м. Вінниця
16 травня 2024 р. Справа № 120/19569/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі-відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 20.11.2023 № 023830012164, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Ухвалою від 04.01.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки відповідно до наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 складає 19 років 02 місяців 19 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058.
29.01.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача 2 зазначив, що заперечує щодо задоволення позову. Вказав, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди з 18.07.1984 року по 28.01.1985 року та за 21.12.1987 року по 01.01.1993 року, оскільки відсутня довідка встановленого зразку (формуляр) про підтвердження наявного стажу набутого закордоном. Період проходження військової служби з 28.01.1985 року по 14.12.1987 року не зараховано відповідно до трудової книжки, оскільки відсутня дата видачі військового квитка. Уточнену довідку та/або військовий квиток позивачем не надано. Також не зараховано період з 01.10.1997 року по 01.07.1998 року, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки, який не відповідає назві підприємства, в яку позивач була прийнята. Також вказав, що за результатами проведеної перевірки електронної пенсійної справи виявлено, що до страхового стажу безпідставно зараховано період догляду за дитиною, яка народилась в Естонській Республіці, стаж можливо буде зарахувати після надходження формуляру.
З огляду на що, відповідач повідомив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було винесено нове рішення від 26.12.2023 року про відмову у призначенні пенсії за результатом розгляду заяви від 14.11.2023 року, а страховий стаж позивача складає 16 років 2 місяці 19 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.11.2023 року звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності дану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було прийнято рішення від 20.11.2023 №023830012164, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Із даного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 19 років 02 місяців 19 день.
До страхового стажу позивача не зараховано:
-період роботи в Естонській Республіці з 18.07.1984 по 28.01.1985 та з 21.12.1987 по 01.01.1993, згідно довідки №4/111639 від 18.02.2021, виданої центральним архівом міністерства оборони російської федерації, оскільки відсутнє підтвердження стажу роботи позивача первинними документами;
- період проходження військової служби з 28.01.1985 по 14.12.1987 згідно запису в трудовій книжці, оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка;
- період з 01.10.1997 по 01.07.1998, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки, який не відповідає назві підприємства в яку позивач була прийнята.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Статтею 62 Закону №1058-IV встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Судом встановлено, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи в Естонській Республіці з 18.07.1984 по 28.01.1985 та з 21.12.1987 по 01.01.1993, згідно довідки №4/111639 від 18.02.2021, виданої центральним архівом міністерства оборони російської федерації, оскільки відсутнє підтвердження стажу роботи позивачки первинними документами у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та відсутності відомостей про сплату внесків до компетентних органів російської федерації.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Щодо посилання відповідачів на припинення з 01.01.2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, суд вказує наступне.
На переконання суду такі доводи пенсійного органу є неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що хоча і Російська Федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення Угоди між Україною та Естонською Республіку у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 року, оскільки вони не стосуються питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів СРСР, а стосуються питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після проголошення незалежності обома країнами.
У свою чергу, питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, частиною другою статті 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам
Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
З вказаного слідує, що Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов'язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.
При цьому, в Угоді йде мова про території колишнього СРСР взагалі, та не пов'язується визнання стажу, виключно набутого на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.
Оскільки, Естонська РСР входила до складу СРСР, то суд дійшов висновку, що трудовий стаж позивача набутий на території колишнього СРСР, повинен бути зарахований до його загального страхового стажу.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на викладене, суд вважає доцільним та необхідним зобов'язати відповідача 1 зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 18.07.1984 по 28.01.1985 та з 21.12.1987 по 01.01.1993 в Естонській Республіці.
Щодо невідповідності записів періоду проходження позивачем військової служби з 28.01.1985 по 14.12.1987, оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка та періоду з 01.10.1997 по 01.07.1998, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки, який не відповідає назві підприємства в яку позивач була прийнята, суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , у спірні періоди, ОСОБА_1 :
-з 18.07.1984 по 28.01.1985 працювала счетоводом у в/ч НОМЕР_2 ;
-з 28.01.1985 по 14.12.1987 служба в радянській армії;
-з 21.12.1987 по 01.01.1993 прийнято на постійну роботу в А і ЕГС на посаду бухгалтера;
-з 01.10.1997 по 01.07.1998 працювала головним бухгалтером на МП «Фогот».
Як було зазначено судом вище, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд наголошує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» військова служба зараховується до стажу роботи незалежно від місця її проходження.
Положеннями ч. 1 ст. Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, доводи відповідачів, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності із таких підстав, що у трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка та те, що запис про звільнення засвідчений відбитком печатки, який не відповідає назві підприємства є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Отже, зважаючи на наявність у поданій трудовій книжці записів щодо прийняття та звільнення з роботи (в тому числі зазначення дат та документів, на основі яких внесено записи), засвідчення такої відбитком печатки, що не відповідає назві підприємства, де позивач працював, не може слугувати підставою для не зарахування страхового стажу.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення № 023830012164 від 20.11.2023 та наявність підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд критично оцінює доводи відповідача 2 про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було винесено нове рішення від 26.12.2023 року про відмову у призначенні пенсії за результатом розгляду заяви від 14.11.2023 року, а страховий стаж позивача складає 16 років 2 місяці 19 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком, оскільки в предметом розгляду з межах даної справи є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №023830012164 від 20.11.2023.
Крім того, враховуючи те, що питання щодо призначення позивачу пенсії вирішувалось саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, а тому саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України належить зобов'язати зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивача.
Враховуючи наведені вище обставини, на переконання суду, наявні підстави для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 18.07.1984 по 28.01.1985, з 21.12.1987 по 01.01.1993, період проходження військової служби з 28.01.1985 по 14.12.1987 та період роботи з 01.10.1997 по 01.07.1998.
При цьому, позивач не просить суд зобов'язати відповідача призначити їй пенсію, або повторно розглянути її заяву про призначення пенсії, а тому відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Більше того, призначення і виплата пенсії є дискреційним повноваженням відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване у даній справі рішення) на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 023830012164 від 20.11.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 18.07.1984 по 28.01.1985, з 21.12.1987 по 01.01.1993, період проходження військової служби з 28.01.1985 по 14.12.1987 та період роботи з 01.10.1997 по 01.07.1998.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (вул. Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 14035769)
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар