вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" травня 2024 р. Справа№ 910/18141/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.05.2024 у справі №910/18141/23 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024
у справі № 910/18141/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ценромістбуд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер»
про стягнення 931 743,14 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 931 743,14 грн., сплаченої на виконання укладеного між сторонами договору будівельного підряду № Т07/06/21-2 від 07.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те, що на виконання умов спірного договору ним переховано кошти у загальній сумі 2 222 515,09 грн., а відповідачем виконано роботи на суму 1 290 771,95 грн., проте, враховуючи, що у визначений таким договором строк роботи відповідачем не виконано, позивач у односторонньому порядку розірвав спірний договір, що є підставою для повернення позивачу коштів, сплачених на виконання умов такого договору.
У відзиві на позов відповідач не заперечив проти отримання ним 02.10.2023 претензії позивача про розірвання спірного договору та повернення невикористаних за договором авансів на суму 931 743,14 грн., проте зауважив на тому, що позивачем при розрахунку суми коштів, які підлягають поверненню з огляду на розірвання спірного договору, не було прийнято до уваги реального факту виконання робіт та факту витрачених коштів на закупівлю матеріалу, а також не взято до уваги акт № 5 на виконання робіт з внутрішнього опорядження склом та дзеркалом місць загального користування 21 поверху за 2023 рік на суму 109 315,54 грн.
Крім того відповідач зауважив на тому, що:
- позивач замовчує той факт, що відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням змінити ціну спірного договору у зв'язку зі збільшенням цін на матеріали що викликано збільшенням курсу долара США та євро;
- в період виконання умов спірного договору жодних претензій по строкам виконання робіт позивачем не було заявлено;
- у обґрунтування права на одностороннє розірвання спірного договору позивач посилається на приписи ч.ч. 2, 3, 4 ст. 849 ЦК України, проте за змістом ч. 4 ст. 849 ЦК України при відмові від договору позивач (замовник) має виплатити відповідачу (підряднику) плату за виконану частину роботи;
- до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України застосовані бути не можуть.
В суді першої інстанції відповідачем були заявлені:
- 27.12.2023 заява про заперечення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), у якій відповідач просив здійснювати розгляд справи № 910/18141/23 за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання та з викликом сторін по справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 вказану заяву залишено без задоволення;
- 29.01.2024 клопотання про призначення експертизи, у якому відповідач просив призначити у справі судово-економічну експертизу та поставити на розгляд експертів наступні питання:
1) Чи підтверджується документально, можливість відповідача виконати умови спірного договору з урахуванням вартості матеріалів та в обсягах визначеними Додатком 4 до вказаного договору, враховуючи підвищення цін на закупівельні матеріали - Емаліт 4мм, станом на 01.06.2023 ?
2) Чи можливе виконання умов спірного договору з врахуванням цін та обсягу виконаних робіт визначених у додатку 4 до вказаного договору, у зв'язку зі зміною валютного курсу гривні до долару США та Євро, станом на червень 2021 року та на листопад 2022 року?
3) який обсяг та вартість фактично виконаних відповідачем робіт за спірним договором станом на ? (у клопотання відповідач не визначив вказану дату - примітка суду);
4) які роботи фактично виконані відповідачем на об'єкті за спірним договором?
У задоволенні вказаного клопотання в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції відмовлено з посиланням на те, що відповідачем не доведено сукупності умов, визначених ч. 1 ст. 99 ГПК України, необхідних для призначення експертизи, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи;
- 29.01.2024 заяву про заперечення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), у якій відповідач просив визнати поважними причини пропуску строку подачі вказаної заяви, а також здійснювати розгляд справи № 910/18141/23 за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання та з викликом сторін по справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 вказану заяву залишено без розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 931 743,14 грн. основного боргу та 13 976,15 грн. витрат зі сплати судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що:
- позивач скористався власним безумовним правом, передбаченим ч. 4 ст. 849 ЦК України, щодо розірвання спірного договору в односторонньому порядку шляхом надіслання повідомлення відповідачу про дострокове розірвання, яке було отримано відповідачем 21.09.2023, що підтверджується трекінгом з офіційного сайту Укрпошта, а отже такий договір вважається розірваним 06.10.2023, а відповідач має повернути позивачу кошти авансового платежу за невиконані роботи в розмірі 931 743,14 грн.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача про виконання робіт на суму 109 315,54 грн. відповідно до акту № 5 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати судом, з огляду на наступне:
- за умовами спірного договору: приймання виконаних підрядником робіт проводиться шляхом підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки про вартість, які є підставою для розрахунків за фактично виконані роботи; підрядник не пізніше 28 числа кожного звітного місяця готує акт приймання виконаних будівельних робіт і довідку про вартість із зазначенням в них обсягів, найменування і вартості виконаних робіт, підписує і надає їх замовнику в двох примірниках; всі взаємні повідомлення сторін можуть бути: (І) доставлені особисто - в такому випадку вони вважаються доставленими після доставки на вказану адресу, а розписка в отриманні у повідомленні про вручення буде достатнім доказом належної доставки та/або (ІІ) відправлено засобами поштового зв'язку - у такому випадку відправлення має бути здійснено цінним листом з описом вкладеного та повідомленням про вручення, а належним доказом доставки буде повідомлення про вручення, підписане адресатом, чи відмітка поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою або відмітка про відмову в отриманні;
- відповідачем на виконання вказаних умов договору не надано доказів надіслання або вручення позивачу акту виконаних робіт № 5 за 2023 рік разом з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати;
- таким чином, відповідачем не доведено, що ним належним чином, у порядку, визначеному договором, підтверджено виконання робіт на суму 109 315,54 грн., що відображені в наданих відповідачем акті виконаних робіт № 5 за 2023 рік та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайгер» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясування фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про розгляд справи № 910/18141/23 за правилами загального позовного провадження, оскільки не було враховано як ціну позову, яка перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому справа не може бути визначеною малозначною, так і те, що згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 по cправі № 910/1235/22, виходячи з аналізу частин 5, 6 статті 252 ГПК України, суд не може здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявності клопотання будь-якої із сторін про інше;
- позивачем та судом не взято до уваги реального факту виконання робіт, факту витрачених коштів на закупівлю матеріалу, а також не взято до уваги Акт № 5 на виконання робіт з внутрішнього опорядження склом та дзеркалом місць загального користування 21 поверху за 2023 рік. При цьому, для з'ясування вказаних обставин, апелянтом заявлялось клопотання про проведення експертизи, у якому зазначалось, що без призначення судової експертизи, яка встановить фактичний обсяг виконаних робіт апелянтом та вплив зміни цінового курсу на вартість матеріалу, що призвело до фактичного зменшення обсягу виконаної роботи, обставини справи не можуть бути достатньо з'ясовані та досліджені, оскільки потребують додаткових знань у відповідній галузі, а відмовивши у задоволенні вказаного клопотання, а також не надавши оцінку доводам і доказам, викладеним у відзиві на позовну заяву, суд першої інстанції не забезпечив повне з'ясування обставин справи.
Крім того у апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судові витрати, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи складаються з витрат на сплату судового збору в розмірі 20 964,22 грн. та витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги в розмірі 50 000,00 грн.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024, справу № 910/18141/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/18141/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18141/23.
25.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва 13.02.2024 у справі № 910/18141/23 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.05.2024 о 10:00 год.
03.04.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:
- оскільки за змістом положень ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, а справа № 910/18141/23 не належить до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, суд мав право ухвалити розглядати цю справу в порядку спрощеного позовного провадження;
- розгляд справи за правилами невірно обраного провадження може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до не встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та до ухвалення незаконного рішення (постанови Верховного Суду від 25.03.2021 по справі № 910/6898/20, від 23.11.2021 по справі № 910/1421/20);
- Акт № 5 на суму 109 315,54 грн., на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, не було ним оформлено і надано позивачу в порядку, встановленому спірним договором, а відтак цей акт не міг бути розглянутий позивачем. При цьому в своєму листі № 21/04/23-5, копію якого відповідач додав до клопотання про призначення експертизи (в матеріалах справи), відповідач пише, що «відповідний акт буде подано найближчим часом», а вартість таких робіт вказана ним в іншій сумі - 107 334,24 грн. Вказане свідчить про те, що відповідач не довів, що він належним чином, у порядку, визначеному спірним договором, виконав роботи на суму 109 315,54 грн.;
- у обґрунтування необхідності призначення експертизи відповідач, зокрема, вказує, що ціна в спірному договорі встановлена сторонами в гривні станом на 07.06.2021, проте у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф відбулось різке здорожчання курсу іноземної валюти до гривні, що призвело до підвищення вартості матеріалів, що закуповуються за кордоном, проте у спірному договорі сторонами погоджено, що договірна ціна є твердою, а її зміна здійснюється шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди;
- позивач не примушує відповідача виконувати роботи за цінами, що погоджені в договорі, а предметом цього позову є лише повернення сплачених авансів (причому без будь-яких штрафних санкцій, інфляції, відсотків тощо), а не зобов'язання відповідача виконати умови спірного договору, а тому для законного і обґрунтованого вирішення цього спору не має значення, як змінились валютний курс гривні, ціни на матеріали тощо та як це вплинуло на неможливість виконання такого договору відповідачем;
- висновок про ненадання відповідачем позивачу належно оформленого акту № 5 це суто правовий висновок, для якого не потрібно застосування спеціальних знань в інших галузях, ніж право, а тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи,
просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Також позивач зазначив про те, що розмір витрат в сумі 50 000 грн. за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції є завищеним.
14.05.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, з посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні, просить не здійснювати розгляд справи, що призначений на 14.05.2024 без участі представника апелянта, визнати причини неявки представника апелянта в судове засідання 14.05.2024 поважними, відкласти розгляд справи на іншу дату.
Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 14.05.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.
Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 14.05.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Станом на 14.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач представників в судове засідання не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Під час розгляду справи представник відповідача за первісними позовом апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача за первісним позовом проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
07.06.2021 позивач (замовник) та відповідач (підрядник) уклали договір будівельного підряду № Т07/06/21-2 (далі Договір), в п. 2.1 якого погодили, що за цим договором підрядник зобов'язується за завданням замовника власними або залученими силами і засобами виконати роботи на об'єкті «Будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вул.. П.Лумумби, 12 в Печерському районі м. Києва», 2 черга будівництва,відповідно до проектної документації і передати результати замовнику у встановлений Договором строк, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, затверджену проекту документацію, здійснювати приймання виконаних підрядником робіт і проводити оплату робіт відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 2.2 Договору найменування робіт, що виконуються підрядником згідно з умовами цього договору, строки їх виконання, об'єми і вартість, а також порядок і строки оплати робіт замовником, погоджені сторонами у тексті договору або у додатках до договору, які є невід'ємними частинами.
Згідно з додатком № 4 до Договору «Договірна ціна на виконання робіт з внутрішнього опорядження склом та дзеркалом місць загального користування» передбачено виконання робіт з облицювання стін емалітом 4мм, з розробкою конструкторської документації та вантажними роботами та монтаж дзеркал, з розробкою конструкторської документації та вантажними роботами на загальну вартість в розмірі 2 878 738,62 грн.
Згідно з пунктом 3.1 Договору встановлено строк виконання робіт - 70 днів з моменту виконання наступних умов: виконання замовником обов'язку згідно з пунктом 4.3.1 Договору; забезпечення будівельної готовності на об'єкті; надання підряднику доступу на об'єкт для зняття фінальних розмірів, необхідних для виконання робочих креслень та виготовлення скляних та дзеркальних панелей. Підрядник зобов'язаний письмово повідомити замовника про відсутність вищезазначених умов, що перешкоджає початку робіт.
Згідно додатку № 6 до договору «Попередній план-графік», підрядник зобов'язувався виконати роботи в строк до 04.09.2021.
У п. 4.1 Договору сторони визначили тверду договірну ціну в сумі 2 878 738,62 грн.
В пункті 4.3 Договору сторони погодили, що оплата матеріалів за договором здійснюється замовником у наступному порядку:
- замовник після підписання договору сплачує на рахунок підрядника авансовий платіж у розмірі 40 (сорок) % від вартості матеріальних ресурсів (за виключенням матеріалів для монтажу);
- другий авансовий платіж в розмірі 40 (сорок) % від вартості матеріальних ресурсів (за виключенням матеріалів для монтажу), замовник сплачує на рахунок підрядника після отримання від підрядника повідомлення про готовність матеріалів до відвантаження;
- повний розрахунок за матеріали проводиться замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів після підписання сторонами Акту приймання виконаних будівельних робіт.
Пунктом 4.4. договору встановлено наступний порядок оплати виконаних робіт:
- протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання відповідного акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки про вартість, замовник оплачує 90 (дев'яносто) % від вартості робіт, виконаних згідно цього акту (з врахуванням раніше сплачених авансів);
- наступні 5 (п'ять) % від вартості робіт, виконаних згідно кожного із підписаних замовником актів виконаних будівельних робіт і довідок про вартість, замовник сплачує після повного та належного завершення підрядником і прийняття замовником всіх робіт, передбачених договором;
- остаточна оплата в розмірі 5 (п'ять) % від вартості робіт, виконаних згідно кожного із підписаних замовником актів виконаних будівельних робіт і довідок про вартість, проводиться замовником через 1 (один) рік з моменту закінчення всіх робіт, за умови усунення підрядником всіх недоліків виконаних робіт, виявлених протягом цього строку.
Передбачені в підпунктах 4.4.2., 4.4.3 Договору грошові кошти є гарантійними сумами, за рахунок яких замовник має право усунути виявлені недоліки виконаних робіт та відшкодувати завдані збитки (п.п. 4.4.4 Договору).
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що:
- відповідно до платіжних доручень № 3085 від 11.08.2021 на суму 854 947,09 грн., № 3309 від 25.08.2021 на суму 461 927,42 грн., № 5026 від 03.12.2021 на суму 512 968,25 грн., № 5328 від 23.12.2021 на суму 40 000,00 грн., № 5457 від 30.12.2021 на суму 8 800,00 грн., № 52 від 14.01.2022 на суму 50 000,00 грн., № 418 від 09.02.2022 на суму 98 658,04 грн., № 1190 від 10.11.2022 на суму 125 213,94 грн., № 1230 від 22.11.2022 на суму 70 000,00 грн. позивачем відповідачу перераховано грошові кошти в розмірі 2 222 515,09 грн.;
- згідно з актів на виконання робіт з внутрішнього опорядження склом та дзеркалом місць загального користування»: № 1 за грудень 2021 року на суму 182 660,63 грн., № 2 за січень 2022 року на суму 556 412,05 грн., № 3 за листопад 2022 року на суму 468 626,75 грн., № 4 за січень 2023 року на суму 83 072,52 грн. відповідачем виконано роботи на загальну суму 1 290 771,95 грн.
26.07.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією № 57 від 21.07.2023, в якій вимагав терміново до 01.08.2023 виконати всі роботи за Договором та надати повний комплект документів. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи залучено копії опису вкладення, фіскального чеку та накладної № 0222517657720 від 26.07.2023.
Доказів відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.
16.09.2023 позивач звернувся до відповідача із претензією № 99 від 12.09.2023, в якій повідомив про те, що станом на 12.09.2023 він не отримав від відповідача як відповіді на претензію № 57 від 21.07.2023, так і виконання вимог позивача, а відтак, з огляду на бездіяльність відповідача, позивач прийняв рішення про розірвання Договору та вимагає повернення невикористаних за Договором авансів в сумі 931 743,14 грн. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи залучено копії опису вкладення, фіскального чеку та накладної № 0222517597875 від 16.09.2023.
Відповідач не заперечує проти отримання вказаної претензії 02.10.2023.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 931 743,14 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду, до яких відноситься Договір, підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 875 ЦК України).
Частиною 1 ст. 846 ЦК України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
За змістом положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, положення як ГК України, так і ЦК України допускають односторонню відмову від договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.
Відповідно ст. 849 ЦК України:
- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (ч. 1);
- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2);
- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч. 3);
- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4).
У статті 849 ЦК України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16.
У п. 13.3 Договору сторонами погоджено, що договір може бути розірваний за рішенням суду, за згодою сторін та в односторонньому порядку, у випадках, передбачених договором. У випадку ініціювання розірвання договору в односторонньому порядку з підстав, вказаних в підпунктами 13.3.1, 13.3.2 договору, зацікавлена сторона за 14 календарних днів до розірвання договору направляє іншій стороні лист з повідомленням про таке розірвання.
Згідно з підпунктом 13.3.1 Договору замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір, повідомивши про це підрядника в порядку, визначеному пунктом 13.3. договору.
Отже, як у ЦК України, так і у Договорі сторонами погоджено можливість дострокового припинення/розірвання Договору у односторонньому порядку на вимогу позивача, проте у такому випадку позивач має виплатити відповідачу вартість фактично виконаних останнім на момент розірвання Договору робіт.
Як встановлено вище позивач звернувся до відповідача із претензією № 99 від 12.09.2023, в якій повідомив про те, що станом на 12.09.2023 він не отримав від відповідача як відповіді на претензію № 57 від 21.07.2023, так і виконання вимог позивача, а відтак, з огляду на бездіяльність відповідача, позивач прийняв рішення про розірвання Договору та вимагає повернення невикористаних за Договором авансів в сумі 931 743,14 грн. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи залучено копії опису вкладення, фіскального чеку та накладної № 0222517597875 від 16.09.2023.
Відповідач не заперечує проти отримання вказаної претензії 02.10.2023, що підтверджується і наданим позивачем витягом з он-лайн сервісу АТ «Укрпошта» щодо відправлення з номером 0222517597875.
Отже, враховуючи положення п. 13.3 Договору такий договір є розірваним з 17.10.2023.
Водночас для вирішення спору сторін по суті слід встановити обсяг виконаних відповідачем за Договором робіт станом на дату розірвання Договору, тобто станом на 17.10.2023.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, згідно з якою договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін, тому предметом судового дослідження у справі мало бути: чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, чи оплачена замовником виконана підрядником частина робіт, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику частини авансу, що перевищує вартість виконаних ним за договором робіт.
Як встановлено вище, відповідач стверджує, що ним роботи за Договором були виконані на суму більшу, ніж зафіксована підписаним обома сторонами актами виконаних робіт.
Так відповідач зазначив про те, що, окрім вказаних актів, слід врахувати і роботи на загальну суму 109 315,54 грн. відповідно до акту № 5 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає наступне.
У Договорі сторонами погоджено, що:
- приймання виконаних підрядником робіт проводиться шляхом підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт і Довідки про вартість, які є підставою для розрахунків за фактично виконані Роботи. Якщо строк виконання Робіт триває більше одного місяця, приймання виконаних Підрядником Робіт проводиться Замовником щомісячно відповідно до умов цього Договору, з урахуванням фактичного об'єму виконання Робіт на Об'єкті (пп. 5.11.1);
- підрядник не пізніше 28 числа кожного звітного місяця готує Акт приймання виконаних будівельних робіт і Довідку про вартість із зазначенням в них обсягів, найменування і вартості виконаних Робіт, підписує і надає їх Замовнику в двох примірниках. Разом з вказаними документами Підрядник передає Замовникові усю виконавчу та іншу документацію на Роботи і використані матеріальні ресурси (сертифікати, паспорти і інші документи, які підтверджують якість матеріалів, акти огляду прихованих робіт тощо, згідно чинного законодавства) (пп. 5.11.2);
- всі взаємні повідомлення Сторін за цим Договором можуть бути: (І) доставлені особисто - в такому випадку вони вважаються доставленими після доставки на вказану адресу, а розписка в отриманні у повідомленні про вручення буде достатнім доказом належної доставки та/або (ІІ) відправлено засобами поштового зв'язку - у такому випадку відправлення має бути здійснено цінним листом з описом вкладеного та повідомленням про вручення, а належним доказом доставки буде повідомлення про вручення, підписане адресатом, чи відмітка поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою або відмітка про відмову в отриманні (п. 16.2).
Отже, виходячи з умов Договору, саме на відповідача покладений обов'язок підготувати та направити позивачу для підписання Акт приймання виконаних будівельних робіт і Довідку про вартість із зазначенням в них обсягів, найменування і вартості виконаних Робіт, проте відповідачем вказаних вимог виконано не було, а відтак він позбавлений права посилатися на те, що наданий ним акт може підтвердити виконання ним робіт за Договором.
Щодо посилань відповідача на те, що збільшення курсу долара США та євро збільшило ціни на матеріали, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено вище, у п. 4.1 Договору сторони визначили тверду договірну ціну в сумі 2 878 738,62 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у п. 4.2 Договору сторонами погодженні випадки у яких сторонами можуть змінити ціну Договору, а також те, що така зміна здійснюється шляхом підписання сторонами додаткової угоди до Договору.
Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Отже, виходячи з положень чинного законодавства та умов Договору, зміни до Договору, зокрема і в частині Договірної ціни, вносяться за згодою сторін шляхом укладення сторонами додаткових угод у письмовій формі, які мають бути підписані уповноваженими особами підписи яких скріплюються печатками позивача та відповідача.
Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не був позбавлений права, у випадку збільшення ціни матеріалів, ініціювати внесення змін до Договору, в тому числі і в судовому порядку, проте, по-перше, вказані вимоги не є предметом розгляду у цьому судовому провадженні, а по-друге, внесення змін до договору після його розірвання суперечить приписам чинного законодавства.
Отже, з огляду на відсутність додаткової угоди у якій би сторонами були погоджені зміни до Договору в частині вартості матеріалів, посилання відповідача на вказані обставини колегією суддів не приймаються.
Щодо поданого в суді першої інстанції клопотання про призначення судової експертизи, колегія суддів зазначає таке.
На вирішення вказаної експертизи відповідач просив поставити наступні питання:
1) Чи підтверджується документально, можливість відповідача виконати умови Договору з урахуванням вартості матеріалів та в обсягах визначеними Додатком 4 до Договору, враховуючи підвищення цін на закупівельні матеріали - Емаліт 4мм, станом на 01.06.2023 ?
2) Чи можливе виконання умов Договору з врахуванням цін та обсягу виконаних робіт визначених у додатку 4 до вказаного договору, у зв'язку зі зміною валютного курсу гривні до долару США та Євро, станом на червень 2021 року та на листопад 2022 року?
3) який обсяг та вартість фактично виконаних відповідачем робіт за Договором станом на (у клопотанні відповідач не визначив вказану дату - примітка суду);
4) які роботи фактично виконані відповідачем на об'єкті за спірним договором?
Колегія суддів зазначає про те, що питання №№ 1, 2, з огляду на обставини цієї справи, зокрема те, що предметом розгляду у ній є вимоги про повернення суми невикористаного авансу, на розгляду спору сторін не впливають.
У питанні № 3 відповідач не визначає дату, на яку він просить встановити фактичні обсяги та вартість виконаних робіт, а відповідь на питання № 4, у якому відповідач не просить встановити вартість виконаних ним робіт також фактично на вирішення спору сторін по суті вплинути не може.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується виконання відповідачем, станом на дату розірвання Договору, робіт на суму 1 290 771,95 грн., в той час як позивачем відповідачу на виконання вказаного договору переховано кошти в розмірі 2 222 515,09 грн., тобто на 931 743,14 грн. більше ніж вартість виконаних робіт.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Отже, з розірванням Договору, останній, як правова підстава для перебування у відповідача грошей, припинився.
За таких обставин, позивачем правомірно здійснено посилання на положення ч. 2 ст. 849 та ст. 1212 ЦК України, а судом першої інстанції - задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 931 743,14 грн.. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про розгляд справи № 910/18141/23 за правилами загального позовного провадження, оскільки не було враховано як ціну позову, яка перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому справа не може бути визначеною малозначною, так і те, що згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові і Верховного суду від 21.02.2024 по cправі № 910/1235/22, виходячи з аналізу частин 5, 6 статті 252 ГПК України, суд не може здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявності клопотання будь-якої із сторін про інше, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом положень чинного ГПК України не всі порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, а лише ті, які призвели до неправильного вирішення справи або ті, які визначені ч. 3 ст. 277 ЦК України.
При цьому, п. 7 ч. 3 ст. 277 ЦК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
За змістом положень ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, а справа № 910/18141/23 не належить до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Слід окремо зауважити і на тому, що зі зімсту постанови Верховного суду від 21.02.2024 по cправі № 910/1235/22, на яку посилається апелянт, слідує, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявності клопотання будь-якої із сторін про інше не був підставою для скасування судового рішення.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер'задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/18141/23.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18141/23.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 14.05.2024.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
С.А. Гончаров