Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 травня 2024 року Справа№200/150/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії,
09.01.2024 до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшов адміністративний позов (датований 24.12.2023) ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України з вимогою:
- зобов'язати (чи надати дозвіл?) відповідача надати позивачу (паперово звичайно) відомості (інформацію) про дружину боржника гр. ОСОБА_2 , потрібні для позову: ПІБ, дату народження, ІПН, адреса тощо та дату (дати) цивільного стану перебування у шлюбі тощо.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням божником судового рішення щодо повернення автомобіля позивачу у зв'язку із знаходженням боржника поза межами України. Позивачу необхідні відомості про дружину боржника для подання позову щодо стягнення боргу її чоловіка у вигляді автомобіля.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що запитувана позивачем інформація містить персональні дані, а згоди відповідного суб'єкта інформації (дружини ОСОБА_2 ) на отримання конфіденційної інформації не надано. Отже, надання запитуваної інформації буде порушенням прав людини, норм Конституції України та діючого законодавства України, оскільки збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідач зазначив, що Цивільний процесуальний кодекс України та Закон України «Про виконавче провадження» містять положення які передбачають право сторони виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Також відповідач вважає, що позивачем не надано доказів порушення прав та охоронюваних законом інтересі з боку Міністерства юстиції України, а відтак права, свободи чи інтереси позивача в розумінні частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають судовому захисту.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 12.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 .
Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16.07.2021, постановою Донецького апеляційного суду від 28.12.2021 у справі №242/860/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Держава Україна в особі Другої Селидівської державної нотаріальної контори Селидівського міського нотаріального округу про повернення майна в натурі, вчинення певних дій, захист прав, свобод та інтересів задоволено. Вирішено зобов'язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіль марки АЗЛК, модель 2140, 1980 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 ДО.
16.09.2021 Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчий лист у справі №242/860/21 щодо зобов'язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіль марки АЗЛК, модель 2140, 1980 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 ДО.
Листом від 28.11.2022 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) повідомило ОСОБА_1 про те, що постановою державного виконавця від 27.07.2022 виконавче провадження з виконання виконавчого листа №242/860/21 закінчено, згідно п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із скасуванням заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області.
Також зазначено про направлення 02.11.2022 до Донецького апеляційного суду заяви про роз'яснення виконання постанови Донецького апеляційного суду у справі №242/860/21 від 28.12.2021.
Докази оскарження ОСОБА_1 постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №242/860/21 в матеріалах справи відсутні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15.11.2023 у справі №242/860/21 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Донецького апеляційного суду від 28грудня 2021 року по цивільній справі № 242/860/21 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Держава Україна в особі Другої Селидівської державної нотаріальної контори Селидівського міського нотаріального округу, про повернення майна в натурі, вчинення певних дій, захист прав, свобод та інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відділу поліції №2 Покровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо неповернення автомобіля АЗЛК 2140 громадянином ОСОБА_2 , листом від 03.10.2023 №7424/303/01-2023 його повідомлено про те, що під час перевірки місцезнаходження ОСОБА_2 не встановлено. Зі слів його дружини та сусідів він з січня 2022 року проживає в м. Ростов на Дону та зазначено, що при встановлені його місцезнаходження на території України, буде опитано та прийнято рішення згідно діючого законодавства.
Оскільки майно в натурі боржником не повернуто та місцезнаходження ОСОБА_2 невідоме, позивач звернувся до суду з даним позовом щодо надання особистих даних дружини боржника, з метою підготовки позову до дружини ОСОБА_2 щодо повернення автомобіля АЗЛК 2140.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Однак, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Як встановлено судом зі змісту адміністративного позову, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що боржник не виконав судове рішення щодо повернення майна в натурі та оскільки наразі його місцезнаходження невідоме, має намір звернутися з позовом до дружини боржника після отримання її персональних даних.
При цьому, докази звернення позивача до Міністерства юстиції України щодо надання персональних даних дружини ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Отже, позивач не звертався до Міністерства юстиції України з питань отримання персональних даних, та не отримував відповідь/рішення з цього питання.
Таким чином, відповідачем не порушені права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, відповідача у справі - Міністерством юстиції України.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Тобто прізвище, ім'я, ім'я по батькові, дата народження, ідентифікаційний код, адреса є персональними даними фізичної особи.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» об'єктами захисту є персональні дані.
Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Правовідносини зі створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).
За ч. 1 статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону № 2657-XII за змістом інформація поділяється на такі види, зокрема інформація про фізичну особу.
За ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 2657-XII інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до правових висновків Конституційного Суду України у рішенні від 20.01.2012 № 2- рп/2012 інформацією про особисте та сімейне життя особи (персональними даними) є будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За ч.ч. 1, 2 статті 14 Закону № 2297-VI поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.
Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Як вбачається з матеріалів справи, згода дружини ОСОБА_2 на поширення її персональних даних відсутня.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем запитуються інформація що містить персональні данні (конфіденційну інформацію) дружини ОСОБА_2 , останні не можуть бути розголошені у даному випадку без її згоди.
Будь-яких доказів того, що така інформація має бути розголошена в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини позивачем суду не надано.
Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що надання запитуваної позивачем інформації буде порушенням прав людини, норм Конституції України та діючого законодавства України.
Ураховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 243-246, 255, 263, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Міністерства юстиції України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв