16 травня 2024 року м. Ужгород№ 260/1501/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №072150004765 від 20.12.2023р. щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи в у Данилівському радгоспі згідно трудової книжки з 03.05.1984 р. по 12.11.1993 р., а також період роботи в Хустському райсількомунгоспі в період з 01.07.2000 р. по 09.10.2000 р., та, з урахуванням цього, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 18.12.2023р.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 грудня 2023 року вона звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, до якої долучила всі необхідні документи. Однак відповідач 1 безпідставно відмовив у призначенні такої та не зарахував до її страхового стажу окремі період роботи з мотивів наявності недоліків заповнення її трудової книжки та відсутності відомостей про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таке рішення органу Пенсійного фонду України вважає протиправним, оскільки спірні періоди роботи підтверджено належними доказами.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
06 травня 2024 року відповідач 2 подав до суду відзив на позов №0700-0902-8/28778 від 02.05.2024, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні позову відмовити, аргументуючи безпідставністю такого. Зокрема, зазначив, що підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність необхідного страхового стажу. Так, до такого не було зараховано період роботи в Хустському райсількомунгоспі, оскільки відсутні відомості про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що є необхідною умовою згідно із законодавчими нормами. Окрім того, до страхового стажу не було зараховано період роботи з 05.05.1984 по 12.11.1993 згідно з записами трудової книжки, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки, а в поданій архівній довідці не значиться дата звільнення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та надано відповідачу 1 строк для подання відзиву на позов. Окрім того, повідомлено про передбачені ч. 4 ст. 159 КАС України наслідки не подання суб'єктом владних повноважень відзиву на позову.
Вказана ухвала була надіслана до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в підсистемі «Електронний суд» та отримана 25 березня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною уповноваженим працівником Закарпатського окружного адміністративного суду.
Однак відповідач 1 відзив у встановлений судом строк до суду не надіслав, про причини неподання такого не повідомив, про продовження процесуального строку для його подання не клопотав.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на вищенаведене суд вважає за можливе застосувати наслідки, передбачені ч. 4 ст. 159 КАС України.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 18 грудня 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ у Тернопільській області), яке рішенням №072150004765 від 20.12.2023 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, як вбачається з рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області, страховий стаж ОСОБА_1 станом на день звернення становить 14 років 00 місяців 05 днів. При цьому до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.05.1984 по 12.11.1993 згідно з записами трудової книжки, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки та в архівній довідці №430 від 03.03.2020, виданій Архівним відділом Закарпатської області Хустської районної адміністрації, не зазначена дата звільнення. Окрім того, до страхового стажу не враховано період роботи з 01.07.2000 по 09.10.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.
Так, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1058 має право на пенсію після досягнення 59 років 6 місяців за наявності страхового стажу 27 років.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону №1058 у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Як вбачається з оскарженого рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області, страховий стаж ОСОБА_1 на день звернення за призначенням пенсії становив 14 років 00 місяців 05 днів.
Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок).
Згідно п. 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження стажу роботи необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21 березня 2019 року у справі №227/4564/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачами, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подала, в тому числі трудову книжку НОМЕР_1 , в якій наявні відомості про прийняття ОСОБА_1 03 травня 1984 року на роботу в Золотаревське відділення Данилівського радгоспу та звільнення з такого 12 листопада 1993 року. Зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Свою відмову зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період роботи орган Пенсійного фонду аргументує нечіткістю печатки радгоспу, в якому позивач працювала.
Проте суд не може погодитися з таким висновком органу Пенсійного фонду України з оглядну на те, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працювала позивач.
Так, відповідно до п. 18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців», відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).
Аналогічний припис міститься в п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з яким відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Щодо доводів відповідачів в частині відсутності індивідуальних відомостей про застраховану особу за період з 01.07.2000 по 09.10.2000, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону №1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 10, 12 ст. 20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Таким чином, на підставі проведеного правового аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини суд дійшов висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
В свою чергу органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Тому наявність сумнівів у відповідача 1 може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації щодо сплати страхових внесків страхувальником у періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 09.10.2000 не є підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верхового Суду 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/437/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а та від 09.10.2020 у справі №341/460/17.
В свою чергу згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 , в такій наявні відомості про прийняття ОСОБА_1 23 листопада 1993 року на роботу в Хустський райсількомунгосп та звільнення з такого 09 жовтня 2000 року. Зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
В спірних правовідносинах відповідач 1 жодний дій на перевірку зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 відомостей про трудовий стаж ОСОБА_1 не вчиняв, натомість відмовив у зарахуванні вказаних у ній періодів до страхового стажу.
В ході розгляду даної адміністративної справи ГУ ПФУ у Тернопільській області, всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості трудової книжки НОМЕР_1 не відповідають дійсності.
Тому суд вважає оскаржене рішення №072150004765 від 20.12.2023 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а спірні періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 для встановлення права на пенсію за віком.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ - 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №072150004765 від 20.12.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Данилівському радгоспі з 03.05.1984 р. по 12.11.1993 р., а також роботу в Хустському райсількомунгоспі в період з 01.07.2000 р. по 09.10.2000 р., та з урахуванням цього повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.12.2023.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ - 14035769) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 1211,20 грн. (Одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін