м. Вінниця
15 травня 2024 р. Справа № 120/231/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі - ГУ ПФУ у Харківській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Харківській № 024550005918 від 24.10.2023 року, відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
Ухвалою від 09.01.2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав не вірно визначеного складу учасників справи.
На виконання вимог ухвали про залишення без руху, 01.02.2024 року до суду направлено уточнену позовну заяву із зазначенням відповідачів, а саме: ГУ ПФУ у Харківській області, ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Ухвалою від 06.02.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін. Надано відповідачам строк для надання відзивів.
Також витребувано у відповідача 1 додаткові докази, що слугували підставою для прийняття рішення від 24.10.2023 року № 024550005918.
27.02.2024 року відповідачем 2 на адресу суду направлено відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні останніх. Мотивуючи свою позицію ГУ ПФУ у Вінницькій області вказує, що на момент розгляду заяви позивача її стаж становить 22 роки 10 місяців 25 днів, тоді як спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 11.10.2017 року) - відсутній, при необхідних 26 років 6 місяців.
При цьому, до загального стажу не було зараховано періоди навчання з 01.09.1987 року по 30.06.1990 року, згідно диплома № 969913 від 30.06.1990 року, оскільки не можливо підтвердити зміну прізвища « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
Також, до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не зараховано періоди роботи з 24.10.1991 року по 26.12.2012 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.07.1990 року, оскільки вказана посада, за якою працювала позивач, не дає право на пенсію за вислугу років.
Оскільки п. 2.1. Розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2018 року № 2148, тобто станом на 11.10.2017 року, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтею 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Так, право на пенсію за вислугу років не залежно від віку мають особи, які мали вислугу на відповідних посадах станом на 01.04.2015 року - 25 років, та станом на 01.01.2016 року - 25 років 6 місяців. У разі відсутності на вказані дати 25 років стажу роботи за спеціальністю, пенсію за вислугу років призначають за наявності на дату набрання чинності Законом 11.10.2017 року - 26 років 6 місяців, що дає право на пенсію за вислугу років.
Разом з тим, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, визначених переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
При цьому, до середнього медичного персоналу належать посади медичних працівників, робота на яких, вимагає від фахівців наявності спеціальної медичної освіти.
Посади, які за умовами оплати праці прирівнюються до оплати праці середнього медичного персоналу (дезінфектор), проте не вимагають від фахівця наявності середньої медичної освіти, не передбачені Переліком закладів, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років.
У зв'язку із зазначеним, представник управління просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Окремо заперечує, щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, пояснюючи свою позицію тим, що управління функціонує, як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету, тому не можуть бути використанні на інші цілі, окрім виплати пенсій і допомог.
08.03.2024 року відповідачем 1 до суду також було направлено відзив на адміністративний позов. Зі змісту якого слідує, що рішенням від 24.10.2023 року № 024550005918, ОСОБА_1 , відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років з підстав того, що посада, яку обіймала позивач, а саме «дезінфектор» не дає право на пенсію за вислугу років, оскільки переліком № 909, не передбачено зарахування до спеціального стажу роботи на посадах, які прирівнюються до посад середнього медичного персоналу.
Також до страхового стажу позивача не було зараховано період навчання з 01.09.1987 року по 30.06.1990 року, оскільки неможливо підтвердити зміну прізвища заявниці з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
Тому, враховуючи, що позивач на момент звернення за призначенням пенсії не мала необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяці, їй відмовлено у призначенні даного виду пенсії.
Крім того, відповідачем до суду надано клопотання про витребування доказів у ГУ ПФУ у Вінницькій області, оскільки саме у відповідача 2 знаходяться усі матеріали на паперових носіях.
Ухвалою від 14.03.2024 року задоволено клопотання ГУ ПФУ у Харківській області та витребувано у ГУПФУ у Вінницькій області належним чином засвідченні копії відмовної пенсійної справи ОСОБА_1
09.05.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області надано витребувані докази.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою від 16.10.2023 року про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Заяву позивача за принципом екстериторіальності було направлено до ГУ ПФУ у Харківській області.
24.10.2023 року ГУ ПФУ у Харківській області за результатом розгляду заяви прийняло рішення № 024550005918 про відмову у призначенні пенсії.
Підставами для відмови у призначенні пенсії визначено: страховий стаж заявниці становить 22 роки 10 місяців 25 днів; стаж роботи за вислугу років становить: 00 років 00 місяців 00 днів.
Так, відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тобто на 11.10.2017 року, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотримання умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, зокрема жінки за наявності станом на 11.10.2017 року 26 років 6 місяців страхового стажу.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі і середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), зокрема, санітарно-епідеміологічних закладів, до яких належить також районна санітарно-епідеміологічна станція.
До середнього медичного персоналу належать посади медичних працівників робота на яких вимагає від фахівця наявності спеціальної медичної освіти.
Посади, які за умовами оплати праці прирівнюються до оплати праці середнього медичного персоналу (дезінфектор), тому робота на зазначеній посаді не дає права на пенсію за вислугу років, оскільки Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, не передбачено зарахування до спеціального стажу часу роботи на посадах, які прирівнюються до посад середнього медичного персоналу.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до спеціального стажу що дає право на пенсію за вислугу років не зараховано період роботи з 24.10.1991 року по 26.12.2012 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.07.1990 року.
До загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1987 року по 30.06.1990 рік згідно диплома серії НОМЕР_3 від 30.06.1990 року, оскільки неможливо підтвердити зміну прізвища заявниці " ОСОБА_2 " - " ОСОБА_3 ".
Враховуючи зазначене, вирішено відмовити у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із відсутністю необхідно стажу на посадах. які дають право на вислугу років.
Так, не погоджуючись з прийнятим рішенням та вважаючи його таким, що порушує матеріальні права, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
У силу вимог статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Однак, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 року пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (далі - Закон № 213-VIII) було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 року також було внесено зміни згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII), відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Таким чином, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.
З огляду на вказане, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Тобто, позивач з 04.06.2019 року наділений правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03.10.2017 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 року розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно п. 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, Законом № 2148-VІІІ також були внесені зміни і до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Цією нормою збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII, мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення з 04 червня 2019 року її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, внесених законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Як свідчать матеріали справи, позивач працювала з 24.10.1991 року по 26.12.2012 року на посаді «Дезінфектор» в Чернівецькій районній санітарно-епідеміологічної станції, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці ОСОБА_1 , та не ставиться під сумнів відповідачем.
Стаж позивача складає 22 роки 10 місяців 25 днів, при цьому органом Пенсійного фонду до стажу роботи за вислугою років не було зараховано період роботи з 24.10.1991 року по 26.12.2012 року на посаді «дезінфектора» Чернівецької районної санітарно-епідеміологічної станції.
Відповідач 1, обґрунтовує відмову у зарахуванні до спеціального стажу вказаних періодів з підстав того, що посада, яку позивач займала не дає право на пенсію за вислугою років, оскільки Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМ України від 04.11.1993 року № 909, не передбачено зарахування до спеціального стажу часу роботи на посадах, які прирівнюються до посад середнього медичного персоналу.
Отже, надаючи оцінку вимогам позивача, щодо зарахування періоду роботи ОСОБА_1 , з 24.10.1991 року по 26.12.2012 року на посаді «дезінфектора» Чернівецької районної санітарно-епідеміологічної станції до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, суд зазначає наступне.
Зі змісту пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слідує, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (надалі по тексту - Перелік № 909) .
Розділом 2 "Охорона здоров'я" Переліку № 909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відповідно до приміток 2 Переліку № 909 Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Отже, підставою не зарахування оскаржуваного періоду до спеціального стажу роботи позивача, стало, що посада «дезінфектор» відсутня у Переліку № 909 таких посад, а саме не належність посади дезінфектора до середнього медичного персоналу.
Відповідачі не оспорюють той факт, що Чернівецька районна санітарно-епідеміологічна станція відноситься до закладів і установ, визначених Переліком № 909. Водночас у Переліку № 909 (розділ 2) відсутня така посада як молодший медичний персонал.
При цьому, право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов'язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.
Відповідно до частини 1 розділу 2 "Охорона здоров'я" Переліку № 909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397, а саме розділом ІІ "Лікарі та інші медичні працівники" визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період роботи на посаді дезінфектора до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Це означає, що посада дезінфектора, яку з 24.10.1991 року по 31.12.1991 року обіймала позивач, також підпадає під дію вказаної постанови і дає підстави для обчислення та зарахування спеціального стажу роботи на цій посаді.
Отже, у зв'язку з тим, що позивач почала працювати на посаді дезінфектора з 24.10.1991 року по 31.12.1991 року, то в цей період на неї розповсюджуються положення постанови Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959 року за № 1397 щодо пільгового обчислення стажу. Суд вважає, що позивач має право на зарахування цього періоду роботи на посаді дезінфектора до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Також при розгляді даної справи судом враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.06.2020 року справа № 357/11458/17. У яких колегія суддів дійшла переконання, що на підставі нижче зазначених норм законодавства підлягає зарахуванню до спеціального стажу посада «дезінфектор».
Так, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 35 від 23.02.1993 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.1993 року за № 180 «Про оплату праці працівників охорони здоров'я та соціального захисту населення на основі Єдиної тарифної сітки» (чинний до 27.12.1993 року) Додаток № 7 «ТАРИФНІ РОЗРЯДИ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ» пункт 4 посаді «Дезінфектори» присвоєно тарифний розряд 10, серед тарифних розрядів середнього медичного персоналу.
У зв'язку із чим період роботи позивача з 23.02.1993 року по 27.12.1993 року належить зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Згідно Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 229 від 23.11.1993 року Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.1993 року за № 198 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників закладів охорони здоров'я та соціального захисту населення» (втратив чинність 06.04.2001 року) Глава ІІ «Тарифні розряди працівників охорони здоров'я» пункт 3 «ТАРИФНІ РОЗРЯДИ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ» підпункт 3.4 передбачено посаду «Дезінфектори» - та встановлено тарифний розряд 10».
Зазначене також підтверджує можливість зарахування періодів роботи позивача на посаді «дезінфектор» у період з 27.12.1993 року по 06.04.2001 року до спеціального стажу.
Пунктом 2.3 Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 161/137 від 06.04.2001 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2001 року за № 333/5524 «Про впорядкування та затвердження Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» (втрата чинності на підставі Наказу Міністерства праці та соціальної політики №308/519 від 05.10.2005 року) визначалися схеми посадових окладів середнього медичного персоналу, підпунктом 2.3.4 визначено посаду «Дезінфектори».
Таким чином, період роботи з 06.04.2001 року по 05.10.2005 року, позивача на посаді «дезінфектор» теж належить зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Враховуючи вище викладене, посада «дезінфектор», на якій працювала позивач у періоди з 24.10.1991 року по 31.12.1991 рік; з 23.02.1993 року по 05.10.2005 року відноситься саме до працівників середнього медичного персоналу. Відтак вищезазначені періоди роботи позивача на посаді дезінфектора підлягають зарахуванню до спеціального стажу.
Щодо наявності підстав для зарахування до спеціального страхового стажу позивача періоду роботи з 06.10.2005, слід зазначити, що спільним Наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 № 308/519, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 за № 1209/11489 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення", визначено приналежність посади "дезінфектора" до 4 тарифного розряду.
Відтак, така посада не відносить до середнього медичного персоналу, що свідчить про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 06.10.2005 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Отже, в частині позовних вимог щодо зарахування до спеціального страхового стажу періоду роботи з 06.10.2005 по 26.12.2012 слід відмовити.
Крім того, ГУ ПФУ у Харківській області приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії № 024550005918 від 24.10.2023 року, яким не зарахувало до загального страхового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1989 року по 30.06.1990 року в професійному технічному училищі № 38 згідно диплому А № 969913 від 30.06.1990 року, з підстав неможливості підтвердити зміну прізвища заявниці « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 », тому з даного приводу суд зазнає наступне.
Як встановлено з наявних матеріалів справи, які було подано позивачем, а саме диплом серії НОМЕР_3 від 03.06.1990 року, який видано на ім'я ОСОБА_4 із зазначенням відомостей, що вона 01.09.1987 року вступила до професійно-технічного училища № 38 с. Мазурівка Вінницької області УРСР та 30.06.1990 року закінчила навчання за професією майстра-плодоовочівника.
При цьому, як встановлено з трудової книжки серії НОМЕР_4 заповненої 12.07.1990 року на ім'я ОСОБА_1 та відповідно здійсненим записам № 1 починаючи з 01.09.1987 року по 30.06.1990 року ОСОБА_1 , до вступу в колгосп ім. Суворова навчалась в Мазурівському СПТУ № 38, запис здійснено на підставі диплому серії НОМЕР_3 .
Так, відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XIІ (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 24 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон - №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частинами 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У законодавстві, що діяло раніше до 01.01.2004 року, зокрема у законі України «Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
При цьому, згідно зі статтею 62 закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, підставою для не зарахування відповідачем вказаного періоду навчання позивача слугувала неможливість підтвердження зміни прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » .
Як вже було зазначено, трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 містить запис № 1 про те, що починаючи з 01.09.1987 року по 30.06.1990 року ОСОБА_1 , до вступу в колгосп ім. Суворова навчалась в Мазурівському СПТУ № 38, запис здійснено на підставі диплому серії НОМЕР_3 .
Більше того, суд наголошує, що рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 18.04.2013 року у справі № 150/256/13-ц, підтверджено факт того, що ОСОБА_1 , дійсно після реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , який було зареєстровано 12.05.1990 року, мала дівоче прізвище ОСОБА_4 .
За таких обставин, суд вважає, що факт навчання в спірний період підтверджений саме трудовою книжкою.
Таким чином, не зарахування ГУ ПФУ у Харківській області періоду навчання з 01.09.1989 року по 30.06.1990 року в професійному технічному училищі № 38 згідно диплому НОМЕР_3 від 30.06.1990 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 є протиправним.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до частин першої, другої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.10.2023 року № 024550005918 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років. З метою відновлення порушених прав належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати позивачу до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1987 року по 30.06.1990 року згідно диплому А № 969913 від 30.06.1990 року, а також зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 24.10.1991 року по 31.12.1991 року, з 23.02.1993 року по 05.10.2005 року на посаді дезінфектора.
Окремо слід зазначити, що оскільки судом було визнано порушення права позивача стосовно не зарахування до загального стажу роботи періодів навчання та встановлено право позивача на зарахування до спеціального стажу періодів роботи з 24.10.1991 року по 31.12.1991 року, з 23.02.1993 року по 05.10.2005 року на посаді дезінфектора, тому позивачем обрано належний спосіб захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2023 року про призначення пенсії за вислугу років та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
Положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 805,20 грн., солідарно.
Керуючись ст.ст.73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 024550005918 від 24.10.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990 згідно диплому А № 969913 від 30.06.1990, а також зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 24.10.1991 по 31.12.1991, з 23.02.1993 по 05.10.2005 на посаді дезінфектора.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2023 про призначення пенсії за вислугу років та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 402,60 (чотириста дві гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 402,60 (чотириста дві гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Відповідач 2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005; код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду сформовано: 15.05.2024.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна