07 травня 2024 року м. Київ № 640/742/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Анісімов Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання протиправною та нечинною постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просить суд визнати протиправними та нечинними, з моменту прийняття п. 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829, за яким фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема та/або документально підтверджене споживання природного газу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що п. 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498 є протиправним та підлягає скасуванню, через те, що положення про акцептування договору шляхом вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема документально підтверджене споживання природного газу не узгоджується з приписами ст. ст. 4, 634, 638, 642 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суд міста Києва від 18.10.2022 суд ухвалив завершити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/742/22, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 суд прийняв адміністративну справу до провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочав підготовку справи до судового розгляду та призначив підготовче засідання на 16.10.2023.
Відповідач надав суду докази опублікування оголошення про відкриття провадження у справі в Офіційному віснику України (видання № 75, 08.09.2023).
До суду від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив, що відповідно до покладених на НКРЕКП завдань, останній розробляє і затверджує, зокрема, типові форми господарських договорів, у тому числі на, зокрема, розподіл природного газу. Так, Регулятором було розроблено та прийнято Типовий договір розподілу природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829, який набрав чинності 01.12.2015, який був прийнятий на виконання вимог законодавства України, спрямований на ефективну реалізацію реформи ринку природного газу відповідно до вимог Європейського законодавства (Третій енергетичний пакет) та носять прогресивний характер. Крім того, проект Типового договору розподілу природного газу було розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС» та пройшов правову експертизу в Міністерстві юстиції України при державній реєстрації.
Таким чином, відповідач вважає, що доводи позивача, що положення пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу не відповідають частинам першій, другій та п'ятій статті 4 Цивільного кодексу України є безпідставними та необгрунтованими, оскільки Регулятором було прийнято Типовий договір розподілу природного газу у межах та спосіб встановлений Конституцією України та чинним законодавством, зокрема положеннями Цивільного кодексу України, Закону про НКРЕКП та Закону України та жодним чином не обмежують права споживачів природного газу, зокрема, позивача, а також спрямовані виключно на забезпечення надійних умов постачання природного газу споживачам. Крім того, впровадження процедури приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу шляхом, зокрема, документального підтвердження споживання природного газу, є практикою європейських країн, яка спрямована на спрощення процесу укладення договорів та заощадження часу споживачів на оформлення договірних відносин.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі.
14.03.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті заявлених позовних вимог на 07.05.2024.
Позивач у судове засідання 07.05.2024 не з'явилась. Від представника позивача до суду надійшла заява про здійснення судового розгляду даної справи за відсутності позивача та представника позивач.
Присутній у судовому засіданні 07.05.2024 представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмови у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є споживачем природного газу для власних побутових потреб, що підтверджується рахунком ТОВ "Івано-Франківськгаззбут" від 06.12.2021.
На виконання вимог положень Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, було розроблено та прийнято Типовий договір розподілу природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829, який набрав чинності 01.12.2015.
Згідно з пунктом 1.3 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 883/5), державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті ріщення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно- правових актів.
Під час державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини було надано до НКРЕКП висновок щодо відповідності Типового договору розподілу природнього газу положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. За результатами нарад з представниками Секретаріату Енергетичного Співтовариства, листом від 29.09.2015 повідомлено про погодження реформованого законодавства на ринку природного газу України.
Проект Типового договору розподілу природного газу було розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС».
Типовий договір розподілу природного газу є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Так, оскаржуваним пунктом 1.3 Типового договору розподілу природного газу передбачено, що цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Позивач вважає, що оскаржуване положення типового договору розподілу природного газу не узгоджується з приписами ст. ст. 4, 634, 638, 642 Цивільного кодексу України, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ст. 264 КАС України, визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень. Зокрема, акти Уряду, відповідно до положень вказаної статті, розглядаються адміністративним судом на предмет законності, що узгоджується із вимогами ст. 19 Конституції України, якими визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України «Про ринок природного газу» (далі - Закон). Вказаний Закон України було введено в дію з 01.10.2015.
Відповідно до положень статті 4 Закону, державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно норм пункту 32 статті 1 Закону, Регулятором ринку природного газу є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
При цьому, частиною другою статті 40 Закону, встановлено, що типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.
На момент виникнення спірних правовідносин, правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначався Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента від 10.09.2014 № 715/2014 (далі - Положення про НКРЕКП).
Так, згідно з положеннями пункту 2 Положення про НКРЕКП, Регулятор у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положення.
Відповідно до положень пункту 3 Положення про НКРЕКП, основними завданнями НКРЕКП є, зокрема, збалансування інтересів суб'єктів господарювання, споживачів і держави.
Згідно з підпунктом 5 пункту 4 Положення про НКРЕКП, Регулятор відповідно до покладених на неї завдань розробляє і затверджує, зокрема, типові форми господарських договорів, у тому числі на, зокрема, розподіл природного газу.
Так, на виконання вимог положень статті 40 Закону та з підпунктом 5 пункту 4 Положення про НКРЕКП, Регулятором було розроблено та прийнято Типовий договір розподілу природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829, який набрав чинності 01.12.2015.
За положеннями ч. 1 ст. 40 Закону, передбачено, розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
З наведеного слідує, що саме на відповідача покладено розробка та прийняття Типового договору розподілу природного газу, водночас, його умови мають відповідати положенням Закону України «Про ринок природного газу» та міжнародному законодавству, при цьому, відноситься до компетенції відповідача (дискреційних повноважень).
Судом досліджено, що згідно з оскаржуваним пунктом 1.3 Типового договору розподілу природного газу передбачено, що цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Під час державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини було надано до НКРЕКП висновок щодо відповідності Типового договору розподілу природнього газу положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. За результатами нарад з представниками Секретаріату Енергетичного Співтовариства, листом від 29.09.2015 повідомлено про погодження реформованого законодавства на ринку природного газу України.
Проект Типового договору розподілу природного газу було розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС».
Разом з цим, згідно з положеннями статті 4 Цивільного кодексу України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Таким чином, суд вважає, що доводи, покладені в основу позовної заяви про те, що оскаржувані положення пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу не відповідають частинам першій, другій та п'ятій статті 4 Цивільного кодексу України, є безпідставними, оскільки відповідачем було прийнято Типовий договір розподілу природного газу у межах та спосіб встановлений Конституцією України та чинним законодавством, зокрема положеннями Цивільного кодексу України, Закону про НКРЕКП та Закону України «Про ринок природного газу», при цьому, не обмежують права споживачів природного газу, зокрема і позивача, а також спрямовані на забезпечення умов постачання природного газу споживачам.
У частині доводів позивача про те, що оскаржуваний пункт не відповідає частині другій статті 638 та частинам першій та другій статті 642 Цивільного кодексу України, судом враховується, що частиною другою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. У свою чергу, згідно статті 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Також, судом враховується, що відповідно до вимог чинного законодавства, отримання природного газу побутовими споживачами України забезпечується двома послугами - постачанням природного газу та його розподілом, на отримання яких у побутового споживача повинні бути укладені два окремих договори - на постачання природного газу (укладається з постачальником, який має відповідну ліцензію) та на розподіл природного газу (укладається з відповідним Оператором ГРМ, що має відповідну ліцензію на провадження діяльності в межах території, де знаходиться відповідний об'єкт споживача).
Так, згідно з положеннями статті 38 Закону України «Про ринок природного газу», права та обов'язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Згідно з положеннями пункту до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
У свою чергу, відповідно до положень пункту 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному вебсайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Згідно з положеннями пункту 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) Оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об'єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) або додатка 2 (для споживачів, що не є побутовими) до типового договору розподілу природного газу.
У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Так, відповідно до положень пункту 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема, повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Відповідно до положень пункту 8 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, Оператор ГРМ не має права відмовити споживачу, власні об'єкти якого підключені до/через ГРМ, в укладанні договору розподілу природного газу за умови дотримання споживачем вимог щодо укладення договору розподілу природного газу, передбачених цим Кодексом та чинним законодавством.
Згідно з положеннями пункту 1.3 Типового договору розподілу цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633. 634. 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк.
При цьому, суд зауважує на те, що положення Типового договору розподілу природного газу Регулятором було розроблено з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України.
Так, положеннями пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, встановлено, що фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку З до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Тобто, якщо у випадку неповернення споживачем підписаної заяви-приєднання отриманої Інформаційним листом оператора ГРМ, або якщо споживачем не буде здійснено оплату рахунку оператора ГРМ, фактом його приєднання до умов цього договору (акцептування договору) буде підтвердження споживання споживачем природного газу, які містяться в документах передбачених положенням Кодексу ГРМ, зокрема, в акті контрольного зняття показань ЗВТ (лічильника газу), акті обстеження, акт контрольного огляду вузла обліку, акті експертизи тощо.
На переконання суду, є обґрунтованими та логічними доводи сторони відповідача про те, що впровадження процедури приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу шляхом, зокрема, документального підтвердження споживання природного газу, спрямовано на спрощення процесу укладення договорів та заощадження часу споживачів на оформлення договірних відносин.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень. Для визначення інтересу, як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес, як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто, належить конкретній особі - позивачу або скаржнику; порушений суб'єктом владних повноважень.
Суд констатує, що доводи позовної заяви не містять належних посилань та відповідного підтвердження щодо того, яким саме чином оскаржуваний пункт 1.3 Типового договору розподілу природного газу порушує права та законні інтереси позивача, позаяк, за наведеного правового регулювання, споживач має альтернативу дій, зокрема, укладання договору розподілу природного газу та користування вказаними послугами, чи подання заяви про відмову в наданні цих послуг та не користування природнім газом, водночас, позовна заява не містить посилань на порушення процедури прийняття оскаржуваних положень, а судом не встановлено. Під час розгляду даного спору, відповідач надав відповідні докази проходження встановлених процедур, погоджень та відповідності умов договору положенням європейськового співтовариства.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Під час розгляду даного спору, судом встановлено, що пункт 1.3 Типового договору розподілу природного газу, був прийнятий відповідачем, як регулятором з дотриманням вимог Закону України «Про ринок природного газу», на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, а тому, в силу вимог статті 2 КАС України, підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 16 травня 2024 р.