08 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/5405/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А. , суддя Радіонова О.О.
за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.,
представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.700Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 (суддя Байбак О.І., повний текст складено 19.02.2024) у справі №922/5405/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім", м.Зміїв Харківської області,
до Фізичної особи-підприємця Михайльова Сергія Вікторовича, с.Богданівське Харківської області,
про стягнення 603 310,83 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (далі - ТОВ "ТД "Агрохім") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Михайльова Сергія Вікторовича (далі - ФОП Михайльов С.В.) 603 310,83 грн., з яких: 400 020,00 грн. - заборгованість, що виникла за Договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023; 43 745,75 грн. - пені; 120 006,00 грн. - штрафу 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати; 30 678,34 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит); 5 040,28 грн. - інфляційних; 3 820,46 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов договору постачання №ВЦР99/2023 від 13.04.2023 у частині своєчасного проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/5405/23, ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Михайльова С.В. на користь ТВ "ТД "Агрохім": 222 467,00 грн. - заборгованості, що виникла за Договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023; 43 745,75 грн. - пені; 120 006,00 грн. - штрафу 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати; 30 563,72 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (24% річних); 5 040,28 грн. - інфляційних; 6 327,33 грн. - витрат по сплаті судового збору; 27 967,19 грн. - витрат на професійну правничу допомогу. У частині позову про стягнення 177 553,00 грн. заборгованості, що виникла за Договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023, провадження у справі закрито. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із означеним рішенням, ФОП Михайльов С.В. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/5405/23 у частині стягнення 43 745,75 грн. - пені; 120 006,00 грн. - штрафу 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати; 30 563,72 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (24% річних); 5 040,28 грн. - інфляційних; 6 327,33 грн. - витрат по сплаті судового збору; 27 967,19 грн. - витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалити нове рішення, яким: відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 30 563,72 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит); відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 120 006,00 грн.; здійснити розрахунок відсотків річних у межах заявлених позовних вимог, а саме у межах 3% річних; зменшити штрафні санкції, інфляційні витрати, а також 3% річних.
За твердженнями скаржника, рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, без надання належної оцінки обставинам справи, з порушенням принципу змагальності сторін та підлягає скасуванню з огляду на наступне:
- відповідач не був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, судових повісток та копії позовної заяви з додатками не отримував;
- у період дії договору відбулись обставини, які істотно ускладнили виконання ФОП Михайльовим С.В. зобов'язань за договором у частині своєчасної сплати за товар. Ці обставини не залежали від відповідача, перебували поза його контролем, відповідач не міг передбачити їх на момент укладення договору та усунути самостійно. ФОП Михайльов С.В. зареєстрований та здійснює господарську діяльність за адресою: Харківська обл., Куп'янський р-н, с.Богданівське (знаходиться в районі проведення бойових дій). Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України. Починаючи з травня 2023 на території Дворічанської селищної територіальної громади розпочалася активна фаза бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України. Означене свідчить про відсутність підстав для нарахування відповідачу штрафних санкцій;
- оскільки докази завдання позивачу збитків простроченням боржника відсутні, а також відсутні ознаки навмисного ухилення відповідача від оплати за договором, приймаючи до уваги, що несвоєчасність оплати спричинена початком активних бойових дій на території, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП Михайльов С.В., наявні підстави для зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій на 90%. Присудження до стягнення з відповідача всього розміру штрафних санкцій матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря (апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18);
- у порушення п.8.4 договору ФОП Михайльов С.В. рахунків про сплату штрафу за договором постачання не отримував, що свідчить про порушення зобов'язання зі сторони постачальника та, відповідно, про відсутність правових підстав для оплати штрафу в розмірі 120 006,00 грн.;
- суд помилково ототожнив увесь розмір нарахованих відсотків як товарний кредит (ст.694 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) та не відмежував їх від міри цивільної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України. Місцевий господарський суд вийшов за межі повноважень, оскільки зі змісту прохальної частини не вбачається вимога про стягнення 24% річних, передбачених п.8.5 договору, а лише про стягнення 3% річних;
- вимога позивача про стягнення 30 678,34 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) позбавлена будь-яких правових підстав. Оскільки в договорі постачання не врегульовано питання щодо відсотків за прострочення платежу, а також не передбачено розмір процентів за користування товарним кредитом, така вимога позивача не підлягає задоволенню. До того ж, усупереч положенням п.п.8.6, 8.7 договору, постачальником не виставлялися покупцю рахунки про нарахування відсотків річних, а також не направлялися акти виконаних робіт щодо надання послуг товарного кредиту, що свідчить про відсутність нарахування товарного кредиту постачальником покупцю та, відповідно, про відсутність підстав для сплати покупцем відсотків річних.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/5405/23 та призначено розгляд означеної апеляційної скарги на 08.05.2024 о 12:00год.
Ухвала від 25.03.2024 не відправлена Східним апеляційним господарським судом в установленому порядку на адресу ФОП Михайльова С.В. ( АДРЕСА_1 ) у зв'язку із тим, що тимчасово відсутній обмін з відділенням поштового зв'язку №62724 в умовах воєнного стану, про що складено акт Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024.
У свою чергу, на виконання приписів ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу «Судова влада України» у підрозділі «Повідомлення для учасників судового процесу», розділу «Громадянам» розміщена відповідна інформація до відома відповідача у справі №922/5405/23 - ФОП Михайльова С.В. про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги відповідача до розгляду на 08.05.2024 о 12:00год.
ТОВ "ТД "Агрохім" правом, наданим ст.263 ГПК України не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не надало. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
У судове засідання 08.05.2024 сторони повноважних представників не направили, про наявність поважних причин неявки суд завчасно не повідомили. Як зазначено вище, судом вжито належних заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, а саме розміщено відповідне оголошення на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу «Судова влада України». Позивач повідомлений про дату, час та місце судового засідання шляхом направлення ухвали від 25.03.2024 до електронного кабінету в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Довідка про доставку електронного листа позивачу наявна в матеріалах справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, з огляду на необхідність дотримання розумного строку судового провадження, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції.
За змістом апеляційної скарги ФОП Михайльов С.В. наголошує на тому, що не був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, судових повісток та копії позовної заяви з додатками не отримував.
Відповідно до ч.3 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ст.242 ГПК України).
Судовою колегією встановлено, що як станом на дату розгляду справи Господарським судом Харківської області, так і станом на дату розгляду справи Східним апеляційним господарським судом, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичною адресою ФОП Михайльова С.В. значиться наступна: АДРЕСА_2 . Означена адреса зазначена ТОВ "ТД "Агрохім" у позовній заяві та ФОП Михайльовим С.В. безпосередньо в апеляційній скарзі.
Оскільки обмін поштовою кореспонденцією з відділенням зв'язку 62724 у с.Богданівське Харківської області тимчасово відсутній в умовах воєнного стану, суд першої інстанції був фактично позбавлений можливості надсилати відповідачу засобами поштового зв'язку процесуальні документи у справі №922/5405/23.
Так, до матеріалів справи долучені акти Господарського суду Харківської області про неможливість відправки кореспонденції №3/2024 від 28.12.2023 (щодо ухвали від 29.12.2023) та №49/2024 від 29.01.2024 (щодо ухвали від 29.01.2024). При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що акт №3/2024 щодо неможливості відправлення ухвали від 29.12.2023 сформований 28.12.2023, тобто на день раніше самої ухвали.
Згідно з ч.4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Як убачається з тексту оскаржуваного судового рішення, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи судом розміщено на офіційному веб-порталі Господарського суду Харківської області оголошення про відкриття провадження у справі №922/5405/23 та про дату і час судових засідань.
Водночас, судом першої інстанції не долучено до матеріалів справи доказів опублікування відповідних оголошень на офіційному веб-сайті Господарського суду Харківської області (скріншотів/роздруківок з сайту Господарського суду Харківської області).
За результатами пошуку в мережі Інтернет, судовою колегією встановлено наявність на офіційному веб-сайті судової влади на сторінці Господарського суду Харківської області (у розділі "Громадянам - Повідомлення для учасників судового процесу") одного повідомлення, адресованого безпосередньо відповідачу - ФОП Михайльову С.В. (роздруківка долучена судом апеляційної інстанції до матеріалів справи). Водночас, зі змісту повідомлення вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 повідомляється відповідач у справі №922/5405/23 - ФОП Михайльов С.В. про наступне: «Ухвалою суду від 29.12.2023 відкрито провадження у справі, судове призначене на 29.11.2024 о 10:00 год.».
У свою чергу, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що провадження у справі №922/5405/23 відкрито ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 (а не ухвалою від 15.11.2023, як зазначено у повідомленні) та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.01.2024 о 10:00 год. (а не на 29.11.2024 о 10:00 год., як зазначено у повідомленні). Усупереч положенням ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", оголошення розміщено лише 14.01.2024, тобто за 15 днів до дати судового засідання (а не за двадцять днів, як регламентовано означеним Законом).
Відповідно до протоколу судового засідання від 29.01.2024 суд відклав розгляд справи на 14.02.2024 (а.с.42).
Судовою колегією не встановлено наявності на офіційному веб-сайті судової влади на сторінці Господарського суду Харківської області у розділі "Громадянам - Повідомлення для учасників судового процесу" повідомлення відповідача про призначене ухвалою від 29.01.2024 наступне судове засідання на 14.02.2024, у якому ухвалено оскаржуване судове рішення.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні також зазначив, що судом здійснено спробу повідомити відповідача засобами телефонного зв'язку шляхом направлення телефонограми (зокрема, за номером (+380930218101), який зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позовній заяві, як телефонний номер відповідача), однак телефонограма не була вручена через відсутність зв'язку з абонентом.
Водночас, матеріали справи не містять означеної телефонограми, як і не містять акту про неможливість вручення телефонограми.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом не вжито всіх можливих та передбачених законом заходів з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
13.04.2023 між ТОВ "ТД "Агрохім" (постачальник) та ФОП Михайльовим С.В. (покупець) укладено договір постачання №ВЦР 99/2023 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі - "товар"), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
Найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура), комплектність, (та/або інші характеристики), а також термін поставки і оплати товару, що постачається, визначаються у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до цього договору (п.1.2 договору).
Умови щодо ціни та вартості товару погоджені сторонами в розділі 4 договору. Так, відповідно до п.4.1 договору вартість (ціна) і термін оплати товару визначається у додатках до цього договору - специфікаціях.
Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору (п.4.2 договору).
За умовами п.4.3 договору крім встановлення ціни та загальної вартості товару в гривні, сторони додатково у специфікаціях визначають грошовий еквівалент ціни та/або загальної вартості товару в іноземній валюті - доларах США та/або Євро, та фіксують курс іноземної валюти, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/.
За згодою сторін у специфікаціях (додатках до договору) грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ (п.4.4 договору).
Згідно з п.4.5 договору, у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (у гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.
Порядок розрахунків погоджений сторонами в розділі 5 договору.
Оплата товару здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу постачальника (п.5.1 договору).
Згідно з п.5.2 договору покупець зобов'язаний неухильно дотримуватись строків оплати, що передбачені у специфікаціях.
Якщо покупець не здійснив у встановлений у специфікації строк чергового платежу, за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, постачальник набуває право скасування в односторонньому порядку умови про розстрочення платежу усіма чи певними специфікаціями до цього договору та вважати, що строк оплати по всім неоплаченим товарам, що поставляється по вказаному договору, настає негайно, а покупець на вимогу постачальника повинен у строк, який буде заявлено у відповідній письмовій вимозі, оплатити весь неоплачений товар, що поставляється по вказаному договору. Прострочення строків оплати, зазначених у даній вимозі, є підставою для нарахування штрафу, пені та процентів відповідно до ст.536 ЦК України (п.5.3 договору).
У п.8.3 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочки.
Пунктом 8.4 договору передбачено, що у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.
У разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях, покупець, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, за вимогою постачальника сплачує постачальнику 24% (двадцять чотири відсотки) річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов'язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар (п.8.5 договору).
За умовами п.8.6 постачальник здійснює нарахування відсотків річних шляхом виставлення покупцю рахунку.
Відповідно до п.8.7 договору покупець у свою чергу зобов'язується у беззаперечному порядку сплачувати відсотки річних у строк 5-го числа кожного місяця, наступного за місяцем, в якому допущено порушення строку оплати товару, а також у триденний термін із дня отримання підписати відповідні акти виконаних робіт щодо надання послуг товарного кредиту. У разі не повернення покупцем актів виконаних робіт щодо надання послуг товарного кредиту протягом зазначеного строку акт виконаних робіт вважається таким, що погоджений покупцем.
У межах договору №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023 між сторонами складено та підсипано специфікацію №1-33Р(К) від 13.04.2023, за умовами якої сторони узгодили поставку наступного товару - Гербіцид "Преміум голд" у кількості 1 000 л на загальну суму 400 020,00 грн.(а.с.14 зворот).
Пунктом 2 специфікації визначено, що відповідно до ст.524 ЦК України сторонами визначено, що зобов'язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 36,93 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 10 831,84 доларів США.
Відповідно до п.4 специфікації вартість товару оплачується покупцем у наступному порядку: сума 80 004,00 грн. оплачується до (включно) 17.04.2023; сума 320 016,00 грн. оплачується до (включно) 30.09.2023.
За видатковою накладною №ТДАГ2788 від 14.04.2023 позивач поставив, а відповідач отримав товар - Гербіцид "Преміум голд" у кількості 1 000 л на загальну суму 400 020,00 грн. з ПДВ.
За твердженнями позивача, відповідач, усупереч умовам договору, не здійснив розрахунку за отриманий товар, заборгованість станом на момент звернення до суду з позовною заявою складала 400 020,00 грн.
ТОВ "ТД "Агрохім" крім основної заборгованості нараховано та пред'явлено до стягнення з ФОП Михайльова С.В.: пеню в розмірі 43 745,75 грн.; штраф 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати, у розмірі 120 006,00 грн.; відсотки за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) у розмірі 30 678,34 грн.; інфляційні в розмірі 5 040,28 грн.; 3% річних у розмірі 3 820,46 грн.
Судова колегія враховує наступне.
Сутність розглядуваних позовних вимог полягає у примусовому стягненні з відповідача суми основної заборгованості за поставлений позивачем товар та застосуванні до відповідача наслідків порушення грошових зобов'язань.
Як зазначено вище, зобов'язання між сторонами були встановлені договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023.
Беручи до уваги правову природу укладеного між позивачем та відповідачем договору, права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, яке регламентує правовідносини з поставки, а також положень ч.2 ст.712 ЦК України, яка регламентує можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.
Частиною 1 ст.712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, ст.655, ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Названий обов'язок безпосередньо закріплений в ч.1 ст.712 ЦК України і для договору поставки.
У контексті приписів ч.ч.1-2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст.202 ГК України та ст.598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як убачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем за змістом апеляційної скарги, станом на момент звернення позивача до суду з розглядуваною позовною заявою за відповідачем обліковувалась заборгованість по договору постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023 у сумі 400 020,00 грн. Визначений специфікацією №1-33Р(К) від 13.04.2023 строк оплати відповідача за отриманий від позивача товар є таким, що настав.
Під час розгляду справи Господарським судом Харківської області ФОП Михайльовим С.В. здійснено часткове погашення означеної заборгованості, про що свідчить надана ТОВ "ТД "Агрохім" до матеріалів справи квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №311Т004UQI від 13.02.2024 на суму 177 553,00 грн. (призначення платежу «Оплата за агрохімію згідно рахунку №ТДАГ2368 від 13.04.2023; Володіна Ірина Михайлівна; … від імені ФОП Михайльов Сергій Вікторович»).
Означене свідчить про відсутність між сторонами предмета спору щодо стягнення суми боргу в розмірі 177 553,00 грн. та відповідно до положень п.2 ч.1 ст.231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі в даній частині позовних вимог.
Водночас, матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості за поставлений товар у розмірі 222 467,00 грн. (відповідачем за змістом апеляційної скарги про наявність таких доказів також не зазначено), що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову в даній частині вимог.
Щодо вимог про стягнення інфляційних, відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) та 3% річних.
У контексті приписів ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).
Відповідно до п.8.5 договору, у разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях, покупець, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, за вимогою постачальника сплачує постачальнику 24% (двадцять чотири відсотки) річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов'язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар.
При цьому з аналізу умов пунктів 8.5, 8.7 договору вбачається, що сторони фактично назвали проценти річних, передбачені ст.625 ЦК України, товарним кредитом.
Відповідно до положень ст.14.1.245 Податкового кодексу України товарний кредит - це товари (роботи, послуги), які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.
Отже, товарний кредит - це вид договору купівлі-продажу, за яким покупцю передається у власність товар, за який він може розплатитися через певний проміжок часу. Цей вид господарських відносин регламентований статтею 694 ЦК України.
У свою чергу, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено, що товар постачається на умовах товарного кредиту, за користування яким встановлюються певні проценти.
Отже, за висновками судової колегії, у розглядуваному випадку в пункті 8.5 договору сторони, користуючись правом, передбаченим ч.2 ст.625 ЦК України, збільшили розмір процентів річних від простроченої суми, які покупець має сплатити у разі прострочення оплати поставленого товару.
При цьому безпідставними є твердження скаржника про не заявлення позивачем вимоги про стягнення 24% річних, передбачених п.8.5 договору, оскільки зі змісту позовної заяви та її прохальної частини вбачається протилежне. Так, за текстом позовної заяви зазначено, що «відповідно п.8.5. Договору поставки, Відповідач повинен сплатити на адресу Позивача плату за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом), станом на дату складання цієї позовної заяви, в загальному розмірі 30 678,34 грн.». За змістом прохальної частини позивач просить стягнути з відповідача «відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит), в розмірі 30 678,34 грн.».
Східний апеляційний господарський суд звертає увагу на дію принципу «суд знає закони», який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц.
Східний апеляційний господарський суд також враховує, що, якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії.
Тобто, суд на підставі аналізу матеріалів позовної заяви та наданих позивачем пояснень (письмових та усних) має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач за результатами розгляду справи, тобто має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію (а не тлумачити їх лише буквально).
За розрахунками позивача, розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) (які за своєю правовою природою є 24% річних) за загальний період з 18.04.2023 по 22.12.2023 (з урахування погодженого специфікацією порядку розрахунків) складає 30 678,34 грн., розмір інфляційних за загальний період травень 2023 - листопад 2023 (з урахування погодженого специфікацією порядку розрахунків) складає 5 040,28 грн.
За результатами перевірки здійсненого позивачем розрахунку, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову в означеній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 30 563,72 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) (які за своєю правовою природою є 24% річних) та 5 040,28 грн. інфляційних. В іншій частині вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) (які за своєю правовою природою є 24% річних) слід відмовити.
Як зазначено вище, за умовами п.8.4 договору сторони, користуючись правом, передбаченим ч.2 ст.625 ЦК України, збільшили розмір процентів річних від простроченої суми, які покупець має сплатити у разі прострочення оплати поставленого товару, та право на нарахування таких процентів реалізоване ТОВ "ТД "Агрохім" при зверненні з розглядуваною позовною заявою. Означене, у свою чергу, виключає право позивача на додаткове нарахування 3% річних на підставі ст.625 ЦК України. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення 3% річних у розмірі 3 820,46 грн.
Суд апеляційної інстанції, разом з іншим, звертає увагу, що за змістом позовної заяви ТОВ "ТД "Агрохім" зазначає, що за умовами договору ФОП Михайльов С.В. має сплатити курсову різницю у розмірі 7 582,29 грн. Проте, враховуючи відсутність у прохальній частині позовної заяви відповідної вимоги, керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства, Східний апеляційний господарський суд не розглядає означене питання при ухваленні постанови.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
За змістом ст.ст.549, 611 ЦК України та ст.ст.216-218, 230 ГК України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати сплати пені та штрафу.
Як зазначалось вище за текстом постанови, відповідно до п.8.3 договору за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочки.
Згідно з п.8.4 договору у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.
У розглядуваному випадку факт прострочення ФОП Михайльовим С.В. виконання зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем, зокрема за змістом апеляційної скарги, не спростовується. Означене, у свою чергу, надає ТОВ "ТД "Агрохім" право на нарахування пені та штрафу за відповідне прострочення оплати в порядку, визначеному чинним законодавством, та відповідно до умов п.п.8.3, 8.4 договору.
При цьому, усупереч твердженням скаржника, не виставлення ТОВ "ТД "Агрохім" рахунків на сплату штрафу за договором постачання не може бути підставою для звільнення ФОП Михайльова С.В. від погодженої в договорі відповідальності у вигляді сплати штрафу за недотримання термінів оплати та, відповідно, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.
За розрахунками позивача, розмір пені за загальний період прострочення з 18.04.2023 по 22.12.2023 (з урахуванням погодженого у специфікації порядку розрахунків) становить 43 745,75 грн., сума штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації становить 120 006,00 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його арифметичну вірність.
За змістом апеляційної скарги ФОП Михайльов С.В. посилається на те, що у період дії договору відбулись обставини, які істотно ускладнили виконання відповідачем зобов'язань за договором у частині своєчасної сплати за товар. Ці обставини не залежали від відповідача, перебували поза його контролем, відповідач не міг передбачити їх на момент укладення договору та усунути самостійно. При цьому скаржник зазначає, що ФОП Михайльов С.В. зареєстрований та здійснює господарську діяльність в районі проведення бойових дій. Апелянт також посилається на те, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України. Означене, на переконання відповідача, свідчить про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій.
У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У контексті положень ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також п.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України №44(5) від 18.12.2014) єдиним документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Аналогічна правова позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
З положень пунктів 6.1, 6.2 Регламенту вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається апелянт, адресований всім, кого це стосується, носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Означений лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (у розглядуваному випадку відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Судова колегія звертає увагу, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих у контексті норм ГПК України доказів, які б підтвердили наявність у ФОП Михайльова С.В. форс-мажорних обставин, що стали причиною неможливості виконання зобов'язань саме за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023, сертифікату ТПП України матеріали справи не містять.
Крім того розділом 9 договору №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023 сторони погодили умови щодо обставин непереборної сили. Так відповідно до п.9.3 договору настання форс-мажорних обставин повинно бути підтверджене належним органом, що має право згідно чинного законодавства підтверджувати настання форс-мажорних обставин, а саме територіальним органом Торгово-промислової палати України.
Сторона, в якої створилась неможливість виконання зобов'язань за договором, повинна в письмовій формі повідомити іншу сторону про настання і припинення згаданих вище обставин негайно, однак не пізніше 10 (десяти) днів з моменту їх настання. Повідомлення про обставини непереборної сили, яке було зроблене пізніше, позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у майбутньому (п.9.4 договору).
У свою чергу, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин на виконання умов п.9.4 договору, що позбавляє відповідача права посилатися на наявність таких обставин як на підставу звільнення від відповідальності за порушення умов договору.
Разом з тим, за змістом апеляційної скарги ФОП Михайльов С.В. посилається на наявність підстав для зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій на 90%. При цьому апелянт наголошує, що присудження до стягнення з відповідача всього розміру штрафних санкцій матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря.
Нормами ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України передбачено право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Так, частиною 3 ст.551 ЦК України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до положень ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч.1). Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2).
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
За приписами ч.1 ст.73, ч.1 ст.74, ч.1 ст.77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку виняткових обставин та врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та розмір такого зменшення. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст.2 ГПК України. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 22.11.2023 у справі №910/1269/23.
За змістом апеляційної скарги зазначено, що ФОП Михайльов С.В. (основний вид діяльності: 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві) здійснює свою господарську діяльність за адресою: Харківська область, Куп'янський р-н, с.Богданівське. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, Дворічанська селищна територіальна громада, до складу якої входить село Богданівське, знаходиться в районі проведення бойових дій.
Апелянт звертає увагу, що введення на території України воєнного стану неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності. Починаючи з травня 2023 року на території Дворічанської селищної територіальної громади розпочалася активна фаза бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України. Наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, починаючи з 01.06.2023 по 01.04.2024 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» з 01 травня по 31 грудня 2023 року Дворічанська селищна територіальна громада визнається районом ведення воєнних (бойових) дій. У зв'язку із посиленням ворожих обстрілів, відповідно до Розпорядження Т.в.о. начальника Куп'янської районної військової адміністрації №52-в від 09.08.2023, враховуючи постійні обстріли та зважаючи на безпекову ситуацію на території Куп'янського району, оголошено на деокупованих територіях населених пунктів наближених до зони бойових дій Дворічанської селищної, Петропавлівської сільської, частково на територіях Кіндрашівської сільської, Курилівської сільської та Куп'янської міської територіальних громад проведення обов'язкової евакуації населення у безпечні регіони України.
Постійні обстріли Дворічанської селищної територіальної громади зумовили ситуацію, відповідно до якої ведення сільськогосподарської діяльності на цій території значною мірою було ускладнено, у тому числі через пошкодження верхнього шару ґрунту боєприпасами, що, у свою чергу, призвело до руйнування сільськогосподарських угідь, неможливості здійснення сільськогосподарських робіт та, як наслідок, відсутності врожаю на пошкоджених землях, що завдало збитків у діяльності суб'єкта господарювання.
Скаржник також зауважує, що сільськогосподарська діяльність є доволі ризикованим видом підприємницької діяльності, оскільки рішення щодо виробництва продукції приймається за рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може значно змінитися в несприятливий для суб'єкта підприємницької діяльності бік.
Відповідач наголошує, що частково виконав зобов'язання за договором, докази понесення позивачем збитків з огляду на прострочення відповідачем оплати відсутні. Крім того відсутні ознаки навмисного ухилення відповідача від оплати за договором постачання, оскільки несвоєчасність оплати спричинена низкою факторів, про які зауважено вище.
На переконання апелянта, присудження до стягнення з відповідача всього розміру штрафних санкцій матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку обґрунтовано посилається апелянт, а також у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №917/612/23, від 10.01.2024 у справі №910/1041/23.
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у ст.551 ЦК України та у ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Подібний висновок міститься в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, з огляду на функцію, що виконує неустойка, яка водночас не є каральною санкцією, та необхідність у дотриманні розумного балансу інтересів сторін спору під час вирішення питання щодо застосування до боржника цивільної відповідальності у вигляді стягнення неустойки, враховуючи відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором, здійснення відповідачем часткової оплати за отриманий товар, стягнення з відповідача на користь позивача 30 563,72 грн. 24% річних та 5 040,28 грн. інфляційних, що певною мірою компенсує знецінення грошових коштів позивача, враховуючи неспівмірність суми нарахованих позивачем штрафних санкцій відносно суми основної заборгованості, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру належної до стягнення з ФОП Михайльова С.В. неустойки (пені та штрафу) на 50%, що з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.
Застосований Східним апеляційним господарським судом розмір зменшення стягуваної неустойки (50%) кореспондується як зі ступенем виконання спірного грошового зобов'язання (оплатою боргу відповідачем), так і з майновими інтересами обох сторін, а отже відповідає принципу пропорційності у розумінні ст.15 ГПК України.
Отже, врахувавши встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість зменшення належних до стягнення з відповідача штрафу до 60 003,00 грн. та пені до 21 872,88 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач за змістом апеляційної скарги, міститься наступний правовий висновок: «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».
У свою чергу, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, та її явної невідповідності принципу справедливості, тоді як у розглядуваній справі №922/5405/23 відсотки річних погоджені сторонами у розмірі 24%, що узгоджується з приписами ч.2 ст.625 ЦК України, та судова колегія не вбачає порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час їх нарахування позивачем відповідачу. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/558/22.
У зв'язку із викладеним судова колегія відхиляє посилання скаржника на наявність правових підстав для зменшення розміру відсотків річних. До того ж, усупереч посиланням апелянта, висновків про можливість зменшення інфляційних постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не містить.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
У позовній заяві ТОВ "ТД "Агрохім" зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, зокрема, складається з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн. При цьому за змістом позовної заяви позивач, разом з іншим, просить судові витрати покласти на відповідача.
До позовної заяви також додане клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2).
Частиною 8 ст.129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За приписами ст.126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3).
На підтвердження понесених витрат позивачем до суду першої інстанції було надано копії наступних документів: договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 01.12.2023; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 22.12.2023 до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 01.11.2023; детальний опис виконаних та наданих адвокатом послуг при наданні правової допомоги ТОВ «ТД «Агрохім», під час підготовки, подання до Господарського суду Харківської області, а також розгляду судом позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Михайльова С.В. за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023; ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВВ №1036173 від 22.12.2023.
01.12.2023 між ТОВ «ТД «Агрохім» (клієнт) та адвокатом Риндіним Дмитром Іллічем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) б/н, за умовами п.1.1 якого клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта не обмежуючись у Господарському суді Харківської області з приводу стягнення з контрагента клієнта - ФОП Михайльова Сергія Вікторовича, код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , заборгованості за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, у тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинуваченому, стягувачу КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. У тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, у тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п.5.1 договору за послуги, що надаються адвокатом, пов'язані зі стягненням у судовому порядку з контрагента клієнта - ФОП Михайльова Сергія Вікторовича, код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , заборгованості за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023, у відповідності з умовами даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 40 000,00 (сорок тисяч) грн.
Пунктом 5.2 договору погоджено, що оплата гонорару, передбаченого п.5.1 та 5.2 цього договору, підлягає перерахуванню клієнтом на банківський рахунок адвоката не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту винесення рішення Господарським судом Харківської області.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору (п.7.1 договору).
Сторонами договору складено акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 22.12.2023 до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 01.11.2023, в якому підтвержено факт надання адвокатом та прийняття клієнтом наступних послуг:
1) первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агрохім" документів, а також визначення та надання ТОВ "ТД "Агрохім" правової позиції щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання. Перевірка контрагента (кількість годин 5, сума - 10 000,00 грн.);
2) аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного Суду, що виникли між клієнтом та ФОП Михайльовим Сергієм Вікторовичем та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи (кількість годин 5, сума - 10 000,00 грн.);
3) підготовка позовної заяви про стягнення з ФОП Михайльова Сергія Вікторовича за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023 сум боргу, штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, плати за користування товарним кредитом, долучення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ФОП Михайльову Сергію Вікторовичу позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви із долученими до неї додатками до Господарського суду Харківської області. Участь у розгляді позовної заяви в суді (кількість годин 10, сума - 20 000,00 грн.).
Усього кількість годин 20, сума 40 000,00 грн.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт надання позивачу послуг з правничої допомоги адвоката за договором від 01.12.2023 на суму 40 000,00 грн.
У контексті приписів ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 означеного Закону унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 4 ст.126 ГПК України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.
ФОП Михайльов Сергій Вікторович за змістом апеляційної скарги просить скасувати рішення місцевого господарського суду, зокрема, в частині витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, відповідачем за змістом апеляційної скарги не наведено жодного доводу щодо неспівмірності розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Водночас, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 01.09.2023 у справі №924/232/22, від 15.08.2023 у справі №910/4631/22 та від 19.01.2022 у справі №910/789/21, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/9916/17.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у ч.5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, також визначені положеннями ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу (40 000,00 грн.) відповідає визначеним ст.126 ГПК України критеріям, а відповідачем не зазначено про неспівмірність таких витрат та не заявлено клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу виходячи із заявленої суми в розмірі 40 000,00 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У цій справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладені вище за текстом постанови висновки суду апеляційної інстанції, апеляційна скарга ФОП Михайльова С.В. підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/5405/23 підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права (за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідань суду) із прийняттям нового рішення.
При здійсненні розподілу судового збору за подання позовної заяви та витрат позивача на професійну правничу допомогу в Господарському суді Харківської області судом апеляційної інстанції враховано наступне.
Згідно з пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 означеного Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Суд апеляційної інстанції враховує, що означена норма є імперативною та підлягає застосуванню у розглядуваному випадку, оскільки позовна заява ТОВ "ТД "Агрохім" подана через підсистему «Електронний суд».
Крім того судова колегія приймає до уваги, що заборгованість у розмірі 177 553,00 грн. погашена відповідачем після відкриття провадження у справі (тобто, заявлена позивачем обґрунтовано), що мало наслідком закриття провадження у справі в означеній частині (судовий збір щодо позовних вимог в означеній частині підлягає покладенню на відповідача).
Суд апеляційної інстанції також враховує, що у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Означене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19.
Судова колегія приймає до уваги, що ФОП Михайльов С.В. є особою, яка звільнена від сплати судового збору до державного бюджету на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Водночас положення ст.129 ГПК України регулюють питання саме розподілу судових витрат та передбачають у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладення судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з огляду на результат апеляційного розгляду справи, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 39 739,10 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 7 192,51 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст.126, 129, 231, 269, 270, 273, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михайльова Сергія Вікторовича задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/5405/23 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Михайльова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (63401, Харківська обл., Зміївський р-н, м.Зміїв, вул.Харківська, буд.86А; код ЄДРПОУ 40136385):
222 467,00 грн. - заборгованості, що виникла за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023;
21 872,88 грн. - пені;
60 003,00 грн. - штрафу 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати;
30 563,72 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (24% річних);
5 040,28 грн. - інфляційних;
7 192,51 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви;
39 739,10 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
У частині позову про стягнення 177 553,00 грн. заборгованості, що виникла за договором постачання №ВЦР 99/2023 від 13.04.2023, провадження у справі закрити.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.05.2024.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя О.А. Істоміна
Суддя О.О. Радіонова