Справа №500/2120/24
16 травня 2024 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 15 лютого 2024 року №192350008357 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періоди роботи в колгоспі за 1984-2000 роки, періоди навчання з 01 вересня 1980 по 22 лютого 1984 згідно диплому №039143 від 22 лютого 1984 року, виданого на прізвище ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Згідно повідомлення відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по віку згідно рішення №192350008357 від 15 лютого 2024 року.
Рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №192350008357 від 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відмова мотивована тим, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років, необхідний страховий стаж - 30 років.
Загальний страховий стаж особі нараховано 25 років 8 місяців 17 днів, що дає право на пенсію при досягненні 63 років або при набутті необхідного страхового стажу.
Також у даному рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано записи трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 15 липня 1987 року, а саме:
- періоди роботи в колгоспі за 1984-2000 роки, оскільки довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі від 16 жовтня 2023 №411, видана на прізвище ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), що не відповідає дошлюбному " ОСОБА_5 ", згідно документу про зміну прізвища;
- періоди навчання з 01 вересня 1980 по 22 лютого 1984 згідно диплому №039143 від 22 лютого 1984 року, виданого на прізвище ОСОБА_4 , що не відповідає дошлюбному прізвищу.
Вважає відмову відповідачів незаконною, прийнятою без урахуванням усіх обставин, що мають значення, оскільки позивач ОСОБА_1 досягла пенсійного віку та має необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
19.04.2024 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Вказує, що 08 лютого 2024 року позивач звернулася через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №192350008357 від 15.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Страховий стаж позивачки - 25 років 08 місяців 17 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не може бути зараховано період роботи в колгоспі за 1984 по 2000 роки, оскільки довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі від 16.10.2023 №411, видана на прізвище ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), що не відповідає дошлюбному " ОСОБА_5 ", згідно документу про зміну прізвища.
Також до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1980 по 22.02.1984, диплом 039143 від 22.02.1984, оскільки виданий на прізвище " ОСОБА_4 ", що не відповідає дошлюбному.
Таким чином у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відсутні правові підстави для зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивачки.
02.05.2024 відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подано до суду відзив на позов, де просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування заперечень зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою від 08.02.2024 про призначення пенсії за віком.
В результаті розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії від 15.02.2024 № №192350008357, з підстав, викладених в рішенні.
Згідно з наданими документами страховий стаж складає 25 років 8 місяців 17 днів.
До страхового стажу не враховано наступні періоди:
- згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 15.07.1987, періоди роботи в колгоспі за 1984 - 2000 роки, оскільки, довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі від 16.10.2023 №411, видана на прізвище ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), що не відповідає дошлюбному " ОСОБА_5 ", згідно документу про зміну прізвища.
- період навчання з 01.09.1980 по 22.02.1984 (диплом 039143 від 22.02.1984), оскільки, виданий на прізвище " ОСОБА_4 ", що не відповідає дошлюбному.
Страховий стаж розраховано, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Як слідує з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою від 08.02.2024 про призначення пенсії за віком.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №192350008357 від 15.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Згідно з наданими документами страховий стаж складає 25 років 8 місяців 17 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 15.07.1987, не зараховано:
- періоди роботи в колгоспі за 1984 - 2000 роки, оскільки, довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі від 16.10.2023 №411, видана на прізвище ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), що не відповідає дошлюбному " ОСОБА_5 ", згідно документу про зміну прізвища.
- період навчання з 01.09.1980 по 22.02.1984 (диплом 039143 від 22.02.1984), оскільки, виданий на прізвище " ОСОБА_4 ", що не відповідає дошлюбному.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно із записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 15.07.1987, які підтверджені наданими документами та дають їй право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправними, а тому звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". (далі також - Закон №1058-ІV).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як слідує з матеріалів справи позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Так, листом від 20.02.2024 №1900-0211-8/8783, копія якого міститься в матеріалах справи, Відділ обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомив, що згідно поданої ОСОБА_1 заяви №56 від 08.02.2024 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.02.2024 №192350008357 у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі за 1984 - 2000 роки, оскільки, довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі від 16.10.2023 №411, видана на прізвище ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), що не відповідає дошлюбному " ОСОБА_5 ", згідно документу про зміну прізвища та період навчання з 01.09.1980 по 22.02.1984 (диплом 039143 від 22.02.1984), оскільки, виданий на прізвище " ОСОБА_4 ", що не відповідає дошлюбному.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно частини першої статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно пункту 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 "Про трудові книжки колгоспників" (була чинна на час внесення записів до трудової книжки) трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління.
Згідно пунктів 1, 2, 6 Основних Положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Як вбачається з трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1987 ОСОБА_1 :
01 березня 1984 року прийнята в члени колгоспу "Іскра" с. Воробіївка Підволочиського району на посаду зоотехніка (Протокол №2 від 12 травня 1984);
18 липня 1987 року вибула із членів колгоспу "Іскра" с. Воробіївка Підволочиського району через виїзд до Херсонської області;
03 серпня 1987 року прийнята в члени колгоспу "Таврія" Горностаївського району Херсонської області (протокол №16 від 05 серпня 1987 року), призначена на молочний комплекс дояркою;
24 січня 1990 року звільнена із членів колгоспу "Таврія" у зв'язку із сімейними обставинами (пр. №2 від 24 січня 1990 року)
02 березня 1990 року прийнята в члени колгоспу "Ранок" (протокол №3 від 10 березня 1990 року)
12 лютого 2000 року звільнена з членів КСГП "Ранок" у зв'язку із реорганізацією господарства (протокол №1 від 12.02.2000 року)
14 лютого 2000 року прийнята на роботу в ТОВ "Ранок" дояркою, (Наказ №1 від 12 лютого 2000 року)
27 січня 2003 року звільнена з роботи з КСГП "Ранок" по ст. 36 п. 1 (Наказ №4 від 27 січня 2003 року)
19 лютого 2003 року Підволочиським центром зайнятості розпочато виплату відповідно до ст.22 п.1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Наказ №320 від 19 лютого 2003 року);
13 лютого 2004 року закінчена виплата допомоги по безробіттю відповідно до ст. 31 п. 1 пп. 12 3У "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (наказ №НТ 04.03.05 від 05.03.2004)
23 вересня 2004 року прийнята вагарем Воробіївського бурякопункту на період приймання буряків (наказ №79-ВК від 22.09.2004)
11 листопада 2004 року звільнена в зв'язку закінченням сезону приймання буряків п. 2 ст. 36 КЗпПП України (наказ від 11.11.2004р.)
28 лютого 2005 року Підволочиським центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 22 п. 2 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (наказ №НТ050228 від 28.02.2005)
19 вересня 2005 року припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку із працевлаштуванням відповідно до ст. 31 п. 1 п. п.1 Закону України (наказ №НТ051011 від 11.10.2005)
19 вересня 2005 року прийнята вагарем Воробіївської бурякопункту на період приймання буряків (наказ №72від 19 вересня 2000 року)
31 жовтня 2005 року звільнена в зв'язку із закінченням сезону приймання буряків п.2 ст. 36 КЗпП України (наказ №90-ВК від 31 жовтня 2005року)
01 липня 2007 року прийнята на роботу в ТзОВ СП "Укр-Італ ЛТД" на посаду зоотехніка (Наказ від 10 липня 2007 року)
01 листопада 2016 року звільнена з роботи за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України наказ від 01 листопада 2016 року)
17 листопада 2016 року Підволочиським центром зайнятості розпочато виплату відповідно до ст. 22 п. 1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Наказ НТ16112016);
14 серпня 2017 року скорочено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 31 п. 5 Закону України (Наказ №нт170814 від 14 серпня 2017)
01 грудня 2020 року прийнята в ТзОВ СП "Укр-Італ ЛТД" на посаду прибиральниці (наказ №85 від 30 серпня 2020 року).
Також у трудовій книжці (сторінки 18-21) містяться записи щодо виконання річного мімінуму трудової участі в громадському господарстві.
Крім того, періоди роботи ОСОБА_6 в колгоспі " ОСОБА_7 ", "Ранок" села Воробіївка, ТОВ СП "Укр-ІТал" ЛТД підтверджується довідками №1090 від 17 жовтня 2023 року, №№411, 412 від 16 жовтня 2023 року, №3 від 19 січня 2024 року, а також періоди отримання допомоги по безробіттю довідкою №14/04-1/94 від 19 січня 2024 року.
Як слідує з матеріалів справи довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі від 16.10.2023 №411, видана на прізвище ОСОБА_6 ), що не відповідає дошлюбному " ОСОБА_5 ", згідно документу про зміну прізвища, тому не зараховано період роботи позивача в колгоспі за 1984 - 2000 роки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні документів.
За таких обставин суд приходить до переконання, що неправильно написано прізвище позивача не може бути підставою неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення довідки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідачі в свою чергу не надали суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи за періоди роботи.
Крім того до страхового стажу позивача не враховано період навчання з 01.09.1980 по 22.02.1984 (диплом 039143 від 22.02.1984), оскільки, виданий на прізвище " ОСОБА_4 ", що не відповідає дошлюбному.
Згідно з пунктом "д" статті 56 Закону №1788-XI до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як зазначено вище відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Період навчання позивача з 01.09.1980 по 22.02.1984 підтверджено дипломом НОМЕР_2 виданим 22.02.1984 Бучацьким радгоспом - технікумом МСГ УРСР.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі за 1984-2000 роки і період навчання з 01 вересня 1980 по 22 лютого 1984 згідно диплому НОМЕР_2 від 22 лютого 1984 року.
Відтак Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №192350008357 від 15 лютого 2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Також з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи позивача в колгоспі за 1984-2000 роки і період навчання з 01 вересня 1980 по 22 лютого 1984 згідно диплому №039143 від 22 лютого 1984 року.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії по віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.
При цьому, на думку суду, оскільки за принципом екстериторіальності спірне рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 №192350008357 від 15 лютого 2024 року прийняло Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, то саме цей територіальний орган слід зобов'язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії позивачу та прийняти відповідне рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №64 від 04.04.2024.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд позов задовольняє повністю, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, рішення якого стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом, судові витрати у сумі 1211,20 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами 3-4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин п'ятої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.12.2012 (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Драус Ольгою Олегівною на підставі договору про надання правничої (адвокатської) допомоги №36 від 12.03.2024 (далі - договір) та ордеру серії ВО №1073813 від 04.04.2024.
Сторони погодили фіксований розмір гонорару за надання правничої допомоги, визначеної у пункті 1.1 додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №36 від 12.03.2024, який є невід'ємною частиною договору, що становить 1500,00 грн. Узгоджені сторонами суми гонорару (послуг), а саме консультація, складання процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів сплачуються клієнтом готівковими коштами чи на банківський рахунок адвоката.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 у справі №280/2635/20, згідно з яким КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме: представником позивача складено та підписано позовну заяву з додатками; всі долучені до позовної заяви копії документів засвідчені представником позивача з дотриманням положень статті 94 КАС України.
Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, відповідно до якого обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує те, що сторона відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо співмірності заявлених витрат та складності справи.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що адміністративна справа №500/2120/24 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, суд відніс дану справу до категорії незначної складності.
Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.
Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами. Тому, аналіз правових підстав, вивчення судової практики та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу.
Також, суд враховує, що позовні вимоги в даній справі задоволено поза межами заявлених позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню.
Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об'єм матеріалів справи, типовість спору, а також враховуючи те, що представник відповідача обґрунтовано заперечує проти їх задоволення, суд доходить висновку, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи задоволення позову, клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі та наведені норми права, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, з урахуванням задоволення позовних вимог, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15 лютого 2024 року №192350008357 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періоди роботи в колгоспі за 1984-2000 роки, періоди навчання з 01 вересня 1980 по 22 лютого 1984 згідно диплому НОМЕР_2 від 22 лютого 1984 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2024 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській в користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 16 травня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ: 20551088).
Головуючий суддя Мартиць О.І.