15 травня 2024 року м. Київ
Справа № 761/2161/21
Провадження: № 22-ц/824/6877/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Соляника Дмитра Петровича в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року, постановл ену під головуванням судді Юзькової О. Л.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди закрито.
Не погодившись із таким судовим рішенням в частині відмови у стягненні судових витрат, адвокат Соляник Д. П. в інтересах ОСОБА_1 11 січня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в цій частині, та постановити нову, якою стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач звернувся до суду з двома однаковими позовами, тобто, в порушення п. 20 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, усвідомлюючи зазначене, позивач не вчиняв будь-яких дій щодо вирішення питання і закриттям одного провадження, тому, право відповідача щодо вимоги про компенсацію здійснених ним витрат мало бути задоволено, проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, висновок суду про відмову у стягненні судових витрат нічим не вмотивований та протирічить ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав необґрунтованими, вказував, що до матеріалів справи відповідачем не надано доказів необґрунтованості дій позивача, а, напроти, в матеріалах справи наявні відомості про необґрунтовані дії відповідача та його представника щодо подачі заявленого відзиву на розглянутий позов.
В судовому засіданні адвокат Соляник Д. П. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав.
ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, ухвалу суду просив залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвала суду в частині закриття провадженняне оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи відповідачу у компенсації здійснених ним витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що вирішення питання щодо компенсації судових витрат є правом, а не обов'язком суду.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 пред'явлено позов 21 січня 2021 року (а. с. 1).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 22 січня 2021 року визначено суддю Юзькову О.Л., та передано для подальшого розгляду (а. с. 13).
Ухвалою суду від 19 липня 2022 року у справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а. с. 16-17).
18 жовтня 2022 року до суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання, у якому позивач зазначив про те, що станом на 17 жовтня 2022 року відповідні позовні вимоги розглянуті Шевченківським районним судом міста Києва в іншому провадженні. На підставі викладеного, просив суд прийняти відповідне процесуальне рішення у справі без його участі (а. с. 22).
18 жовтня 2022 року від адвоката Соляника Д.П. в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив та клопотання у справі, у якому він просив просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн (а. с. 23 - 37).
На підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правової допомоги б/н від 05 жовтня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Соляником Д.П. Згідно додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги б/н від 05 жовтня 2022 року, акту №1 прийому передачі виконання робіт від 07 жовтня 2022 року вартість надання послуг у даній цивільній справі адвокатом оцінена у 2 000 грн, та сплачена згідно квитанції № 2792859 від 07.10.2022 року (а. с. 31-34).
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Частиною 9 статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Під зловживанням процесуальними правами законом у статті 44 ЦПК України визначено наступне.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. В залежності від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
В свою чергу процесуальним законом не визначено поняття необгрунтованихдій сторони.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Разом з тим, як убачається із апеляційної скарги адвоката Соляника Д.П. щодо компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи, останній, як на застосування положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України посилається на звернення позивача до суду одночасно з двома однаковими позовами, з приводу одного й того ж спору між тими самими сторонами, в порушення п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. До того ж, що позивач, розуміючи зазначене, тривалий час не вчиняв дії щодо вирішення питання із залишенням одного провадження без розгляду.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що провадження у справі за вказаним позовом відкрито 19.07.2022 року, в той же час коли позивач звернувся до суду із позовом 21.01.2021 року, тобто, з моменту звернення позивача до суду минуло понад півтора року.
Більш того, з матеріалів справи убачається, що позивач, з моменту отримання повідомлення про виклик до суду (а. с. 21) ОСОБА_2 одразу повідомив суд про те, що спір вже вирішений в іншому провадженні, та просив суд вчинити відповідні процесуальні дії (а. с. 22).
Необхідно звернути увагу на те, що вимоги щодо розумних строків провадження у цивільній справі, затягування часу не може виправдовуватися ні складністю справи, ні будь-якими іншими обставинами. В своїх рішеннях, зокрема, у справі Пеліссє і Сассі проти Франції від 25 березня 1999 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує Високі Договірні сторони організувати свою судову систему таким чином, щоб суди могли виконати кожне із їх вимог, включаючи зобов'язання розгляд справи у розумні строки (пункт 74).
Вищевказані міркування є достатніми для того, щоб зробити висновок про те, що тривалість провадження в суді першої інстанції вже була надмірною і не відповідала вимогам «розумного строку».
Колегія суддів зауважує про те, що не можна перекладати на позивача відповідальність за недоліки судового провадження, а саме його тривалість.
За викладених обставин апеляційним судом не встановлено факту зловживання процесуальними правами зі сторони позивача, також не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, тому, суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні витрат на правову допомогу, з чим погоджується і колегія суддів.
Окрім того, слід звернути увагу і на ту обставину, що порушуючи питання про залишення позову без розгляду, адвокат Соляник Д. П. не повинен був подавати відзив на позов, який вже розглянутий судом, про що йому було достеменно відомо.
Поряд з цим, позивач зазначив, що наданий відзив є ідентичним поданому раніше у іншому провадженні, питання відшкодування витрат на правову допомогу також вирішено судом в іншому провадженні. Дані доводи адвокатом Соляником Д. П. не спростовані.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених підстав, апеляційна скарга адвоката Соляника Дмитра Петровича в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 рокузалишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Соляника Дмитра Петровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 17 травня 2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура