15 травня 2024 рокуСправа №160/3706/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 до Держаної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,-
09.02.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 08.02.2024 року через систему “Електронний суд” позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову № 317470 від 06.01.2022 року відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті;
- визнати протиправною та скасувати постанову № 317691 від 10.02.2022 року відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що постанови відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 317470 від 06.01.2022 року та № 317691 від 10.02.2022 року є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті із порушення процедури прийняття рішень суб'єктом владних повноважень і такі порушення безпосередньо вплинути на зміст прийнятих рішень.
30.04.2024 року від представника Державної служби України з безпеки на транспорті до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів. Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 “Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами” (Офіційний вісник України, 2001 р., № 3, ст. 75). Як вбачається, перевізником не було отримано ні дозволу, ні внесено плату за проїзд. Як вбачається з матеріалів перевірки, згідно акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 11.11.2021 № 027321, під час рейдової перевірки було встановлено перевищення таких нормативних габаритних параметрів: перевищення осьового навантаження на 2 вісь, що склало 12,7% від нормативно допустимого. Це також підтверджено чеком зважування від 11.11.2021 р. Відповідно до Порядку ГВК, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки. В контексті ст.48 Закону №2344-III протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР необхідно відносити до категорії «інші документи, передбачені законодавством». Отже, положеннями ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу перевірки та адаптації тахографа, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів. Згідно товарно-транспортних накладних, наданих для перевірки працівникам Укртрансбезпеки, в обох випадках автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 . Відповідно до ст.241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, в яких допущено правопорушення. Отже, адміністративно-господарська санкція винесена Відділом у відповідності зазначених норм та у визначений термін.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024 року зазначена вище справа розподілена та 12.02.2024 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 14.02.2024 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки 11.11.2021 року проводилась рейдова перевірка, в результаті якої було зупинено транспортний засіб марки RENAULT, державний номер НОМЕР_1 .
В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він використовуються ФОП ОСОБА_1 (підтверджується ТТН № б/н від 11.11.2021). Водій, який знаходився за кермом транспортного засобу передав для перевірки посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ТТН на вантаж № б/н від 11.11.2021.
При перевірці посадовими особами Укртрансбезпеки було встановлено, що навантаження на 2 вісь склало 12,4 т. при допустимій нормі 11 т., що складає 12,7% перевищення параметрів від нормативу.
Внаслідок чого, посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт №304347 від 11.11.2021, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №027321 від 11.11.2021 та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0064121 від 11.11.2021.
Посадовими особами Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки 14.12.2021 року проводилась рейдова перевірка, в результаті якої було зупинено транспортний засіб марки RENAULT, державний номер НОМЕР_1 .
В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він використовуються ФОП ОСОБА_1 (підтверджується ТТН № 64 842 від 14.12.2021). Водій, який знаходився за кермом транспортного засобу передав для перевірки посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ТТН на вантаж № 64 842 від 14.12.2021.
При перевірці посадовими особами Укртрансбезпеки було виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт», п. 3.3 Наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010 р. Під час надання послуг з перевезення вантажу перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено вимоги ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Внаслідок чого, посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт №304441 від 14.12.2021.
29.01.2024 року позивач - ФОП ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 69111086 та виконавчого провадження № 69110080, відкритих 27.05.2022 року постановами старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Зінченко С.І. на підставі заяв Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.05.2022 про відкриття виконавчих проваджень.
Так, 29.01.2024 року позивачу ФОП ОСОБА_1 стало відомо про те, що: виконавчим документом у виконавчому провадженні № 69111086 є постанова №317470 від 06.01.2022 року Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до нього як фізичної особи-підприємця за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що начебто підтверджується, як зазначено у постанові актом № 304347 від 11.11.2021 року, адміністративно - господарського штрафу №317470 із постановленням відповідною особою Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за результатом розгляду адміністративної справи рішення про стягнення з позивача як суб'єкта господарювання адміністративно - господарського штрафу у сумі 17000 грн. Також у зазначеній постанові вказано про те, що дата набрання постановою законної сили 06.01.2022 року; строк пред'явлення постанови до виконання 06.04.2022 року; виконавчим документом у виконавчому провадженні № 69110080 є постанова №317691 від 10.02.2022 року Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до нього як фізичної особи-підприємця за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що начебто підтверджується, як зазначено у постанові актом № 304441 від 14.12.2021 року, адміністративно - господарського штрафу №317691 із постановленням відповідною особою Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за результатом розгляду адміністративної справи рішення про стягнення з позивача як суб'єкта господарювання адміністративно - господарського штрафу у сумі 17000 грн. Також у зазначеній постанові вказано про те, що дата набрання постановою законної сили 10.02.2022 року; строк пред'явлення постанови до виконання 10.05.2022 року.
Вважаючи спірні постанови безпідставними та протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 727).
Відповідно до п.4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2006 №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до п.1 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 р. № 422, зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів (далі - транспортний засіб), під час проведення рейдових перевірок здійснюється посадовою особою Укртрансбезпеки або її територіального органу (далі - посадова особа) у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла).
Відповідно до п. 7 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 р. № 422, сигнал про зупинення транспортного засобу подається посадовою особою за допомогою сигнального диска (жезла), яким указується безпосередньо на транспортний засіб, який зупиняється, та на пропоноване місце зупинення з урахуванням заходів безпеки, дорожніх умов, інтенсивності руху, освітлення та видимості ділянки дороги відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху.
Відповідно до п. 10 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 р. № 422, під час звернення до водія посадова особа зобов'язана привітатися, назвати свою посаду і прізвище, пред'явити службове посвідчення, направлення на перевірку та повідомити про причину зупинення транспортного засобу.
Відповідно до п.4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 р. № 422, зупинення транспортного засобу здійснюється посадовою особою: для перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт; у разі виявлення нею таких порушень Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та/або Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні: посадки (висадки) пасажирів у невстановлених місцях, порушення в розміщенні візуальної інформації на автобусах, перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах без надання їм місць для сидіння, експлуатації таксі з порушенням вимог законодавства щодо облаштування, експлуатації транспортного засобу, що здійснює перевезення пасажирів та/або вантажів з явними ознаками технічної несправності; характеру руху транспортного засобу, що викликає підозру в спроможності водія керувати ним (різка зміна напрямку руху та (або) швидкісного режиму); відсутності номерних знаків на транспортному засобі, наявності даних, що свідчать про причетність транспортного засобу, водія, пасажирів до скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Так, положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що: державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2); органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи (пункт 3) - державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (пункт 4); рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12); рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14); рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19).
Крім того, пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до п. 16 Порядку №1567, (у редакції чинній на момент перевірки), рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.
Під час проведення рейдової перевірки можливе: застосування спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис “Укртрансбезпека”; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю; використання засобів аудіо- та відеотехніки для запису процесу перевірки; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення.
Так, за змістом частини першої статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтями 238, 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частини першої статті 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
При цьому, для правильного вирішення справи по суті необхідним є дослідження нормативно-правового регулювання, яке визначає вимоги до осіб, які є учасникам правовідносин з перевезення. Так, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про транспорт» № 232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.
Крім того, відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон № 2344-ІІІ).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Положення Закону № 2344-ІІІ визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги. За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-Ш, є адміністративно господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту другого частини другої статті 55 ГК України, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до частини першої статті 128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Таким чином, суб'єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, може бути лише суб'єкт господарювання. Крім того, процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (надалі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (надалі - Порядок № 1567, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 727).
Так, положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що: державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2); органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи (пункт 3); державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (пункт 4); рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12); рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14); рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19).
Крім того, пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб'єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Згідно з положеннями статті 34 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/ чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Статтею 48 Закону № 2344-III обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж інші документи, передбачені законодавством.
Крім того, відповідно до частини другої статті 49 Закону № 2344-ІІІ, водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Щодо порушення габаритно-вагових параметрів, суд зазначає наступне.
Правилами вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363), затвердженими наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, визначено, що саме на водія та перевізника покладено ряд обов'язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажів.
Пунктами 8.14-8.15 Правил № 363 визначено, що завантажені предмети слід розміщувати і завантажувати так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню нити супровідних осіб, чи створенні перешкод для руху.
Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.
Також згідно з п. 12.5 Правил №363, для транспортування вантаж треба розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен змішуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
В контексті пункту 22.5 Правил дорожнього руху затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов'язаний обрати вагу, яка водночас не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.
Варто звернути увагу, що в контексті пункту 22.5 цих Правил перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов'язаний обрати вагу, яка водночас не
перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.
Крім того, законодавець врегулював питання можливого переміщення вантажу під час руху (також і в разі гальмування) шляхом похибки у 2 %, оскільки пунктом 4 Правил № 30 допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 24.07.2019 року у справі №803/1540/16.
У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №800/3/18 (провадження №К/9901/54235/18) зазначила наступне:
«26. За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування проводиться відповідно до вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. № 879 (далі - Порядок № 879).
Відповідно до пункту 1 Порядку №879 такий визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування; дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов (пункт 5).
Порядком № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; відповідно до Порядку № 879, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 “Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами” (Офіційний вісник України, 2001 р., № 3, ст. 75).
Як вбачається, перевізником не було отримано ні дозволу, ні внесено плату за проїзд. Згідно із пп.5 п.2 Порядку №879: дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.
Підпунктом 3 пункту 2 Порядку №879 наведене визначення поняття «великовагові та великогабаритні транспортні засоби» - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Отже, згідно Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, абз 1-4 п.4 передбачається наступне. Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” через центри надання адміністративних послуг.
Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв'язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Пункт 25 Правил в свою чергу зазначає, що «Забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред'являтися на вимогу уповноважених осіб”.
Відповідно до п. 16 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки, також можливе здійснення габаритно-вагового контролю; відповідно п. 16 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
Як вбачається з матеріалів перевірки, згідно акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 11.11.2021 № 027321, під час рейдової перевірки було встановлено перевищення таких нормативних габаритних параметрів: перевищення осьового навантаження на 2 вісь, що склало 12,7% від нормативно допустимого. Це також підтверджено чеком зважування від 11.11.2021 р.
Щодо Методики зважування транспортного засобу.
Необхідність використання посадовими особами Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю будь-якої методики не передбачена жодним нормативно-правовим актом.
Свою правову позицію щодо відсутності потреби в використанні відповідної методики висловив Верховний суд України у постанові від 21.09.2018 у справі № 804/5296/17, де зазначено: «оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, Суд вважає, що відповідачем правомірно складено спірний розрахунок плати за проїзд. Крім того, скаржником не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку. Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме скасування п.19 Порядку №879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою».
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2014 №363 "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" (надалі також - Правила перевезення) на водія та перевізника покладено ряд обов'язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу, які позивачем не були виконані.
Відповідно до підпунктів 8.14-8.15 Глави 8 Правил перевезення навантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху. Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.
Згідно із пунктом 12.1 Глави 12 Правил перевезення при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.
Пунктом 12.5 Глави 12 вказаних Правил передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Згідно із пунктом 8.20 Глави 8 зазначених правил водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.
Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Діючі нормативно-правові акти не передбачають окремі порядки зважування наливних та насипних вантажів.
На сьогодні втратила чинність Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром «Інститут Метрології», свідоцтво про атестацію №02-84-08, в якій заборонялося зважування наливних вантажів.
Положенням про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженим постановою Уряду від 20 серпня 2014 р. № 459, зокрема, як спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері метрології, затвердження методики зважування транспортних засобів не передбачено.
На даний момент зважування транспортних засобів із сипучим/наливним вантажем здійснюється згідно: Порядку та умов експлуатації ваговимірювального обладнання, визначеного виробником цього обладнання та викладеним у технічній документації ваговимірювального обладнання; Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Уряду від 27 червня 2007 р. №879 (далі - Порядок ГВК).
Відповідно до Порядку ГВК, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Щодо порушення в частині відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа.
Статтею 48 Закону № 2344-III обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Виходячи зі змісту цієї норми Закону, перелік документів, які повинні мати водій для здійснення внутрішніх вантажних перевезень, зазначений у ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 24.06.2010 № 385: контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської Угоди, що стосується роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (далі - ЄУТР).
Згідно з положеннями п. 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
При цьому п. 2.6 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті визначено, що ПСТ (пункт сервісу тахографів) виконують перевірку та адаптацію тахографів дотранспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Відповідно до положень п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
При цьому, пунктом 2.7 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210х297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 року у справі № 820/4624/17: «54. Аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством. 63. З врахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010».
З урахуванням вище викладеного суд вважає, що передбачений у ст.48 Закону №2344-III перелік документів не є вичерпним. Згідно приписів Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Таким чином, в контексті ст.48 Закону №2344-III протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР необхідно відносити до категорії «інші документи, передбачені законодавством».
Отже, положеннями ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу перевірки та адаптації тахографа, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.
Щодо тверджень позивача про те, що він не є належним автомобільним перевізником.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила №363), наведені в цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні:
Перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання;
Замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни;
Замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів;
Вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Згідно статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Товарно-транспортна накладна - це є одним з основних документів, що супроводжує перевезення вантажів і використовується як юридичними, так і фізичними особами для об'єднання всіх учасників транспортного процесу (покупця, продавця, перевізника, водія та інших сторін, наприклад, експедиторів).
Відповідно до пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Факт здійснення господарської операції фіксується в товарно-транспортному документі і його наявність є обов'язковою, в такому випадку товарно-транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 440/3783/18).
ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення вантажу, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської діяльності з постачання, що підтверджено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 810/3713/16.
Таким чином, товарно-транспортна накладна або будь-який інший документ на вантаж є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення вантажу.
Положеннями статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.
Також як вбачається з висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20: «Звертає увагу, приміром, те, що інформація про ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній від 5 листопада 2020 року № 110328, якою оформлено перевезення вантажу. Суди попередніх інстанцій зауважили, що перевізником вантажу, відповідно до цього документа, є ТОВ «Вест солді транс», замовником - ТОВ «Овочева технологічна компанія»; з'ясовано також, що власником транспортного засобу, яким перевозився вантаж, є гр. ОСОБА_3 , одначе, як уже мовилося, ця обставина має значення для з'ясування питання законності користування транспортним засобом для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за перевищення встановлених габаритно-вагових норм вантажу. Щодо останнього, то ним, повторимося, є автомобільний перевізник, визначити якого можна на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В обсязі встановлених обставин у цій справі таким документом була товарно-транспортна накладна (принаймні відомо тільки про цей документ), проте відповідач зосередив увагу на реєстраційних документах на транспортний засіб й відомостях акта перевірки від 5 листопада 2020 року № 251719, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи (ФОП ОСОБА_1 ), причетність якої до перевезення вантажу визначена зі слів водія на місці проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу (КАМАЗ 43143 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) з причепом ГКБ 8551 (реєстраційний номер НОМЕР_2 )».
З зазначеного висновку Верховного Суду вбачається, що товарно-транспортна накладна може бути тим документом, з якого можна встановити автомобільного перевізника.
Дані про перевізника - є істотною умовою ТТН.
Згідно товарно-транспортних накладних, наданих для перевірки працівникам Укртрансбезпеки, в обох випадках автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 .
Щодо твердження позивача про неналежне оформлення оскаржуваних постанов.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно із пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Згідно із пунктом 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Відповідно до пункту 4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого спільним наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України 10.10.2013 № 1007/1207, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 4 лютого 2014 року за № 215/24992, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю, серед іншого: 4) видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); 5) складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.
Акт № 304347 від 11.11.2021 та № 304441 від 14.12.2021, копії яких водії отримали, мають чітке визначення порушення, а тому складені у відповідності до чинного законодавства.
Відповідно до додатку 5 до Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 79) Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу містить чіткі пункти до заповнення, що спростовує твердження позивача про неможливість встановлення наявності чи відсутності перевищення навантаження.
Окрім того, матеріали справи містять чек зважування, що підтверджує належне зважування вантажу працівниками Укртранбезпеки.
Відповідно до ст.241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, в яких допущено правопорушення.
Враховуючи зазначене, адміністративно-господарська санкція винесена Відділом у відповідності зазначених норм та у визначений термін.
Відтак, доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржувані постанови є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія А, № 303-А, п.29).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, оскаржувані постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу прийняті відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 до Держаної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник