Справа № 362/203/24
Провадження № 2/362/1058/24
13 травня 2024 року
суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 41 716 гривень 97 копійок.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 17 лютого 2020 року між ним і відповідачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 501236627 відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 30 000 гривень 00 копійок зі сплатою процентів у розмірі 21,99 % строком на 24 місяці.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за договором кредиту не виконує, станом на 22.01.2023 року у нього виникла заборгованість за кредитом у вказаному розмірі, що порушує права позивача (а.с. 1 - 2).
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.
Відповідачем надано суду відзив на позов, у якому останній просив відмовити в задоволенні позову та зазначив про нарахування банком відсотків за період після закінчення строку дії кредитного договору.
Також, відповідач вважає, що банк неправомірно здійснював списання грошових коштів у рахунок погашення відсотків та простроченої заборгованості, а також, безпідставно збільшував кредитний ліміт.
Крім того, відповідач посилається на повернення банку кредитних коштів у сумі значно більшій ніж це визначено договором та вважає неналежним доказом заборгованості розрахунок наданий позивачем (а.с. 38 - 44).
Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
17 лютого 2020 року між сторонами укладено договір № 501236627 про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 30 000 гривень 00 копійок зі сплатою процентів у розмірі 21,99 % строком на 24 місяці (а.с. 4, 4 на звороті, 5, 5 на звороті, 7, 7 на звороті).
Одночасно, суд враховує зміну найменування АТ «Альфа-банк» на АТ «Сенс банк», що відображено у витягу з державного реєстру банків (а.с. 21).
Також, відповідача ознайомлено із паспортом споживчого кредиту, зміст якого ним підписано (а.с. 6 на звороті).
Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується відомостями виписки по картковому рахунку за період з 17 лютого 2020 року по 22 січня 2023 року (а.с. 11 - 15).
Умови користування кредитними коштами та порядок їх повернення викладено у вказаних документах які підписані відповідачем.
Насамперед, суд погоджується із викладеними за змістом відзиву на позов запереченнями відповідача неправомірність нарахування банком кредитної заборгованості та відсотків за період після закінчення строку дії кредитного договору.
Зокрема, у даному випадку суд керується і застосовує правові висновки які викладено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 відповідно до яких суд враховує наступне.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У даній справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.
Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.
Відповідач зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 24 місяців до 17 лютого 2022 року.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Тобто, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом.
Відтак, у межах строку кредитування до 17 лютого 2022 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З огляду на вказане, позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти після спливу строку кредитування - 17 лютого 2022 року.
У зв'язку із цим, суд вважає необґрунтованими і безпідставними вимоги позивача стосовно нарахування кредитної заборгованості за період після спливу строку кредитування - 17 лютого 2022 року.
Разом з цим, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем за укладеним між ними кредитним договором та не повернув кредит із нарахованими відсотками до 17 лютого 2022 року.
З наданого позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 17.02.2022 року відповідач мав заборгованість по договору на загальну суму 24 260 гривень 64 копійки, з яких: заборгованість за кредитом - 23 482 гривні 96 копійок та відсотки за користування кредитом - 464 гривні 13 копійок (а.с. 10).
Проте, з наведених вище підстав суд не враховує до стягнення прострочене тіло кредиту - 17 132 гривні 91 копійка та відсотки на прострочену заборгованість - 1 049 гривень 74 копійки.
Одночасно, суд відхиляє та не приймає до уваги усі викладені за змістом відзиву на позов заперечення відповідача, оскільки вони не спростовують факту отримання ним від позивача кредитних коштів та розміру кредитної заборгованості відповідача.
Також, відповідачем не доведено неправомірність списання банком грошових коштів у рахунок погашення відсотків та простроченої заборгованості.
Крім того, дії банку відносно збільшення кредитного ліміту можуть здійснюватись банком в односторонньому порядку, що визначено умовами укладеного між сторонами кредитного договору.
До того ж, відповідачем не надано будь-яких розрахункових і/або фінансових документів на підтвердження своїх заперечень стосовно повернення ним банку кредитних коштів у сумі значно більшій ніж це визначено договором.
Серед іншого, заперечуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач не надав суду власний розрахунок та не клопотав перед судом про проведення відповідного виду судової експертизи для визначення кредитної заборгованості.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За нормами статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини 1 і 2).
В пункті 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам роз'яснено, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами).
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплатити процентів у строки передбачені договором, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно обраховано заборгованість до закінчення визначеного договором строку кредитування - 17 лютого 2022 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню у встановленому судом обсязі.
Воднораз, обґрунтовуючи дане судове рішення, суд керується нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно із яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
При цьому, на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати пов'язані із розглядом справи у вигляді сплаченої позивачем суми судового збору слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (а.с. 3).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 526, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,
Частково задовольнити позов.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» кредитну заборгованість в сумі 24 260 (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят) гривень 64 копійки.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя
Дата складення повного рішення суду - 13 травня 2024 року.