Справа № 167/255/24 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І. І.
Провадження № 22-ц/802/469/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
15 травня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
розглянувши в місті Луцьку цивільну справу за поданням виконуючого обов'язки начальника Рожищенського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Поліщук Н. Г., заінтересовані особи: стягувач Луцька районна державна адміністрація Волинської області, боржник ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань, за апеляційною скаргою Рожищенського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Рожищенського районного суду Волинської області від 12 березня 2024 року,
У березні 2024 року виконуючий обов'язки начальника Рожищенського ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Поліщук Н. Г. звернулася до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань за судовим рішенням.
В обгрунтування посилалася на те, що на виконанні у Рожищенському відділі ДВС у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження №69808349 з виконання виконавчого листа №167/1062/21, виданого 08 липня 2022 року, про стягнення з ОСОБА_1 в користь Луцької районної державної адміністрації Волинської області в порядку зворотної вимоги (регресу) 173421,56 грн матеріальної шкоди.
В поданні зазначається, що, незважаючи на виконані державним виконавцем дії, боржник рішення на момент звернення до суду не виконала, ухиляється від його виконання.
Враховуючи наведене, державний виконавець Рожищенського ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Поліщук Н. Г. просила суд тимчасово обмежити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов'язань, що покладені на неї рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 11 квітня 2022 року у справі № 167/1062/21 про стягнення в користь Луцької районної державної адміністрації Волинської області в порядку зворотньої вимоги (регресу) 173421,56 грн матеріальної шкоди.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 12 березня 2024 року в задоволенні подання відмовлено.
Не погодившись із даною ухвалою суду, ВДВС просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон божника ОСОБА_1 до погашення нею заборгованості за виконавчим документом. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вважає, що суд першої інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, дійшов помилкового висновку про недоведеність ухиляння ОСОБА_1 від виконання рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 11 квітня 2022 року. Судом першої інстанції не було враховано, що до подання державного виконавця долучено відповідь ДПС, яка підтверджує те, що, починаючи з 2 кварталу 2022 року по 4 квартал 2023 року сума нарахованого доходу ОСОБА_1 становить 291805,77 грн. Відповідно до даної інформації боржницею після утримання податків, зборів та єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період отримано 239436,35 грн, проте на депозитний рахунок відділу надійшло лише 36,82 грн, які перераховано як витрати виконавчого провадження. Також встановлено, що у певні періоди 2022 року та 2023 року ОСОБА_1 перебувала на території України, однак ухилялась від викликів державного виконавця, надання пояснень щодо неможливості виконання своїх зобов'язань. Боржниця жодного разу не зверталась до ДВС із заявою про відкладення виконавчих дій чи відстрочкою або розстрочкою виконання рішення у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання нею рішення чи роблять його неможливим, що може свідчити лише про те, що у боржника відсутні будь-які законні підстави, які б унеможливлювали сплати боргу за виконавчим провадженням.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зазначає, що вона не ухилялася умисно від виконання судового рішення, на даний час не має реальної можливості виконати одноразово повністю зобов'язання за виконавчим провадженням , а лише сплачувати частково і поступово до повного виконання. Вказує, що нею вже було проведено часткову сплату боргу як до постановлення оскаржуваної ухвали, так і після її постановлення, а також зазначає, що надалі буде щомісячно сплачувати кошти на погашення боргу. Покликається на свободу пересування, гарантовану ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини. Долучила на підтвердження часткової сплати нею боргу копії платіжних інструкцій на суму 4000 грн та грошовий переказ в АТ «А-Банк» на суму 29500 грн, здійснені упродовж березня-квітня 2024 року, тобто на загальну суму 33500 грн (а.с. 129-131).
Відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, хоча судом апеляційної інстанції повідомлялися належним чином, відповідно до норм п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, про що свідчать довідки про доставку електронних листів.
Отже, колегією суддів було ухвалено розгляд справи проводити за їх відсутності відповідно до вимог ст.372 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції згідно з вимогами частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження виїзду ОСОБА_1 за межі України, суд першої інстанції виходив із того, що наявність у боржника невиконаних зобов'язань за рішенням суду сама по собі не є підставою для обмеження її права на виїзд за межі України, оскільки необхідною умовою для застосування такого обмеження є умисне та свідоме невиконання боржником рішення суду. Той факт, що судове рішення не виконується з часу відкриття виконавчого провадження не дає підстав для висновку про ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки факт ухилення не підтверджений відповідними доказами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року (з відповідними змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, зокрема, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно з п.19 ч.3 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язання за рішенням або погашення заборгованості про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у державного виконавця Рожищенського ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Поліщук Н. Г. перебуває виконавчий лист Рожищенського районного суду Волинської області № 167/1062/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Луцької районної державної адміністрації Волинської області в порядку зворотньої вимоги (регресу) 173421,56 грн матеріальної шкоди.
Постановою державного виконавця Рожищенського ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Поліщук Н. Г. від 07 вересня 2022 року за вищевказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження, зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно (ВП № 69808349).
07 вересня 2022 року виконавцем на адресу, яка була зазначена у виконавчому документі, АДРЕСА_1 була надіслана постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 вересня 2024 року, яку ОСОБА_1 , згідно з рекомендованим повідомленнм отримала 16 вересня 2022 року.
07 вересня 2022 року та 11 травня 2023 року державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника. Проте, постанови про арешт коштів боржника повернуто без виконання у зв'язку відсутністю рахунків/клієнта.
Також 07 вересня 2022 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за боржником нерухоме майно не зареєстроване.
Згідно з даними МВС від 05 березня 2024 року інформація щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів відсутня.
Встановлено, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до 14 лютого 2023 року боржниця працювала та отримувала заробітну плату від Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області. Однак, з 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, яким було доповнено пунктом 10-2 вказаний розділ і визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України: припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника, а тому до 15 травня 2023 року не виносилась постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а бухгалтерією від Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області не здійснювалось відрахування заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 .
Разом з тим, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 15 лютого 2023 року була звільнена з роботи, а 11 липня 2023 року поновлена на посаді за рішенням суду і з 13 липня 2023 року знову звільнена за згодою сторін. За вказаний період їй було присуджено компенсацію за вимушений прогул.
Згідно з клопотанням ОСОБА_1 , поданим через електронний суд 11 березня 2024 року, та відповідно до копій платіжних інструкцій 0.0.3518875549.1 та 0.0.3385988531.1 встановлено, що остання здійснила часткову проплату з погашення боргу на суми 36,82 грн та 2000 грн в межах даного виконавчого провадження та зобов'язувалася в подальшому здійснювати проплати.
Разом з тим, боржником ОСОБА_1 надано апеляційному суду до відзиву на апеляційну скаргу ще платіжні документи, які підтверджують сплату нею 10 березня 2024 року - 2000 грн, 19 березня - 29500 грн та 16 квітня - 2000 грн в якості погашення заборгованості за ВП № 69808349.
ОСОБА_1 у своїх заявах до державного виконавця та у запереченнях на подання покликалася на складне матеріальне становище, недостатність коштів через те, що у зв'язку з війною її донька перебувала і навчалася за кордоном, а тому вона теж знаходилась з нею. Також зазначала про звільнення її з роботи і відсутність іншої, та вказувала про перенесене нею оперативне втручання і проходження реабілітації та потребування у проведенні ще трьох операцій.
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів ( рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» , скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу ( рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » , скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» , скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, державний виконавець посилалася на ухилення її від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Враховуючи встановлені судом обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що відмовляючи у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції правильно виходив з того, що заявником не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржницею своїх обов'язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладених на неї зобов'язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
Саме державний (приватний) виконавець зобов'язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржниця вчиняла дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї реальної можливості виконати це рішення.
Крім того, боржницею доведено факт часткового виконання зобов'язання на підставі належних і достатніх доказів.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Рожищенського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.
Ухвалу Рожищенського районного суду Волинської області від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 травня 2024 року.
Головуючий-суддя:
Судді: