14 травня 2024 рокуСправа №160/29713/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині:
- не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно;
- не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 за 2023 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 :
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно; - нарахувати та виплати ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 за 2023 рік
- здійснити виплату середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплату позивачу усіх належних до сплати коштів, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; грошової компенсації за неотримане речове майно; матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 за 2023 рік та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від відповідача відзив на позовну заяву не надходив. Копія ухвали суду від 28.11.2023 доставлена до електронного кабінету відповідача 30.11.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Указу президента України № 69/2022 від 24.02.2022, у зв 'язку військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини 1 статті 106 Конституції України в порядку проведення загальної мобілізації та відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 у лютому 2022 року був мобілізований, призначений на посаду головного сержанта роти військової частини НОМЕР_1 .
Позивача 11.10.2023 визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акту медико-соціальної експертної комісії Серії 12ААГ № 216656.
В травні 2023 року позивача на підставі свідоцтва про хворобу №822, затвердженому постановою госпітальною військово-лікарською комісією терапевтичного профілю військової частини НОМЕР_2 від 18.05.2023 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2023 №147-РС, за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 01.06.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх її видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з банківської виписки АТ «Комерційний банк «Приватбанк» та витягу з наказу від 01.06.2023 відповідачем нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік та 2023 рік, грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Проте, розрахунок при звільненні, на думку позивача, здійснений в порушення діючих норм та вимог національного законодавства, що ставить під сумнів соціальний та правовий захист позивача, як військовослужбовця та порушує його законні права та інтереси.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232 "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011 до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Абзацами 1-4 п. 2 ст. 15 Закону №2011 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених п. 2 - 4 ч. 2 ст. 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у п. 1 і 9 ч. 2 ст. 31) Закону України "Про розвідку".
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача, що відповідачем допущено бездіяльність, а саме: не було здійснено нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Щодо компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцем, суд зазначає наступне.
У частині 1 статті 9 Закону №2011 закріплено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) було встановлено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі грошова компенсація), визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).
Відповідно до пункту 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178 ).
За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232) встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Пунктом 6 Інструкції №232 встановлено, що особи офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, які перебували в запасі та вступили на військову службу в установленому законодавством порядку, у тому числі на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, набувають права на отримання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх до місця проходження служби. Наступна видача речового майна проводиться за встановленими нормами в разі продовження строку служби. Предмети речового майна, отримані понад 12 місяців до звільнення в запас, в забезпечення не враховуються.
Таким чином, за змістом наведених вище правових норм, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а реалізація вказаного права здійснюється військовослужбовцем виключно шляхом подання рапорту.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Зазначений висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.
За приписами абзаців 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а у відповідної військової частини обов'язок або забезпечити військовослужбовця неотриманим речовим майном, або ж виплатити йому відповідну грошову компенсацію взамін такого майна.
Відтак, суд доходить висновку, що у зв'язку з наявністю законодавчо закріпленого у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виплату якого не було здійснено з неналежних від нього причин, поведінка відповідача у цьому разі свідчить про його протиправну бездіяльність як суб'єкта владних повноважень.
Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 3 п. 242 «Положення про походження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п. 1, 2, 7, 9 розділу XXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Аналіз даних правових норм свідчить, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється виключно за рапортом військовослужбовця з обґрунтуванням наявності визначених підстав, а умовами проведення означеного платежу є окреме рішення Міністра оборони України та фізична наявність видатків на асигнування у кошторисі Міністерства оборони України.
Тобто, основою виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є звернення військовослужбовця до командира військової частини з рапортом.
Однак, позивач не надав доказів подачі такого рапорту (не зазначає про його подання і в позовній заяві). За таких обставин (не подача рапорту) у військової частини не виникає обов'язку на нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, оскільки нарахування такої допомоги здійснюється виключно за рапортом військовослужбовця.
Щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, суд зазначає наступне.
Пунктами 1, 2, 6 розділу ХХIІІ Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, з наведених норм законодавства слідує, що військовослужбовець має право на отримання грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, яка у випадку невиплати її протягом року (незалежно від вибуття у щорічну основну відпустку), виплачується на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Така допомога надається незалежно від подання чи неподання рапорту військовослужбовцем.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач у 2022 році не використав щорічну основну відпустку та грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік не отримував.
При цьому, у наказі на звільнення позивача з військової служби та виключення військовослужбовця зі списків особового складу військовою частиною також зазначено про не виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, та не проведено її нарахування та виплату.
Та обставина, що позивач при звільненні з військової служби надав згоду на виключення його зі списків військової частини та не звертався до відповідача із заявами чи рапортами щодо виплати грошового забезпечення не позбавляє позивача права оскаржити нарахування та виплату належних до виплати при звільненні сум в судовому порядку.
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що не нарахування та невиплата позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, є протиправною.
Щодо стягнення з Військової частини середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку при звільненні, суд зазначає про таке.
За загальним правилом застосування законодавства пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Такої позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі №822/3307/17 та від 27.08.2020 у справі №804/871/16.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
Суд звертає увагу на те, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За висновком Конституційного Суду України невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідачем нарахування і виплата грошового забезпечення позивача на виконання даного рішення не здійснені, а тому позовні вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів і середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат - не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська