Ухвала
Іменем України
29 листопада 2007 року
Справа № 2-23/7903-2007А
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І. ,
суддів Волкова К.В. ,
Щепанської О.А. ,
секретар судового засідання Наконечний О.В.
за участю представників сторін:
представник позивача - Басюл Влас Вікторович, довіреність № 1/ю від 23.08.2007 - товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра";
представник позивача - Кобзар Андрій Вікторович (повноваження перевірені) - директор товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра";
представник відповідача - Дрига Павло Вікторович, довіреність № 8558/9/10-0 від 28.11.2007 - Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим;
представник відповідача - Коваленко Ніна Миколаївна, довіреність № 8559/9/10-0 від 28.11.2007 - Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим;
представник відповідача - Володькін Сергій Анатолійович, довіреність № 2285/9/10-0 від 04.05.2006 - Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 04.09.2007 у справі № 2-23/7903-2007А
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" (пров. Потьомкінський, 4-5,Ялта,98600)
до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16,Ялта,98600)
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: №0003762301/0 від 24.11.2006, про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14440,00грн., у тому числі: основний платіж - 12033,00грн., штрафні санкції - 2407,00грн. та №0003772301/0 від 24.11.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25044,00грн., у тому числі: основний платіж - 16696.00грн., штрафні санкції 8348,00грн. (а.с.20,21).
В процесі розгляду справи позивач, уточнив позовні вимоги відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, просив визнати нечинними вказані податкові повідомлення-рішення (а.с.31).
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 04.09.2007 у справі № 2-23/7903-2007А задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Ялта АР Крим №0003762301/0 від 24.11.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14440,00грн.
Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта АР Крим №0003772301/0 від 24.11.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25044,00грн., у тому числі: основний платіж - 16696,00грн., штрафні санкції - 8348,00грн.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Південна Рівьєра»3,40грн. державного мита.
Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Заявник апеляційної скарги посилається на те, що постанову господарського суду прийнято при порушенні норм матеріального права, що привело до неправильного вирішення спору.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 №429, зазначено, що факти виявлених порушені податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатись чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірні підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умовою дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.
Відповідачем проведено виїзну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавств за період з 07.06.2005 по 30.06.2006, за результатами якої складено акт №2618/23-0/33386017/183 від 15.11.2006 (а.с.6).
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0003762301/0 від 24.11.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14440,00грн., у тому числі: основний платіж - 12033,00грн., штрафні санкції 2407,00грн.;
- №0003772301/0 від 24.11.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25044,00грн., у тому числі: основний платіж - 16696,00грн., штрафні санкції - 8348,00грн.
Підставою для нарахування податку на прибуток в сумі 12033,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2407,00грн. та нарахування податку на додану вартість в сумі 16696,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8348,00грн. стали наступні обставини.
Матеріалами справи підтверджено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Південна Рівьєра" (замовник) у квітні 2006 року укладено договір із приватним підприємством "Територія" (виконавець) з надання маркетингових послуг.
Відповідач прийшов до висновку, що позивачем до складу валових витрат віднесено вартість посередницьких послуг (пошук та обробка інформації, посередництво в укладенні договору дослідження ринків збуту), виконаних приватним підприємством «Територія»згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 29.06.2006 на загальну суму 57760,00грн. У рахунок оплати за виконанні посередницькі послуги позивачем на адресу приватного підприємства «Територія»відвантажено пісок морський у кількості 722 тон на загальну суму 56316,00грн. (видаткова накладна від 29.06.2006р. №16998).
Податковий орган вважає, що вищевказані маркетингові дослідження не мають відносин господарської діяльності позивача і не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємств, оскільки не спричинили отримання доходу при веденні господарської діяльності підприємства. Отже, витрати, пов'язані з віднесенням сум по акту №1 від 29.06.2006р. здачі-прийняття робіт з надання посередницьких послуг у сумі 57760,00грн. (з урахуванням податку на додану вартість) не відповідають вимогам, що пред'являються до складу валових витрат.
Однак, поза увагою відповідача залишився той факт, що для підтвердження правомірності віднесення затрат з маркетингових послуг у валові витрати позивачем надані договір на виконання робіт від 07.04.2006, який підписаний обома сторонами, акт №1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), який підписаний сторонами, податкова накладна від 29.06.2006 №0629-1.
Відповідно до пункту 11.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, встановлено, що витрати на збут включають такі витрати, які зв'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), а саме, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).
Відповідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку грошовій, матеріальній або нематеріальної формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для ї подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибути підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачена (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, ведення виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлені пунктами 5.3- 5.8 цієї статті.
Підпунктом 1.32 статті 1 зазначеного Закону визначено, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно статтям 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.
Діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Таким чином, з аналізу зазначених норм законодавства не випливає, що господарська діяльність підсумком якої є збиток, або неотримання очікуваного прибутку, не є господарем діяльності у розумінні чинного законодавства. Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджають господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Отже, вартість виконаних послуг згідно пунктів договорів з надання маркетингових послуг повністю узгоджується з вимогами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до приписів якого, валові витрати повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Тобто, послуги, які передбачені вказаним договором з надання маркетингових послуг, відносяться до складу валових витрат підприємства. Отже, висновки акту перевірки про не підтвердження позивачем витрат спростовуються наданими доказами у справі, у тому числі, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), який є первинним документом і має усі необхідні обов'язкові реквізити.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Податкова накладна від 29.06.2006 №0629-1 відповідає вимогам, передбаченим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Як вказано вище придбані позивачем маркетингові послуги призначалися для їх використання в господарських діяльності позивача, були використані, а тому позивач мав право відносити до податкового кредиту суми податку на додану вартість з цієї операції. Таким чином відсутні підстави для донарахування податку на додану вартість в сумі 16696,00грн. та застосування штрафних санкції з податку на додану вартість в сумі 8348,00грн.
Більш того, відповідачем не надані суду докази, щодо визнання недійсним у встановленому законом порядку договору з надання маркетингових послуг від 07.04.2006, який укладений між позивачем та приватним підприємством «Територія».
Судова колегія вважає, що позивач придбав маркетингові послуги з вивчення ринку товарів, як пов'язані з його господарською діяльністю, основними видами якої є оптова торгівлі спецодягом, взуттям, будівельними матеріалами, сантехнічним і будівельним обладнанням, про що вказано у Статуті товариства, (а.с.37).
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій з податку на прибуток та податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов'язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах, податкові зобов'язання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним». Судова колегія приходить до висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною 2 статті 71 Кодекс) адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що акт перевірки від 15.11.2006 №2618/23 0/33386017/183, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 15.11.2006№2618/23-0/33386017/183, як доказ встановлення факту порушення позивачем Закону Україні «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надано через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лиш на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законам України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльність покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлені рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додано вартість відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додано вартість згідно спірним податковим повідомленням-рішенням неправомірне.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог товариства з обмеженої відповідальністю "Південна Рівьєра" в повному обсязі.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі висловленого, апеляційна інстанція вважає, що постанову господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального права та при повно встановлених обставинах, у зв'язку з чим вона підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2007 у справі № 2-23/7903-2007А залишити без змін.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку і строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді К.В. Волков
О.А. Щепанська