Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Єдиний унікальний номер справи № 755/16639/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7357/2024
25 квітня 2024року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В,
секретар - Олешко Л.Ю.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на дії держаного виконавця.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що на виконанні Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження щодо стягнення з боржника (скаржника) ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вересні 2019 року було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, що був виданий 30 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва.
Але певний період часу він не міг виконувати рішення суду, так - як не був працевлаштований, а працевлаштувався 14 червня 2021 року на посаду виконувача обов'язків директора ДП Міністерства оборони України Дружбівський кар'єр нерудних копалин «Кварц», але в зв'язку зі скрутним матеріальним становищем робітникам даного підприємства не виплачувалася заробітна плата, про що свідчить відповідна інформація з податкової служби, про те, що скаржник не отримував прибутки в період часу з 1 кварталу 2020 року по 2 квартал 2023 року .
Після того як вказане вище державне підприємство погасило перед ним заборгованість по сплаті заробітної плати 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 погасив заборгованість зі сплати аліментів перед стягувачем ОСОБА_2 .
Після оплати заборгованості, 26 вересня 2023 року скаржник дізнався, що в рамках вказаного вище виконавчого провадження суб'єктом оскарження були винесені постанови, щодо накладання на нього штрафів в зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів.
Скаржник вважає, що оскаржувані постанови винесені суб'єктом оскарження в порушення вимог чинного законодавства та без з'ясування всіх обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме те, що суб'єкт оскарження не перевірив спроможність боржника сплачувати аліменти, а саме те, що боржник не міг сплачувати аліменти з об'єктивних причин.
У скарзі просить суд -
- визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич О.В. неправомірними в частині винесення постанов в рамках виконавчого провадження №59930632 щодо накладення штрафу на скаржника від 15 березня 2023 року та від 22 вересня 2023 року ;
-зобов'язати старшого державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич О.В. скасувати постанову про накладення штрафу від 15 березня 2023 року за виконавчим провадженням № НОМЕР_1
-зобов'язати старшого державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич О.В. скасувати постанову про накладення штрафу від 22 вересня 2023 року за виконавчим провадженням № НОМЕР_1
Зацікавлена особа ОСОБА_2 заперечувала щодо задоволення скарги, вказуючи на те, що дії суб'єкта оскарження відповідали вимогам чинного законодавства, а також те, що скаржник ОСОБА_1 тривалий період часу самоусунувся від виконання рішення щодо стягнення аліментів та будь - якої допомоги їй в утриманні їх спільного сина не надавав.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2023 року у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, посилаючись на порушення норм процесуального права, постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу. У скарзі посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони та були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 25 квітня 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Представник виконавчої служби до апеляційного суду не з'явився.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Колегія суддів вважає ,що неявка осіб, які приймають участь у справі і належним чином повідомлені про день та час розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги, однак апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду і вважає за необхідне викласти мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею першою Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
У справі, яка є предметом перегляду, оскаржуються постанови старшого державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич О.В. про накладення штрафу від 15 березня 2023 року за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 та від 22 вересня 2023 року , якою внесені зміни до постанови від 23 листопада 2021 року у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини .
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Як видно із матеріалів справи , рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вересні 2019 року( 03 вересня 2019 року) було відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа, що був виданий 30 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва.
На виконанні Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження щодо стягнення з боржника ( скаржника) ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, відповідно до ст. 17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рн/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства , держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Статтею 180 Сімейного Кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У статті 195 Сімейного Кодексу України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно з частинами першою та другою статті 196 Сімейного Кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 % суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.
Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону № 1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII та цією Інструкцією.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 ЦК України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, окрім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
Заявник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.( правові висновки Постанови Верховного Суду від 12 січня 2022 року справа № 438/257/13)
Старшим державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич О.В. 23 листопада 2021 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 на користь держави в розмірі 17176, 98 грн. в зв'язку з існуючою заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки. Постановою 22 вересня 2023 року внесені зміни до вказаної постанови, якою фактично змінилася правова природа накладення штрафу - на стягнення штрафу на користь стягувачки ОСОБА_2 , а відтак боржник правомірно подав скаргу на цю постанову,оскільки вона безпосередньо стосується предмету спору. Вказані постанови пов'язані між собою, враховуючи навіть ту обставину, що внесені виправлення змінили і порядок оскарження вказаних постанов. Висновок суду, що скаржник не оскаржував постанову від 22 вересня 2023 року і цією постановою не приймались рішення щодо накладення штрафу є помилковим.
В подальшому 15 березня 2023 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич О.В. було винесено постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 на користь стягувача в розмірі 45572,30 грн. в зв'язку з існуючою заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.
Відповідно до матеріалів справи, у виконавчому провадженні державним виконавцем приймались міри щодо погашення заборгованості. Розшукувалось майно, накладались арешти на кошти боржника, приймались постанови щодо обмеження боржника у праві виїзду за межі України, та інші обмежувальні заходи .
Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів становить сума заборгованості становить 94 109,80 грн станом на 14 вересня 2023 року ( а.с. 68) .
Відповідно до розпорядження № НОМЕР_1 на рахунок з обліку депозитних сум 20 вересня 2023 року надійшло 94 109,80 грн, з яких 93 740,80 грн перераховано стягувачці ОСОБА_2 (а.с. 70), а відтак заборгованість боржником була погашена.
У скарзі ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що заборгованість виникла не з його вини, оскільки він тривалий час перебував без роботи, що підтверджується наявними у справі доказами, разом з тим, скаржником до суду не надано жодних доказів того, що він приймав будь-які передбачені законодавством міри щодо оскарження розрахунку заборгованості.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому суд створив всі умови для змагальності сторін, в тому числі роз'яснював права сторонам їх права та обов'язку доведення тих обставин на які вони посилались на підтвердження своїх вимог.
Європейським судом з прав людини у своїх рішення, а саме: що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, прийшов до правильного висновку про відмову у задоволені скарги і в цій частині ухвала є законною і обґрунтованою, мотивувальну частину рішення суд апеляційної інстанції виклав в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2023 рокузмінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 травня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова