідача адвокат Григораш К.М. подала до суду заперечення на відповідь, в якому ще раз зауважила, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних нарахувань є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Також зазначила, що зважаючи на невиконання зобов'язання позивачем як новим кредитором щодо повідомлення відповідача про заміну кредитора, передбачене ст. 516 ЦК України, керуючись ст.517, ч.2 ст. 613, ст. 616 ЦК України, відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з моменту укладення договору від 19.06.2015 року позивачем дотепер. З огляду на викладене, просить суд відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
03 жовтня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що наявність або відсутність повідомлення не впливає на розмір боргу відповідача перед позивачем, якщо він не надасть документів на підтвердження факту погашення боргу первісному кредитору, такі документи не були додані до відзиву на позовну заяву. Крім того, звернула вагу суду на той факт, що зміна кредитора у зобов'язанні відбувалась на підставі того, що постановою Кабінету Міністрів від 11 лютого 2015 року № 61 «Деякі питання участі держави у виведенні з ринку Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» установлено, що держава в особі Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» бере участь у виведенні Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» з ринку шляхом придбання його активів та зобов'язань у разі віднесення Національним банком Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» до категорії неплатоспроможних, яка була опублікована 24.02.2015 р. в газеті «Урядовий кур'єр» № 34. Таким чином зміна кредитора в зобов'язанні відбулась не тільки на підставі договору укладено між АБ «УКРГАЗБАНК» та АКБ «КИЇВ», а і на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка є загально доступним нормативним документом та обов'язковим до виконання. Щодо переривання строків позовної давності, то позивач не вважає їх пропущеними про що зазначено у відповіді на відзив із посиланням на норми чинного законодавства та постанови Верховного Суду. Щодо форс-мажорних обставин, то представник відповідача не надав сертифікату/ висновку торгово - промислової палати України, про те, що введення карантину на території України було форс-мажорною обставиною для відповідача, та позбавило його можливості виконувати свої зобов'язання за Кредитним договором та рішенням суду. Крім того, звернула увагу суду на той факт, що і до введення карантину на території України відповідач не виконував свої зобов'язання перед позивачем належним чином.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12.10.2023 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі. Просили суд задовольнити позов.
У судове засідання призначене на 04 грудня 2023 року відповідач та його представник не з'явились. На електронну адресу суду 30 листопада 2023 року від представника відповідача адвоката Григораш К.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.
Крім того, у наступні судові засідання 11 січня 2024 року, 05 березня 2024 року відповідач та його представник повторно не з'явилися. На електронну адресу суду 10 січня 2024 року та 04 березня 2024 року від представника відповідача адвоката Григораш К.М. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю у слідчих діях в СУ ГУНП в Київської області рамках кримінального провадження та зв'язку з участю в іншому судовому засіданні
05 березня 2024 року відповідачу та його представнику було направлено лист із роз'ясненням їх прав та обов'язків та попередженням, що у разі неприбуття у наступне судове засідання справа може бути розглянута без їхньої участі.
У судове засідання 02 травня 2024 року відповідач та його представник не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним сином, причини своєї неявки суду не повідомили, заяв та клопотань до суду не надходило, тож суд відповідно до ст. 223 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу за відсутності відповідача та його представника.
Заслухавши пояснення представника позивача, та дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 26 березня 2010 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 5 про надання кредиту у розмірі 2 500 000,00 грн. під 18% річних на строк до 25 березня 2020 року.
02.06.2010 року було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору відповідно до якої розмір процентної ставки більше збільшено до 24% річних.
Як убачається з долучених до позову документів та Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05.09.2012 (справа № 2-536/2012) стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» заборгованість за кредитним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 5 від 26 березня 2010 року у розмірі 3 947 121,74 грн. та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн.
18 жовтня 2012 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання вищевказаного рішення по справі № 2-536/2012 від 05.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 947 121,74 грн. та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн.
19 червня 2015 року між ПАТ «АБ «КИЇВ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КИЇВ» Кічука О.І. (неплатоспроможний банк) та ПАТ «АБ «Укргазбанк» (приймаючий банк) укладено договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку від 19.06.2015 року, відповідно до якого неплатоспроможний банк передав приймаючому банку активи неплатоспроможного банку та права вимоги за договорами забезпечення; право вимагати від боржників неплатоспроможного банку належного та повного виконання всіх зобов'язань за основними договорами, включаючи сплату заборгованості за основними договорами, процентів, можливих комісій, неустойки, штрафних санкцій відповідно до умов основних договорів (п.1.2.1).
Право вимагати від боржників неплатоспроможного банку за договорами забезпечення належного та повного виконання всіх зобов'язань за цими договорами (п.1.2.2).
Відповідно до п. 4.1 договору, приймаючий банк з дня укладення Сторонами цього Договору та підписання акту приймання-передачі активів та зобов'язань, набуває усіх прав та обов'язків кредитора щодо боржників, вимоги до яких передані відповідно до цього Договору, разом із правами за договорами забезпечення таких вимог. Згода відповідних боржників (позичальників/заставодавців/поручителів) та внесення змін (у тому числі, доповнень) до вже укладених o договорів з відповідними боржниками не вимагається.
Згідно з реєстром активних операцій з фізичними особами та актом прийому передачі від 19.06.2015 року право вимоги за кредитним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 5 від 26 березня 2010 року перейшло від ПАТ «АБ «КИЇВ» до ПАТ «АБ «Укргазбанк».
Заборгованість стягнута рішенням суду до цього часу повністю не погашена, що підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_2 за період з 22.04.2003 року по 02.11.2022 року та розрахунком заборгованості за кредитним договором. Окрім того, ця обставина не оспорюється самим відповідачем. Тож у ПАТ АБ «Укргазбанк» є підстави для звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних та індексу інфляції на прострочену суму боргу.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ст.599 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.»
Також в постанові Верховного суду від 28 вересня 2021 року по справі №759/4755/19 провадження № 61-14506св20 викладена аналогічна ситуація, коли наявне рішення суду про стягнення боргу з Позичальника, на дату розгляду справи відсутнє відкрите виконавче провадження у зв'язку з пропуском строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (тобто він як і в межах даної справи не може бути пред'явлений до виконання) та розглядається вимога про стягнення коштів відповідно до ст. 625 ЦК України і Верховним судом чітко зазначено про те, що відсутність виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Судом установлено, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до якого йому було надано кредит строком до 25.03.2020 року. У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
З огляду на вищевикладене, доводи представника відповідача про те, що позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними (додатковими) зобов'язаннями та не можуть бути в наявності у разі припинення основного зобов'язання, та пропуску строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання, суд відхиляє, оскільки вказана обставина не має правового значення, з ухваленням судом у 2012 році рішення про стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором № 5 від 26.03.2010 року, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов'язання не відбулось. Відтак, кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення до 23.02.2022 року.
Таким чином, з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із простроченої суми заборгованості, банк нарахував 3% річних та індекс інфляції у розмірі 1 986 511,69 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 5 від 26.03.2010 року. Зазначений розрахунок є вірним та сумнівів у суду не викликає. Підстав для звільнення відповідача від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України судом не встановлено.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 установлено з 12 березня 2020 карантин установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року. на усій території України. В подальшому, карантин неодноразово продовжувався на всій території України та діяв до 30 червня 2023 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 (набрав чинності з 02.04.2020). Перехідні та прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COV1D-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»
Тож суд приходить до висновків, що позивачем під час подання позову не було порушено строки позовної давності, оскільки 3% річних та інфляційних нарахування нараховується за період з 12.03.2017 року (карантини встановлено з 12.03.2020 року), а строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, про задоволення позову у повному обсязі про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних нарахувань у розмірі 1 986 511, 69 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 29 797, 67 грн.
Оскільки головуюча суддя в період з 13.05.2024 року по 17.05.2024 року (включно) перебувала у відрядженні відповідно до наказу в.о. Голови суду № 38 повне судове рішення складено 20 травня 2024 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» суму заборгованості у розмірі 1 986 511 (один мільйон дев'ятсот вісімдесят шість тисяч п'ятсот одинадцять) гривень 69 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 29 797 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто сім) гривень 67 копійок.
Повне судове рішення складено 20 травня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», код ЄДРПОУ: 23697280, адреса місцезнаходженя: 03087, м. Київ, вул. Єреванська,1.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Д.А. Свєтушкіна