14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 756/16592/23
провадження № 51-1989ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року,
встановив:
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 ), раніше не судиму, визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання: за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК - у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ), що складає 17 000 грн; за ч. 4 ст. 358 КК - у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти НМДГ, що складає 850 грн. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно призначено покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі НМДГ, що складає 17 000 грн.
Також вироком вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_5 із червня 2023 року станом на грудень 2023 року здійснювала діяльність у сфері обслуговування, а саме приймала замовлення та здійснювала фінансові розрахунки у закладі швидкого харчування, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Для здійснення такої діяльності в останньої виникла необхідність в оформленні особистої медичної книжки форми № 1-ОМК, форма та зміст якої встановлена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 лютого 2013 року № 150 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2013 року за № 662/23197. В цей час у ОСОБА_5 , яка не мала бажання на проходження встановленої законом процедури, для отримання особистої медичної книжки, виник протиправний умисел, направлений на пособництво у підробленні документів.
Реалізуючи свій протиправний умисел, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше червня 2023 року, ОСОБА_5 , перебуваючи на території Оболонського району міста Києва та скориставшись всесвітньою мережею зв'язку «Інтернет», знайшла оголошення про виготовлення особистих медичних книжок з номером мобільного телефону невстановленої досудовим розслідуванням особи. Відповідно ОСОБА_5 зателефонувала до невстановленої досудовим розслідуванням особи, яка займалась виготовленням підроблених медичних книжок на ім'я замовника за 250 грн, після чого домовилася в режимі телефонної розмови з невстановленою досудовим розслідуванням особою про всі деталі власного замовлення та зазначила свої анкетні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, дату, місяць та рік народження.
В подальшому, приблизно через 10 днів після замовлення, точний день та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 отримала у відділенні «Нової пошти» особисту медичну книжку, тобто завідомо підроблений офіційний документ.
Особиста медична книжка форми № 1-ОМК, форма та зміст якої встановлена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 лютого 2013 року № 150, є офіційним документом, який видається установою, яка має право видавати такий документ, а саме: закладом охорони здоров'я, де проводився медичний огляд, і який надає право допуску до роботи працівникам окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб.
В ході досудового розслідування встановлено, що Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва особисту медичну книжку 2 серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5 не видавало.
Крім того, ОСОБА_5 визнана винуватою в тому, що 06 грудня 2023 року, під час здійснення перевірки об'єктів господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_2 , а саме в закладі швидкого харчування «Kraft Kebab», де ОСОБА_5 перебувала на своєму робочому місці, остання пред'явила представнику Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів завідомо підроблену особисту медичну книжку форми № 1-ОМК, 2 серія НОМЕР_1 , достовірно знаючи, що вона не проходила встановлений законом медичний огляд, тобто завідомо підроблений офіційний документ, який видається установою, яка має право видавати такий документ, а саме установою охорони здоров'я, де проводився медичний огляд, і який надає право допуску до роботи працівникам окремих професій, виробництв, організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості щодо проходження медичного огляду в КНП «КДЦ Шевченківського району міста Києва».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року вирок Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_5 залишено без змін.
Доводи касаційної скарги та її вимоги
У касаційній скарзі захисник висуває вимогу про скасування ухвали Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року щодо ОСОБА_5 через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
За доводами захисника ОСОБА_5 не повідомила, а суди не перевірили, що вона є інвалідом третьої групи. Крім того, до касаційної скарги захисник додає копію довідки із місця роботи засудженої про розмір її посадового окладу. Стверджує, що призначаючи засудженій покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, передбаченому санкціями інкримінованих їй частин ст. 358 КК, суд апеляційної інстанції, з огляду на вищевикладене, не врахував, що призначений засудженій штраф у розмірі 17 000 грн поставить її у скрутне становище.
Зазначені вище обставини захисник вважає такими, що свідчать про можливість досягнення цілей покарання у разі його призначення ОСОБА_5 у виді штрафу в розмірі ста НМДГ за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК та в розмірі п'ятдесяти НМДГ за ч. 4 ст. 358 КК, що, на його переконання, буде відповідати меті покарання, передбаченій приписами ст. 50 КК.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доведеність винуватості засудженої ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом в порядку спрощеного провадження, правильність кваліфікації її дій за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судового рішення у цій частині захисник не оспорює.
Доводи захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої не знаходять свого підтвердження.
Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Реалізація апеляційним судом дискреційних повноважень щодо призначення покарання має межі, визначені статтями 409, 414 КПК.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_5 в апеляційному порядку на підставі апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 суд дав оцінку твердженням та доводам, викладеним останнім в апеляційній скарзі, та вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши відповідні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії судового рішення, апеляційний суд перевірив вирок місцевого суду на предмет дотримання положень статей 50, 65 КК за відповідними доводами апеляційної скарги сторони захисту.
Зокрема, оцінив правильність врахування місцевим судом ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, які є кримінальними проступками, оцінки взятих до уваги даних про особу засудженої, яка раніше не судима, офіційно працевлаштована, за місцем проживання та реєстрації характеризується посередньо, наявності щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, відсутності обставин, що його обтяжують, де обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про призначення засудженій найменш суворого виду покарання, визначеного санкціями інкримінованих їй частин ст. 358 КК, - штрафу, визначивши його в розмірі однієї тисячі НМДГ за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК та п'ятдесяти НМДГ за ч. 4 ст. 358 КК, застосувавши при цьому найбільш сприятливу форму призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, а саме шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Покарання, призначене ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК, колегія суддів касаційного суду вважає правильним та таким, що відповідає меті та загальним засадам його призначення. Підстав вважати обраний засудженій захід примусу явно несправедливим через суворість не вбачається, а твердження захисника в касаційній скарзі про протилежне є непереконливими.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК, переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частини 1, 2 ст. 22 КПК).
За положеннями п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, які, серед іншого, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, й обов'язок доказування обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (ч. 2 ст. 92 КПК).
Отже, суд апеляційної інстанції, з огляду на приписи 404, 22, 91, 92 КПК, не вправі відшуковувати докази для підтвердження обставин, обов'язок доказування яких кримінальним процесуальним законом покладено на сторону захисту.
Таким чином, доводи захисника про те, що суд не перевірив інформацію стосовно розміру посадового окладу засудженої та наявності у неї інвалідності є необґрунтованими, оскільки у суду не було відповідних процесуальних підстав для цього.
Істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої касаційним судом не встановлено.
Переконливих і обґрунтованих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, вмотивованість його висновків, захисник у касаційній скарзі не навів.
Оскаржена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.
З огляду на межі касаційного перегляду, встановлені в ст. 433 КПК, Верховний Суд є судом права, а не факту, а отже не має права досліджувати докази, на які захисник посилається в касаційній скарзі, в тому числі вирішувати питання про їх достовірність.
Враховуючи наведене та приписи ч. 5 ст. 53 КК колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3