вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" лютого 2024 р. Справа № 911/1528/15 (911/1929/23)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна",
в особі ліквідатора арбітражного керуючого Татіщева Олександра Євгеновича
до 1) Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей"
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний банк України
про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права
власності та поновлення за позивачем права власності
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1528/15 за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 23.04.2015 р.
Постановою господарського суду Київської області від 06.05.2015 р. визнано банкрутом ТОВ "Пріоритет Україна" та відкрито його ліквідаційну процедуру.
Наразі триває ліквідаційна процедура, повноваження ліквідатора ТОВ "Пріоритет Україна" виконує арбітражний керуючий Татіщев Олександр Євгенович.
23.06.2023 р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" в особі ліквідатора надійшов позов до Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей" (відповідач-2) про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою господарського суду від 01.11.2023 р. клопотання позивача про об'єднання позовних вимог залишено без задоволення, закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 17.01.2024 р.
12.01.2024 р. через канцелярію суду представником ТОВ "Рідлей" подано додаткові письмові пояснення.
17.01.2024 р. розгляд справи не відбувся у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві та, відповідно, наявністю загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, з урахуванням введення указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 воєнного стану в Україні, а також того, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2024 р. призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 01.02.2024 р.
У судове засідання з'явились уповноважені представники позивача, відповідача-2 та третьої особи, уповноважений представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка належним чином повідомлених про місце, дату та час судового засідання учасників у справі не є підставою для відкладення розгляду справи та не перешкоджає розгляду справи по суті, а відтак, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності уповноваженого представника відповідача-1.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд
встановив:
12.07.2018 р. Товарною біржею “Київська Універсальна” (організатор аукціону) проведено аукціон (статус - другий повторний) з продажу майна банкрута - ТОВ “Пріорітет Україна” у вигляді цілісного майнового комплексу, на якому реалізовано майно банкрута за ціною 827985,73 грн.
Предмет продажу - майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1. Характеристика будівель та споруд:
- головний виробничий корпус - літ. “А”: рік побудови - не визначено; поверх - 1+ антресоль; фундамент - бетон; стіни - бетон; покрівля - руберойд; перекриття - з/б; підлога - цемент; сходи - метал; електрика - так; водопровід - так; каналізація - так; загальна площа - 3394,1 кв.м.; висота - 11,50 м.; об'єм - 37203 кб.м. Кількість приміщень, їх площа та призначення вказані в експлуатації техпаспорту;
- трансформаторна підстанція - літ. “В”: рік побудови - не визначено; поверх - 1; фундамент - бетон; стіни - цегла; покрівля - толь; покриття - з/б; підлога - цемент; електрика - так; водопровід - ні; каналізація - ні; заг. площа - 41,8 кв.м.; висота - 4,00 м.; об'єм - 223 кб.м. Кількість приміщень, їх площа та призначення вказані в експлуатації техпаспорту;
- склад для зберігання кисню - літ. “Г”: рік побудови - не визначено; поверх - 1; кількість приміщень - 1; фундамент - бетон бл.; стіни - цегла; покрівля - толь; перекриття - з/б; підлога - цемент; електрика - так; водопровід - ні; каналізація - ні; заг. площа - 33.4 кв.м.; висота - 4,50 м.; об'єм - 174 кб.м.;
- статус земельної ділянки: земельна ділянка зареєстрована за Київською міською радою, право на земельну ділянку, що переходить до покупця, визначається згідно ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.04.2019 р. у справі № 911/1528/15 за заявою Національного Банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріорітет Україна”, Арбітражного керуючого Карпунова Іллі Олексійовича, Товарної біржі “Київська Універсальна”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного підприємства “Промбудсервіс 2005” про визнання результатів аукціону недійсними, заяву Національного Банку України від 29.08.2018 р. № 12-0007/46702 про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріорітет Україна”, що відбувся 12.07.2018 р. задоволено, визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Київська Універсальна” аукціону від 12.07.2018 р. з продажу майна ТОВ “Пріорітет Україна”; визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, укладений 16.07.2018 р. між ТОВ “Пріорітет Україна” в особі ліквідатора Карпунова І.О. (продавець) та ПП “Промбудсервіс 2005” (покупець).
Вказана ухвала суду залишена без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 р. № 911/1528/15 та Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 р. № 911/1528/15.
Поряд з наведеним, як зазначає в позові позивач, у період з жовтня 2022 року по січень 2023 року приватним виконавцем Білан Світланою Володимирівною, ДП “СЕТАМ”, ТОВ “Рідлей” та приватним нотаріусом Шкода О.М, вжито ряд дій спрямованих на протиправне відчуження нерухомого майна, зокрема, проведено аукціон з продажу нерухомого майна, знято арешт з нерухомого майна накладений на підставі ухвали господарського суду Київської області від 03.10.2018 р., здійснено державну реєстрацію прав власності за іншою юридичною особою, та припинено обтяження іпотекою і заборону на нерухоме майно. Дані дії були вчинені без відома (повідомлення) ліквідатора та/ або власника майна (ТОВ “Пріорітет Україна”) та/ або господарського суду Київської області у провадженні якого перебуває справа про банкрутство та/або Національного банку, який є іпотекодержателем майна.
Позивач наголошує, що ПП "Промбудсервіс-2005" не мав наміру повертати Нерухоме майно його законному власнику - ТОВ "Пріорітет Україна", у зв'язку з чим, 15.06.2021 р. пов'язана з ПП "Промбудсервіс-2005" особа, а саме: ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” подала до суду позов про стягнення з ПП “Промбудсервіс 2005” боргу за договорами купівлі-продажу укладеними, ще у 2017 році у сумі 3 175 528,37 грн. ПП "Промбудсервіс-2005" та ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” пов'язані наступним чином: кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" є ОСОБА_1 . Ця ж сама фізична особа - Бабіцький В'ячеслав Юрійович, є керівником ПП "Промбудсервіс 2005".
Так, 22.07.2021 р. господарський суд міста Києва ухвалив рішення у вказаній справі №910/10538/21, згідно якого позов ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” задоволено частково, стягнуто з ПП “Промбудсервіс 2005” заборгованість у загальній сумі 2 777 052,13 грн. Вказане рішення не оскаржувалось сторонами, та набрало законної сили.
В подальшому, як зазначає позивач, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Білан Світланою Володимирівною було відкрито виконавче провадження № 66831316, щодо примусового виконання рішення господарського суду від 22.07.2021 р. у справі № 910/10538/21 (Стягувач: ТОВ "Мостобудівельний загін № 112", Боржник: ПП "Промбудсервіс 2005"). Постановою про опис та арешт майна від 25.10.2021 р. у виконавчому провадженні №66831316 ОСОБА_2 , накладено арешт, саме на нерухоме майно, що було предметом продажу на аукціоні, результати якого визнано недійсними ухвалою суду від 15.04.2019 р. у справі № 911/1528/15.
05.10.2022 р. ДП “СЕТАМ” проведено електронні торги з реалізації нерухомого майна, переможцем аукціону (торгів) визначено ТОВ “Рідлей” (покупець), яке є пов'язаною особою з ПП “Промбудсервіс 2005”. Ціна продажу нерухомого майна склала - 9 248 696,00 грн.
Пов'язаність ПП “Промбудсервіс 2005” та ТОВ “Рідлей”, згідно тверджень позивача, полягає у наступному: засновником ПП "Промбудсервіс 2005" та ТОВ "Рідлей" є одна і та сама особа - ОСОБА_3 . Також, керівником ПП "Промбудсервіс 2005" та ТОВ Рідлей" є одна й та сама особа, а саме ОСОБА_1 . Окрім того, ПП Промбудсервіс 2005" та ТОВ "Рідлей" знаходяться за однією юридичною адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що майно ТОВ "Пріорітет Україна" незаконно було реалізовано на користь ТОВ "Рідлей", як майно ПП “Промбудсервіс 2005” (відповідач-1) під час виконавчого провадження з виконання наказу у справі № 910/10538/21, позивач просить суд: витребувати у ТОВ "Рідлей" (відповідач-2) на користь ТОВ "Пріорітет Україна" (позивач) нерухоме майно: нежитлові будівлі майнового комплексу (літ. А, В, Г), загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1; припинити право власності ТОВ "Рідлей" на нерухоме майно: нежитлові будівлі майнового комплексу (літ. А, В, Г), загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1; поновити право власності за ТОВ "Пріорітет Україна" на нерухоме майно: нежитлові будівлі майнового комплексу (літ. А, В, Г), загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1.
Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позов, поданому до суду 17.07.2023 р. зазначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/10538/21 стягнуто з ПП "Промбудсервіс 2005" на користь ТОВ "Мостобудівельний загін №112" 1 328 051,86 грн. основного боргу, 1 158 589,71 грн. пені, 95 117,40 грн. 3% річних, 195 293,16 грн. збитків від інфляції, 41 655,79 грн. судового збору. На виконання вказаного рішення суду 15.09.2021 р. приватним виконавцем Білан С.В. відкрито виконавче провадження №66831316 щодо примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. В межах вказаного виконавчого провадження №66831316 05.10.2022 р. ДП "СЕТАМ" були проведені електронні торги, на яких було реалізовано нерухоме майно - майновий комплекс (літ. А, В, Г), загальною площею 3469,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1, про що був складений протокол від 05.10.2022 р. та акт про продаж вказаного нерухомого майна. Переможцем аукціону (торгів) та покупцем є ТОВ "Рідлей", ціна продажу нерухомого майна 9 248 696,00 грн. Після оплати всіх необхідних платежів ТОВ "Рідлей" звернулось до приватного нотаріуса Шкоди О.М. та оформило всі необхідні документи на право власності. Після чого, як зазначає відповідач, лише в квітні місяці він дізнався, що ліквідатором ТОВ "Пріорітет Україна" подано до суду позов про визнання недійсним електронного аукціону (торгів), проведеного 05.10.2022 р. з реалізації лоту №510330, об'єкту нежитлової будівлі - майнового комплексу (літ. А, В, Г), загальною площею 3 469,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1; визнання недійсним та скасування протоколу №577260 проведення електронного аукціону (торгів) від 05.10.2022 р.; визнання недійсним та скасування акту про проведення електронного аукціону (торгів) та в червні місяці про подання позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Також, відповідач-2 зазначає, що результати аукціону з продажу майна ТОВ "Пріорітет Україна" та укладений за його результатами договір в судовому порядку було визнано недійсним. ПП "Промбудсервіс 2005" в судових засіданнях з розгляду спорів в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "Пріорітет Україна", як зазначає відповідач, неодноразово заявляв, що не заперечує відносно повернення майна, однак вимагає щодо повернення йому коштів, що зроблено ним не було. Крім того, відповідач зазначає, що рішення у справі №910/10538/21, на виконання якого було продано йому спірне майно чинне; на дату придбання вказаного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірне майно було зареєстроване за ПП "Промбудсервіс 2005"; ТОВ "Рідлей" є добросовісним набувачем спірного майна, а частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача.
Окрім зазначеного, відповідач наголошує, що суд має прийняти таке рішення, яке б захистило інтереси кожної із сторін, оскільки в даному спорі "ТОВ "Рідлей" і ПП "Промбудсервіс 2005" стали заручниками недобросовісної поведінки саме Національного банку України та ТОВ "Пріорітет України"", які свідомо здійснили реалізацію майна (надаючи при цьому згоду НБУ) завідомо знаючи, що на дату проведення аукціону з продажу майна банкрута, що мав місце 12.07.2018 р., замовником якого є саме арбітражний керуючий, який діяв на той час, а також станом на дату укладення договору 16.07.2018 р., арбітражний керуючий не здійснював діяльність арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), отже не мав необхідного обсягу повноважень, як замовник аукціону так і особи, яка може діяти від імені банкрута під час підписання відповідного договору скористалися такою можливістю. Визнавши недійсними вказаний аукціон ТОВ "Пріорітет Україна" разом з НБУ намагаються повернути собі майно, не бажаючи повертати сплачені кошти за нього, про які неодноразово наголошувалося у судових засіданнях. В даному випадку за кошти отримані від аукціону в сумі 827 985,73 грн. ТОВ "Пріорітет Україна" покриває свої витрати на оплату витрат арбітражних керуючих, сплати різних зборів та платежів, тощо. Тобто повернення вказаної суми чи відповідної компенсації залишається для ТОВ "Рідлей" і ПП "Промбудсервіс 2005" примарними, оскільки основним кредитором у даній справі являється саме НБУ.
Також, відповідачем-2 подано заяву про застосування строку позовної давності до заявлених вимог.
Третя особа в поясненнях, поданих до суду 25.07.2023 р. вказує на те, що результати аукціону, на якому було реалізовано на користь ПП "Промбудсервіс 2005" спірне майно визнано в судовому порядку недійсними, а відтак ПП "Промбудсервіс 2005" як недобросовісний володілець зобов'язаний був негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності, однак вказане підприємство не повернуло власнику відповідне майно та продовжило їм користуватись без достатньої на те правової підстави. Крім цього, третя особа стверджує, що з метою недопущення повернення вказаного майна ТОВ "Пріорітет Україна" ПП "Промбудсервіс 2005" через групу пов'язаних осіб протиправно відчужив нерухоме майно на користь ТОВ "Рідлей", що є пов'язаною з ПП "Промбудсервіс 2005" особою.
Позивачем 25.09.2023 р. подано до суду заперечення відносно заяви ТОВ "Рідлей" про застосування строків позовної давності, в яких він заявляє, що строк позовної давності не сплив, так як відповідні строки чинним законодавством було продовжено на час дії карантину на території України.
З аналогічних підстав 03.01.2024 р. до суду подано третьою особою заперечення відносно заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності.
У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке:
Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічне положення закріплено у статті 321 ЦК України.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі N 183/1617/16).
Також слід зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в зазначеній постанові, будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.
Право позивача на витребування майна, у разі доведення незаконності і безпідставності вибуття його із володіння позивача передбачене чинним законодавством України.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Слід зазначити, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити, зокрема факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.
При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна.
Так, Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постановах від 18.03.2020 р. у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 р. у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що "конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною.
З'ясування питання добросовісності/ недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна.
Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2021 р. справа № 916/820/20).
За результатами дослідження наданих сторонами доказів, судом встановлено, що ухвалою господарського суду Київської області від 15.04.2019 р. у справі № 911/1528/15 за заявою Національного Банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріорітет Україна”, Арбітражного керуючого Карпунова Іллі Олексійовича, Товарної біржі “Київська Універсальна”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного підприємства “Промбудсервіс 2005” про визнання результатів аукціону недійсними, заяву Національного Банку України від 29.08.2018 р. № 12-0007/46702 про визнання недійсними результати аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріорітет Україна”, що відбувся 12.07.2018 р. задоволено, визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Київська Універсальна” аукціону від 12.07.2018 р. з продажу майна ТОВ “Пріорітет Україна”; визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, укладений 16.07.2018 р. між ТОВ “Пріорітет Україна” в особі ліквідатора Карпунова І.О. (продавець) та ПП “Промбудсервіс 2005” (покупець).
Вказана ухвала суду залишена без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 р. № 911/1528/15 та Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 р. № 911/1528/15.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Врахувавши, що договір на підставі якого ПП “Промбудсервіс 2005” (покупець) придбало у ТОВ “Пріорітет Україна” (продавець) майно: майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1, було визнано у судовому порядку недійсним, такий договір, з огляду на положення частини першої статті 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, спірне майно вибуло із володіння власника - ТОВ “Пріорітет Україна” поза його волею.
Водночас, незважаючи на наведене, як свідчать матеріали справи, під час виконавчого провадження № 66831316 щодо примусового виконання рішення господарського суду від 22.07.2021 р. у справі № 910/10538/21, наведене майно: майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1, було реалізовано на аукціоні, як майно, що перебуває у власності ПП "Промбудсервіс 2005" (боржник у виконавчому провадженні, продавець, відповідач-1) на користь ТОВ "Рідлей" (покупець, відповідач-2). Наявність даних обставин підтверджує і відповідач-2 у відзиві на позов. Так, згідно з відомостями, наявними в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.05.2023 р. № 330844096 (копію додано до матеріалів заяви про забезпечення позову) та в інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.01.2024 р. № 362121214, від 17.01.2024 р. № 362120053 наведене спірне майно зареєстроване за ТОВ "Рідлей"; документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), серія та номер: 124, виданий 17.01.2023 р., видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкода О.М.
З огляду на наведене, врахувавши те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, ПП "Промбудсервіс 2005" не набуло права власності на майно: майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1 від ТОВ “Пріорітет Україна” і не мало, відповідно, права на розпорядження таким майном, суд встановив, що зазначене майно було реалізовано на користь ТОВ "Рідлей" незаконно.
Крім того, враховуючи, що відповідно до положень частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд також врахував, що згідно наданих доказів ТОВ "Мостобудівельний загін № 112", яке є стягувачем у виконавчому провадженні з виконання рішення суду у справі № 910/10538/21, під час виконання якого було продане спірне майно, ПП "Промбудсервіс 2005", що є боржником у такому виконавчому провадженні та ТОВ "Рідлей" - покупець спірного майна є пов'язаними між собою юридичними особами, так як вони перебувають під контролем одних і тих самих осіб. Більше того, ПП "Промбудсервіс 2005" і ТОВ "Рідлей" зареєстровані за однією і тією ж адресою: 03045, м. Київ, пров. Віто-Литовський, буд. 10.
Наведені обставини можуть свідчити, що наведений продаж майна: майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1 було вчинено з метою ускладнення повернення такого майна її законному власнику ТОВ “Пріорітет Україна”.
З огляду на наведене, також врахувавши те, що ТОВ "Рідлей" від ПП "Промбудсервіс 2005", як свідчать матеріали справи, придбав спірне майно 17.01.2023 р., тобто після визнання у судовому порядку договору купівлі-продажу майна, укладеного 16.07.2018 р. між ТОВ “Пріорітет Україна” в особі ліквідатора Карпунова І.О. (продавець) та ПП “Промбудсервіс 2005” (покупець) (ухвала господарського суду Київської області від 15.04.2019 р. у справі № 911/1528/15, залишена без змін постановою ПАГС від 19.11.2019 р. та постановою ВС від 06.02.2020 р.) недійсним. Отже, ТОВ "Рідлей" на дату купівлі спірного майна не було позбавлене можливості вжити всіх можливих заходів, проявити обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця (ПП "Промбудсервіс 2005") на відчуження спірного майна та, відповідно, з'ясувати, що договір (на підставі якого ПП "Промбудсервіс 2005") вважає себе власником майнового комплексу (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1 визнано в судовому порядку недійсним, а відтак такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Виходячи з аналізу наведеного чинного законодавства, зазначені обставини свідчать, що ТОВ "Рідлей" (відповідач-2) є недобросовісним набувачем спірного майна.
Окрім наведеного, судом, в даному випадку, також враховано, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.03.2018 р. у справі №910/22788/15.
Також, судом враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 р. № 206/4841/20 (№ 14-55цс22), відповідно до якого є правомірною вимога про витребування у кінцевого набувача майна, що було придбано у особи, яка не мала права на розпорядження таким майном (п. 9.20).
З огляду на все вище встановлене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування із чужого незаконного володіння відповідача-2, який є недобросовісним набувачем на користь позивача майна: майнового комплексу (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1.
Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власника, враховуючи, зокрема те, що перед придбанням майна кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття такого майна з володіння її власника. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи за допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що особа-продавець не міг набути право власності на майно, а тому і не мав права його відчужувати. Придбавши майно у такої особи, кінцевий набувач як його покупець теж не набув право власності на нього, а зареєструвавши це право за собою, він став його володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження майном надалі належать позивачу як його власнику. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання відповідного майна у його незаконного володільця (аналогічного правового висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 р. № 206/4841/20 (№ 14-55цс22), п.п. 9.21. 9.22).
Таким чином, при вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, з урахуванням встановлених судом обставин купівлі ТОВ "Рідлей" спірного майна, судом встановлено, що у даному випадку господарський суд не вбачає порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
Вищенаведені встановлені судом обставини спростовують заперечення відповідача-2, викладені у відзиві на позов. Що стосується його посилання на те, що ПП “Промбудсервіс 2005” не було повернено кошти, сплачені ним за придбане на аукціоні з продажу майна ТОВ “Пріорітет Україна” майно, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять доказів звернення вказаної особи з відповідною вимогою чи позовом (зустрічним позовом) до позивача. Водночас, ПП “Промбудсервіс 2005” не позбавлене права звернутись з відповідним позовом і станом на сьогодні. Поряд з цим, дані обставини не входять до предмету доказування під час розгляду цієї справи, а відтак посилання на такі обставини є безпідставним.
Поряд із зазначеним, що стосується вимоги позивача про припинення права власності за відповідачем-2 та поновлення права власності за позивачем на вказане майно, суд зазначає таке:
Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №48/340, від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16, від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 р. у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
В постанові від 30.06.2020 р. у справі №19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, "оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц.
Врахувавши наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 22.06.2021 р. справа № 916/820/20 вказав на те, що вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для захисту порушеного у справі права шляхом визнання за позивачем права власності, слід врахувати, що задоволення вимоги позивача про витребування майна з незаконного володіння відповідача, за яким воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позивач заявивши вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння скористався саме ефективним способом захисту в даному випадку своїх прав та інтересів, а відтак, з урахуванням того, що судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем-2, вимога позивача "про припинення права власності за відповідачем та поновлення права власності за позивачем" на спірне майно є неефективною, отже, необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Поряд із зазначеним, відповідачем-2, як вже зазначалось, заявлено про застосування строків позовної давності.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Фінікарідов проти Кіпру" зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Проаналізувавши наведені відповідачем вимоги про застосування строків позовної давності та обґрунтування таких вимог, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), врахувавши встановлені під час розгляду даного спору обставини, судом встановлено, що відлік строку позовної давності, в даному випадку, розпочинається з 13.07.2018 р., тобто із наступного дня незаконного вибуття із власності ТОВ "Пріорітет Україна" спірного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з відповідним позовом звернувся до суду 23.06.2023 р.
Судом встановлено, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020 р.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ) викладені у постановах від 06.05.2021 р. у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 р. у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 р. у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 р. у справі № 926/1812/21, від 07.11.2023 р. № 910/5188/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 р. установлено на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
З огляду на норми статей 256, 257, 258, пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, з урахуванням того, що відлік строку позовної давності, у даному випадку, розпочався з 13.07.2018 р., також врахувавши дату звернення позивача із даним позовом до суду - 23.06.2023 р., суд встановив, що позовна давність щодо вимоги позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння не пропущена.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін, з урахуванням поданих на їх підтвердження документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме, лише в частині витребування із чужого незаконного володіння ТОВ "Рідлей" майна: майнового комплексу (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1 на користь ТОВ "Пріорітет Україна".
Крім того, відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей" (03045, м. Київ, пров. Віто-Литовський, 10; код ЄДРПОУ 41113057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Островського, 2-А; код ЄДРПОУ 38213842) нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі майнового комплексу (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей" " (03045, м. Київ, пров. Віто-Литовський, 10; код ЄДРПОУ 41113057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Островського, 2-А; код ЄДРПОУ 38213842) 12 419 (дванадцять тисяч чотириста дев'ятнадцять) гривень 79 копійок судового збору.
4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
5. Видати накази.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 20.05.2024 р.
Суддя А.В. Лопатін