20 травня 2024 року Справа № 915/559/24
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експорт Миколаїв» б/н від 14.05.2024 (вх.№5834/24 від 16.05.2024) про забезпечення позову у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експорт Миколаїв»,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор»,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача:
приватний виконавець Виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович,
про: витребування майна,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Експорт Миколаїв» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» на його користь зерно пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245475 кілограм.
В обгрунтування вимог позивач вказує, що відповідач вчинив дії, в результаті яких позивачу повернуто зерно пшениці 4 класу врожаю 2021 року на 245475 кілограм менш ніж об'єм, на яке визнано право власності за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2023 по справі №915/1069/21, яке набрало законної сили 22.11.2023, а отже відбулось протиправне розпорядження майном, право власності на яке визнано за позивачем та визначена подальша доля майна поза волею позивача, як власника такого майна.
Разом з позовною заявою від позивача до суду надійшла заява б/н від 14.05.2024 (вх.№5834/24 від 16.05.2024), в якій позивач просить суд вжити у даній справі заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на зерно пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245475 кілограм, яке знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор».
В обгрунтування такої заяви позивач вказує наступне:
- відповідачем протиправно вчиняються дії, які позбавляють позивача, як власника майна, права вільно володіти та користуватись належним йому майном - зерном пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245475 кілограм;
- з огляду на вжиття активних та реальних спроб щодо продажу належного позивачу майна (зерна пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245475 кілограм) є достатні та очевидні обставини, які вказують, що належне позивачу майно буде незаконно вивезене або продане, що значно ускладнить процес витребування майна позивачу, як законному власнику, та може призвести до завдання додаткових збитків.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини у їх сукупності позивач вважає за можливе застосувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на зерно пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245475 кілограм, яке знаходиться у відповідача.
Розглянувши заяву суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до норм ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Водночас ч.4 ст.137 ГПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач витребуване позивачем майно, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на витребуване позивачем у відповідача майно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Таким чином, суд вважає, що вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
При цьому, судом прийнято до уваги позицію Верховного Суду викладену у постанові від 06.12.2023 по справі №917/805/23 щодо відсутності обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 по справі №381/4019/18).
Врахувавши предмет спору у даній справі, встановивши зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, взявши до уваги те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, суд дійшов висновку, що заява позивача підлягає задоволенню у визначений ним спосіб, оскільки невжиття запропонованих ним заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
До того ж, судом враховано, що запропонований позивачем захід забезпечення позову жодним чином не обмежить господарську діяльність відповідача, оскільки майно, на яке накладається арешт, належить позивачу на праві власності та знаходиться у відповідача на зберіганні.
Керуючись ст.ст.136-140, 234, 235 ГПК України, суд,-
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експорт Миколаїв» б/н від 14.05.2024 (вх.№5834/24 від 16.05.2024) про забезпечення позову, - задовольнити.
2. Накласти арешт на зерно пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245475 кілограм, яке знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» (56602, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м.Нова Одеса, вул.Решетєєва, буд.79; ідент.код 35433587).
3. Ухвала є обов'язковою та набирає законної сили з 20.05.2024 року.
4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред'явлення до примусового виконання протягом трьох років.
За даною ухвалою:
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Експорт Миколаїв» (54007, м.Миколаїв, вул.Троїцька, буд.159/1; ідент.код 42420765).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» (56602, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м.Нова Одеса, вул.Решетєєва, буд.79; ідент.код 35433587).
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва