м.Чернівці
08 травня 2024 року Справа № 926/826/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С.М., за участю секретаря судового засідання Петровської В.С., розглянувши справу №926/826/24
За позовом Фізичної особи-підприємця Пушкача Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 )
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" (58005, м.Чернівці,
вул. Кушніренка, 7-А)
Про стягнення заборгованості в сумі 74256,35 грн
За участю представників:
Від позивача: Бурма С.В. (дов. від 07.11.2023р.)
Від відповідача: не з'явився
Фізична особа-підприємцем Пушкач Віктор Васильович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" про стягнення заборгованості в сумі 74256,35 грн, з яких: 57423,10 грн основного боргу, 10464,83 грн пені, 4140,33 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2227,09 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами 11.01.2022 року був укладений договір поставки №3, на умовах якого позивач здійснював поставку товарів, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити поставлені товари на умовах та в порядку, передбачених даним договором.
Позивач виконав свої умови договору та поставив відповідачу товар, що підтверджується накладними, проте в порушення умов договору поставки відповідач неналежно виконував зобов'язання по сплаті товарів, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 57423,10 грн. За порушення умов договору позивач на підставі п.5.2 договору нарахував пеню за період з 26.09.2022 року по 24.08.2023 року в сумі 10464,83 грн та у відповідності до вимог ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 2227,09 грн за період з 26.09.2022 року по 19.03.2024 року та завдані інфляційні збитки в сумі 4170,33 грн за період з жовтня 2022 року по лютий 2024 року, які просить стягнути у судовому порядку.
20.03.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№826.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 року позовну заяву за вх.№826 передано судді Гушилик С.М.
Ухвалою суду від 21.03.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 10.04.2024 року.
У зв'язку з нез'явленням відповідача, ухвалою суду від 10.04.2024 року відкладено розгляд справи по суті на 22.04.2024 року, про що останнього повідомлено належним чином, а саме: судом було надіслано та отримано відповідачем ухвали через систему Електронний суд в Електронний кабінет, що підтверджується довідками про доставку документа та повідомлено про відкладення розгляду справи шляхом офіційного оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.
За клопотанням представника відповідача (вх.№1098 від 19.04.2024 року), суд ухвалою від 22.04.2024 року відклав розгляд справи по суті на 08.05.2024 року, про що повідомив останнього належним чином.
До початку судового засідання від представника позивача надійшла заява про долучення копії документів (вх.№1301).
У судове засідання 08.05.2024 року відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив та причину неявки суду не повідомив та не скористався своїм правом на подання відзиву.
У судовому засіданні 08.05.2024 року, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частинами 2, 3 статті 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.
За приписами ч.1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю.
Окрім того, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Слід відмітити, що відповідач знав про розгляд справи так як його представником 19.04.2024 року було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому процесі та з метою подання своїх пояснень, яке судом було задоволено, про що винесено ухвалу від 22.04.2024 року.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що чергова неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Слід відмітити, що ухвалами від 10.04.2024 року та 22.04.2024 року обов'язкової явки представника відповідача судом не вимагалось.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі ''Шульга проти України'').
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі ''Скордіно проти Італії''). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах ''Скордіно проти Італії'', ''Сюрмелі проти Німеччини'').
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020 року у справі №914/6968/16.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про відсутність підстав відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.
Дослідивши всі докази та з'ясувавши обставини справи, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Заслухавши представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
11 січня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Пушкачем Віктором Васильовичем (далі - ФОП Пушкач В.В., позивач або постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілак" (далі - ТОВ "Лілак", відповідач або покупець) укладений договір поставки №3 (далі - договір), на умовах якого позивач здійснював поставку товарів, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити поставлені товари на умовах та в порядку, передбачених даним договором (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору, поставка товарів здійснюється в межах наявного у постачальника асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення, в якому покупцем визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість). Ціна за одиницю товару та загальна ціна партії товару встановлювалися відповідно до накладної в день поставки. Замовлення проводилися як шляхом листування, так і через телефонний зв'язок, а також за допомогою електронної пошти або в усному порядку через безпосередню домовленість з постачальником чи його представником.
Пунктами 2.4 та 2.6 договору передбачено, що моментом здійснення поставки товарів є їх отримання покупцем на складі постачальника та підписання відповідної накладної. В цей момент до покупця переходило право власності на поставлений товар.
Згідно з пунктом 3.1 договору поставки, покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними в накладній, а відповідно до п.3.2 даного договору відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок за поставлений позивачем товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки.
Підпункт 4.2.3 договору наділяє позивача правом вимагати від відповідача своєчасної оплати за поставлений товар, при цьому пунктом 5.2 договору сторони обумовили, що за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до пунктів 7.1 та 7.2 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2022 року, а у разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.
Враховуючи, що відсутні докази розірвання договору, його дія продовжена на 2023 рік.
У період дії договору, починаючи з 12.01.2022 року по 03.04.2023 року включно позивачем регулярно здійснювалися поставки товару, в свою чергу відповідач здійснював оплату за поставку кожної окремої партії товару із зазначенням в призначенні платежу кожної платіжної інструкції номеру і дати накладної, по якій здійснюється оплата.
Однак за період здійснення поставок товару по договору відповідачем не були оплачені у встановлений договором тридцятиденний строк партії товарів, які поставлені по накладним № 11004 від 26.08.2022 року на суму 20267,00 грн., № 11147 від 12.10.2022 року на суму 5613,20 грн., № 11156 від 10.11.2022 року на суму 5054,00 грн., № 11217 від 28.11.2022 року на суму 4775,40 грн., № 11360 від 28.11.2022 року на суму 3817,90 грн., № 11502 від 10.01.2023 року на суму 15468,60 грн. та № 11542 від 24.01.2023 року на суму 2427,00 грн.
Всього станом на день подання позову до суду, відповідачем не було здійснено оплату поставленого товару на загальну суму 57423,10 грн.
Заборгованість відповідача підтверджується також підписаними обома сторонами актами звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року.
У зв'язку із виникненням вище викладених обставин позивач вимушений був звернутися за захистом порушених прав до суду про стягнення основної заборгованості в розмірі 57423,10 грн, а також нарахованих інфляційних втрат в сумі 4140,33 грн, пені в сумі 10464,83 грн та 3% річних в сумі 2227,09 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
За приписами ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.
В силу ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За умовами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки відповідач поставив, а позивач прийняв передбачений договором товар на загальну суму 57423,10 грн за видатковими накладними, а саме: №11004 від 26.08.2022 року на суму 20267,00 грн, №11147 від 12.10.2022 року на суму 5613,20 грн, №11156 від 10.11.2022 року на суму 5054,00 грн №11217 від 28.11.2022 року на суму 4775,40 грн, №11360 від 28.11.2022 року на суму 3817,90 грн, №11502 від 10.01.2023 року на суму 15468,60 грн, №11542 від 24.01.2023 року на суму 2427,00 грн.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, відповідно до поданих доказів, відповідачем було порушено вимогу щодо оплати поставленого товару.
Сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року відповідно до якого заборгованість за поставлений товар відповідача перед позивачем складає 57658,60 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 57423,10 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Згідно з нормами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до пункту 5.2 договору поставки №3 від 11.01.2022 року сторони обумовили, що за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.
Нормами статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до вимог Закону та умов договору.
Визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині штрафу, пені суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результати здійсненого судом розрахунку нарахування пені, встановлено, що розмір пені перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 10464,83 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 4140,33 грн за період з жовтня 2022 року по лютий 2024 року та 3% річних в сумі 2227,09 грн за період з 26.09.2022 року по 19.03.2024 року, суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства, є арифметично вірним у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вимоги статті 86 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, які відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Пушкача Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" (58005, м.Чернівці, вул.Кушніренка, 7-А, код 40220106) про стягнення заборгованості в сумі 74256,35 грн - задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" (58005, м.Чернівці, вул.Кушніренка, 7-А, код 40220106) на користь Фізичної особи-підприємця Пушкача Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_1 ) заборгованість в сумі 74256,35 грн: з яких сума основного боргу - 57423,10 грн, пеня - 10464,83 грн, 3% річних - 2227,09 грн, інфляційні втрати - 4140,33 грн та 2422,40 грн судового збору.
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2024 року
Суддя С.М. Гушилик