13 травня 2024 року
м. Київ
справа № 215/6112/23
провадження № 51-1798 ск 24
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від
05 лютого 2024 року і
встановила:
ухвалою слідчого судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року відмовлено в задоволенні скарги засудженого ОСОБА_4 про захист прав людини та основоположних свобод, поданої в порядку ст. 206 КПК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вказану ухвалу слідчого судді місцевого суду.
У касаційній скарзі скаржник порушив питання про перевірку зазначених судових рішень у касаційному порядку. Зокрема, посилається у касаційній скарзі на істотні порушення норм кримінального процесуального закону та неврахування суддями при постановленні оскаржуваного рішень положень Кримінального процесуального кодексу України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Особливостями права на апеляційний перегляд судового рішення є те, що це право не є абсолютним, оскільки може бути обмежене відповідно до законодавства шляхом визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію, або чіткого визначення випадків, за яких таке право виникає.
ЄСПЛ в своїх рішеннях зазначає, що право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції), одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, параграф 36; Перетяка та Шереметьєв проти України, рішення від 20 червня 2011 року, параграф 33), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. the Guerin v. France, рішення від 29 липня 1998 року, параграф 37).
Законність і обґрунтованість рішень слідчого судді, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, викладено в частинах першій та другій статті 309 КПК України. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК України скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Як правильно зазначено апеляційним судом, до передбаченого ст. 309 КПК України переліку не входить оскарження ухвали слідчого судді в порядку статті 206 КПК України.
Крім того, об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 травня 2019 року у провадженні № 51-7276 кмо 18 (справа № 766/22242/17) дійшла висновку, що оскільки ухвала слідчого судді щодо скарги, поданої в порядку ст. 206 КПК України, у переліку, передбаченому ст. 309 КПК України, відсутня, звернення до суду з апеляційною скаргою на таке рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
З такою позицією погоджується і колегія суддів, вважає непереконливими доводи засудженого ОСОБА_4 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Крім того, доводи про те, що апеляційний суд повинен був керуватися нормами ст. ст. 7, 9, 24, 395, 397, 539 КПК України є необґрунтованими, оскільки скарга засудженого ОСОБА_4 була подана в порядку ст. 206 КПК України і відповідно слідчий суддя постановив ухвалу в межах процедури, яка передбачена кримінально-процесуальним законом.
Таким чином, ухвала слідчого судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Щодо інших вимог, викладених у касаційній скарзі, слід зазначити, що у складі Верховного Суду діє Касаційний кримінальний суд, який перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права виключно на підставі касаційних скарг.
Відповідно до змісту ст. 317 КПК України місцевим судом, у якого перебуває в провадженні кримінальна справа, забезпечується право учасникам судового провадження на ознайомлення з її матеріалами. З урахуванням положень цього Кодексу, засуджений ОСОБА_4 має право звернутися з клопотанням до місцевого суду про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.
Щодо прохання засудженого ОСОБА_4 щодо призначення йому безкоштовного захисника, Верховний Суд звертає увагу, що згідно з частиною другою ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженому гарантується право на правову допомогу. Таким чином, для засуджених до покарання у виді позбавлення волі на час підготовки ними заяв про перегляд судових рішень, які набрали законної сили і за якими таким особам було призначене відповідне покарання, законом встановлено гарантії їх права на правову допомогу.
Зазначене питання вирішується адміністрацією установи виконання покарань у порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України та Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2013 року № 460/5, або Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5.
Що стосується клопотання засудженого ОСОБА_4 про здійснення судового розгляду в режимі відеоконференцзв'язку, то в силу ст. 430 КПК України, таке питання вирішується судом після відкриття касаційного провадження.
З огляду на наведене та правовий висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3