Справа № 530/1837/23
2/530/96/24
08.05.2024 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого -судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Кулика В.О., представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Козленка О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів,-
Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В проваджені Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів.
З позовної заяви вбачається, що 17.07.2010 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 , після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 . Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.08.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Судовим наказом виданим Зіньківським районним судом Полтавської області від 07.07.2020 року у справі № 530/736/20 вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІК НОМЕР_1 , місце реєстрації якого: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щомісяця в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого чинним законодавством, починаючи стягнення з 19.06.2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Після призначення аліментів у липні 2020 року у позивача змінилися життєві обставини, зокрема погіршився стан здоров'я, що вимагає придбання дороговартісних ліків, виникли додаткові витрати, пов'язані з погіршенням стану здоров'я матері позивача, внаслідок чого вона отримала другу групу інвалідності та не може повноцінно самостійно себе забезпечувати, оскільки наразі є непрацездатною особою та отримує лише пенсію. Позивач працює на посаді провідного інспектора відділу запобігання надзвичайних ситуацій Полтавського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, вчасно та в повному обсязі сплачує призначені судом аліменти, але через вищезазначені причини не може їх сплачувати в аналогічному розмірі. Враховуючи вищевикладене просив суд ухвалити рішення, яким зменшити розмір аліментів з 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на тверду грошову суму 3500 грн. на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 05.12.2023 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.
Ухвалою суду від 07.03.2024 року призначено по справі судовий розгляд.
19.02.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає, зазначає про те, що у позивача змінилася посада, він отримує більшу заробітну плату, окрім цього ОСОБА_1 як працівнику ДСНС під час дії воєнного стану держава щомісяця сплачує близько 30000 грн., тобто доходи позивача за останні два роки збільшилися в два рази. Посилання на нібито додаткові витрати є безпідставні, оскільки згідно медичних рекомендацій вартість ліків не перевищує 200-300 грн., жодних доказів на витрати лікування своєї матері, з якою він не мешкає, позивач не надає. Вважає доводи позивача є надуманими, не підтверджуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для зміни способу стягнення аліментів та просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю (а.с. 57-58).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кулик В.О. з'явилися, позовні вимоги підтримали та просили їх задовільнити, відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, з'явився її представник адвокат Козленко О.М. позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на відзив, який приєднано до матеріалів справи.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.
Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Суд заслухавши учасників справи та дослідивши і проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об"єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов"язані утримувати дітей до повноліття.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись на дитину визначається судом.
Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Згідно ст.52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Згідно ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов"язків щодо дитини.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
За нормою ст.11 цього Закону, сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Також батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України).
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В судовому засіданні було встановлено, що 17.07.2010 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 . Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.08.2020 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.14-15). Батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.18,19). Судовим наказом виданим Зіньківським районним судом Полтавської області від 07.07.2020 року у справі № 530/736/20 вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІК НОМЕР_1 , місце реєстрації якого: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щомісяця в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого чинним законодавством, починаючи стягнення з 19.06.2020 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.16).
На виконанні Зіньківського відділу Державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області перебуває виконавче провадження № 62795337 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей і станом на 01.10.2023 року заборгованість відсутня (а.с.17).
Позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що після призначення аліментів у липні 2020 року у позивача змінилися життєві обставини, зокрема погіршився стан здоров'я, що вимагає придбання дороговартісних ліків, згідно довідки № 34 від 03.11.2023 року, що дійсно ОСОБА_1 хворів д/з ГХ ІІ ст. 3 ризик ІІІ, гіпертонічний криз неускладнений (а.с.20). З виписки із медичної карти амбулаторного стаціонарного хворого ОСОБА_1 вбачаються рекомендації: нагляд сімейного лікаря, уникнення перевантажень, амбулаторно приймати Еналаприл і Бісопролол, контроль АТ (а.с.21).
Суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 працює провідним інспектором відділу засоіб НС Полтавського РУ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області та постійно отримує заробітну плату яка за період з квітня по вересень 2023 року становить 230764,51 грн., що в середньому за місяць складає 38460,75 грн. (а.с.25). Позивачем не надано суду висновок лікарів, що він проходячи періодичний медичний огляд має обмеження по здоровю, що спростовується твердження позивача, що в нього погіршився стан здоровя.
Крім цього позивач надав до суду довідку МСЕК серії 12 ААГ № 100280 про те, що його мати ОСОБА_7 з 20.09.2023 року є інвалідом ІІ групи, дата переогляду 25.09.2024 року (а.с.24).
Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого №7303719 наданої позивачем, його мати, ОСОБА_7 має робоче місце, як зазначено ПП "Ромнитрансоіл" за адресою м.Лохвиця, вул.Шевченка,141( а.с.22), що вказує, що мати позивача має постійне місце роботи при 2 групі інвалідності.
Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3.1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3.2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, не дозволяє йому утримувати дитину, він може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримання і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Відповідно до абз. другого ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином, саме стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів - в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.
Отже, позивач позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, але може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Судом встановлено про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів того, що у нього змінилося матеріальне становище, позивач як був працівником ДСНС так і працює на даний час, оскільки погіршення стану здоров'я призвело б до його звільнення з роботи. Також не надано доказів того, що його мати перебуває на його утриманні чи потребує його утримання. Доказів того, що позивач надає матеріальну допомогу матері не надано, як і не надано доказів того, що мати позивача не може працювати, оскільки надані суду документи лише підтверджують її захворювання, однак не доводять того, що вона за станом свого здоров'я не може бути працевлаштована.
Витрати на лікування самого позивача також не підтверджені належними доказами, що унеможливлює встановити, чи вони суттєво погіршують його матеріальний стан. Крім того, з наданих документів щодо захворювання позивача неможливо встановити, що його стан здоров'я настільки погіршився, що не дозволяє працювати та отримувати йому доходи, у тому числі для сплати аліментів у визначеному розмірі.
Відповідно до п.п. 3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
На думку суду, обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за судовим наказом розміру аліментів, адже факт наявності у матері позивача ОСОБА_7 інвалідності ІІ групи, яку він не утримує, не може слугувати самостійною підставою для зміни способу стягнення аліментів шляхом зменшення їх розміру. Суд вважає, що розмір стягуваних аліментів не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормам діючого Сімейного кодексу України.
Вказані обставини свідчать про можливість позивача сплачувати аліменти у мінімальному розмірі на двох дітей, які стягуються на підставі судового наказу.
Відповідно до цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Крім того, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів, у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обгрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.
Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обгрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом "суд знає закони", при вирішені спору, суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач, як правову підставу позову. Разом з тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.
Позивачем ОСОБА_1 не доведено, а судом не здобуто доказів про те, що з часу винесення судового наказу про стягнення аліментів, у нього змінився матеріальний стан, погіршився стан здоров'я та хвороба матері посилання позивача, як на підставу для зміни способу стягнення аліментів , судом відхиляються, оскільки доказів про те, що його матеріальний стан у зв'язку з цим погіршився суду надано не було, як і не було надано доказів, що мати перебуває на його утриманні, а гіпертонічний криз позивача згідно довідки № 34 від 03.11.2023 року є неускладнений ( а.с.20) не потребує дороговартісного лікування, а розмір аліментів які стягуються на дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щомісяця в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), є мінімальним, в той же час ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку площею 0,0602 га. розташовану у АДРЕСА_4 , має на праві приватної власності частину двохкімнатної квартири в АДРЕСА_4 , крім цього рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області за ОСОБА_1 визнано право власності на частину житлового будинку у АДРЕСА_2 (а.с.70-73). Діти періодично хворіють, відвідують гуртки (а.с.75-79), всі витрати по сплаті комунальних послуг та утриманню дітей несе ОСОБА_2 , додаткових коштів крім аліментів ОСОБА_1 не надає, також суду не зрозуміло яким чином позивач просить змінити спосіб стягнення та збільшення розміру аліментів, оскільки у прохальній частині позову позивач просить змінити на тверду грошову суму, що є зменшенням розміру аліментів, інших доводів та доказів на підтвердження позиції позивача, які б слугували підставою для зміни способу стягнення аліментів, суду надано не було. Крім цього, суд звертає увагу позивача ОСОБА_1 на те що відповідно до абз. другого ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів, а не платника.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів, слід відмовити.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача.
Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.ст. 12, 81, 223, 247, 258, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, ст.ст. 180, 181, 183, 184, 192 СК України, ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.
Написано власноручно.
Повний текст рішення виготовлено 16 травня 2024 року.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р. Должко