ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2559/24
провадження № 2/753/3864/24
10 травня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Заставенко М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
02.02.2024 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 53 087,12 грн, з яких 36 576,84 грн - сума боргу, 13 759,50 грн - збитки від інфляції, 2 750,78 грн - 3% річних, а також судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ «Столичний комфорт» надає послуги з обслуговування будинку за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку, однак за період з 30.06.2021 по 21.12.2024 не сплачує вартості наданих позивачем послуг, в результаті чого станом на 30.01.2024 утворилась вказана заборгованість.
Ухвалою від 02.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами /а.с.35/.
Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи в суді, за адресою місця знаходження майна відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження та копію позову з додатками, однак конверт повернувся до суду без вручення.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Як убачається з матеріалів справи, обслуговуючою компанією будинку за адресою АДРЕСА_1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» /а.с.8-21/.
За даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.01.2024 ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_3 /а.с.6/.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами ЦК України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції Закону № 1875-VІ від 24.06.2004 р. передбачалось право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідав визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції Закону № 2189-VІІІ від 09.11.2017 р., споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 р. № 45, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст. ст. 525, 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Судом встановлено, що за період з 30.06.2021 по 31.12.2023 відповідач своєчасно не вносить плату за отримані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 36 576,84 грн, яка підтверджується довідкою про наявність/відсутність заборгованості по сплаті за надані житлово-комунальні послуги від 30.01.2024, актом звірки розрахунків /а.с.22,23-24/.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав задоволення позову.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, ураховуючи порушення відповідачем виконання зобов'язань по сплаті житлово-комунальних послуг, суд визнає правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку у розмірі - 13 759,50 грн, а також 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі - 2 750,78 грн.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У спростування вищенаведеного будь яких доказів відповідачем суду не надано.
За викладених обставин суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на правову допомогу суду надано: детальний опис робіт виконаних адвокатом Бесметрним О.О. на суму 22 000,00 грн.
Правовий статус ОСОБА_2 , як адвоката, підтверджено свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №6303/10 від 08.12.2017 року, а повноваження процесуального представника - ордером серії AІ №1343325 від 31.01.2023.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Позивач просив стягнути з відповідача витати на правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.
Суд вважає, що супровід даної справи не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справи здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача сума судових витрат на правову допомогу у розмірі 22 000 грн є завищеною і непропорційною до предмета спору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд стягує з відповідача на користь позивача 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 268, 273, 352, 354 ЦПК України
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 30.01.2024 у розмірі 36 576,84 грн, збитки від інфляції 13 759,50 грн, 3% річних 2 750,78 грн, а також судові витрати - 3 028 грн судовий збір, 5 000 грн - витрати на правничу допомогу, а всього 61 115,12 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт», код ЄДРПОУ 33833708, місце знаходження 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 17/8, офіс 6.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_4 , місце знаходження майна - АДРЕСА_5 , мобільний номер, електронна адреса невідомі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя М.О. Заставенко
Повний текст рішення складено 10.05.2024.