14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 127/30138/21
провадження № 51-2541 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року,
встановив:
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі частини 5 статті 72 КК зараховано ОСОБА_5 в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 11 серпня 2021 року по дату набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Постановлено початок строку покарання ОСОБА_5 обчислювати з дати набрання вироком законної сили.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою залишено без зміни.
Постановлено цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 - 7695 грн у відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 - 100000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
В період з 07 по 08 серпня 2021 року (точний час не встановлено) у вечірню пору доби, ОСОБА_5 , перебуваючи разом з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вживали алкогольні напої. В подальшому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, між ними виник словесний конфлікт. В цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та їх наслідки, почав завдавати чисельні удари кулаками в область голови та тулуба ОСОБА_7 , доки остання не перестала чинити супротив. В результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_7 померла на місці події.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 зі змінами та доповненнями залишено без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року щодо ОСОБА_5 - без зміни.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник не погоджується з вказаними судовими рішеннями. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості.
У касаційній скарзі зазначає, що засуджений ОСОБА_5 раніше не судимий, усвідомив свої дії, перебуваючи у УВП УДПтС України у Вінницькій області, шкодує про вчинене ним кримінальне правопорушення, свою вину визнав та щиро кається у вчиненому, засуджує свою поведінку, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Вказує на те, що наявність щирого каяття була підтверджена особистими поясненнями засудженого, які були надані в апеляційному суді.
Звертає увагу на те, що засуджений через свою матір відшкодував потерпілому ОСОБА_6 частину моральної шкоди в сумі 3 000 грн. Крім того, зазначає, що у подальшому ОСОБА_5 зобов'язується виплатити суму моральної шкоди в повному обсязі, що було підтверджено особистими поясненнями, наданими засудженим у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Вважає, що часткове відшкодування моральної шкоди та зобов'язання засудженого щодо виплати моральної шкоди в повному обсязі є додатковою обставиною, передбаченою статтею 66 КК, яка пом'якшує покарання.
З огляду на зазначене, на думку захисника, є можливим та справедливим призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання внаслідок суворості та можливості призначення менш суворого покарання є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу винуватого, який раніше не судимий, вину у вчиненні злочину не визнав; в період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, а також на теперішній час на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, міг та в теперішній час може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Зокрема, місцевим судом зважено на довідку КНП «ЦТЗ «Соціотерапія», вих. № 2196 від 16 серпня 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_5 перебуває на диспансерному наркологічному обліку у вказаному закладі з 08 травня 2012 року з діагнозом: «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю».
Також, судом враховано, що згідно висновку судово-психіатричного експерта №131 від 01 листопада 2021 рооку ОСОБА_5 у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння не страждав на психічне захворювання, перебував поза будь-яким тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності. В період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час ОСОБА_5 не страждає на психічні розлади та може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В теперішній час ОСОБА_5 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_5 не страждає на наркоманію та алкоголізм. Примусового лікування від наркоманії та алкоголізму не потребує.
Одночасно, суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідкою КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка », вих. 29/3919 від 09 серпня 2020 року, ОСОБА_5 на обліку у вказаній установі не перебуває та за медичною допомогою не звертався.
При цьому, міський суд не встановив обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання засудженому.
Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке покарання, в межах установленого санкцією частини 2 статті 121 КК, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, врахував, що злочин, який вчинений ОСОБА_5 , посягнув на життя та здоров'я людини, що відповідно до Конституції України є найвищою цінністю в державі, та дійшов висновку про те, що покарання призначене ОСОБА_5 у виді 9 років позбавлення волі відповідає вимогам статті 65 КК.
При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, факт визнання ОСОБА_5 своєї вини після ухвалення вироку та призначення йому покарання у виді дев'яти років позбавлення волі, не свідчить про усвідомлення суспільно-небезпечних наслідків, які настали від його дій, у вигляді смерті потерпілої.
Крім того, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що ОСОБА_5 самостійно до правоохоронних органів із заявою про вчинений злочин не з'явився, його дії були викриті співробітниками поліції за викликом його матері. Крім того, усі факти та обставини вчиненого злочину були встановлені правоохоронними органами, жодних нових фактів у справі, ніж ті, що були встановлені слідством самостійно, обвинувачений не повідомляв, під час судового розгляду фактичні обставини вчиненого злочину не визнав.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважав, що є недостатнім повідомити суду під час апеляційного розгляду лише про факт каяття.
Також, на думку апеляційного суду, намагання засудженого через свою матір частково відшкодувати потерпілому шкоду в сумі 3000 грн та подальші запевнення виплатити суму моральної шкоди в повному обсязі є лише мізерною спробою виправити вчинене.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане не перебуває в такому співвідношенні з іншими встановленими судом обставинами, що в цілому може свідчити про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а тому не вбачав підстав для зменшення розміру покарання до 7 років позбавлення волі.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що покарання у виді 9 років позбавлення волі відповідає вимогам статті 50 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки під час призначення засудженому покарання враховано та оцінено обставини, на які покликається захисник у своїй касаційній скарзі. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник.
Водночас переконливих доводів, які би спростовували висновки суду в частині призначеного покарання, а також свідчили про можливість призначення засудженому більш м'якого покарання, у касаційній скарзі не наведено.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене засудженому, є явно несправедливим через суворість, немає, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, її висновки про залишення апеляційної скарги ОСОБА_5 без задоволення належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.
Таким чином, з касаційної скарги захисника та наданих до неї копій судових рішень Суд не вбачає підстав для її задоволення.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3