Провадження № 11-кп/803/1196/24 Справа № 178/1774/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
09 травня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
його представника адвоката ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження №12022041460000258 від 02.12.2022 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та представника цивільного відповідача ПАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_11 на вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Дніпроздержинську Дніпропетровської області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей, працюючого ФОП " ОСОБА_9 ", не судимого, проживаючого по АДРЕСА_1 ,-
визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 обраховується з часу його затримання після набрання цим вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 300000 грн відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення та 26 000 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги, всього - 326 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 спричиненої моральної шкоди - відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" / ЄДРПОУ 22868348 / на користь ОСОБА_7 - 62534,60 грн відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілому внаслідок ДТП, та - 13000 грн відшкодування моральної шкоди, а всього - 75574,60 грн.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 визнано винним у скоєні кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_9 01 грудня 2022 року о 18 год. 00 хв., керуючи технічно справним вантажним автомобілем "MERCEDES-BENZ-1834", д/н НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 1244, 06 лютого 2018 року, належить ОСОБА_12 , рухався з увімкненим ближнім світлом фар, по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", що проходить по території Затишнянської ТГ Кам'янського району Дніпропетровської області, в темний час доби, без увімкненого міського освітленні, яка має по дві смуги для руху в кожному напрямки за напрямком руху з боку м. Кривий Ріг у напрямку м. Дніпро, де на ділянці 9 км + 600 м. виїхав у крайню ліву додаткову смугу для руху, проїхав дорожній знак 5.29 з табличкою 7.5.3. до нього, зупинився частково на додатковій смузі частково на місці для розвороту.
01 грудня 2022 року о 18 год. 00 хв. в зустрічному напрямку, тобто з боку м. Дніпро в напрямку м. Кривий Ріг, по крайній лівій смузі для руху, рухався зі швидкістю близько 80 км/год з (невстановленим в ході досудового розслідування) світлом фар автомобіль "SKODA-OCTAVIA COMBI", д/н НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 1241, 06 грудня 2019 року, належить ОСОБА_13 , під керуванням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В цей час ОСОБА_9 , керуючи автомобілем "MERCEDES-BENZ-1834" д/н НОМЕР_1 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, не врахував дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху ліворуч, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки для руху іншим учасникам, порушуючи вимоги дорожнього знаку 5.29 (Місце розвороту) з табличкою 7.5.3. (Табличка поширює дію знака, з яким вона застосовується, на легкові автомобілі, а також вантажні автомобілі з дозволено максимальною вагою до 3,5 т) ПДР України, відновив свій руху та почав виконувати маневр розвороту ліворуч, при цьому змінив свій напрямок руху ліворуч, виїхав на зустрічну смугу для руху, в результаті чого сталося зіткнення передньою правою частиною автомобіля "SKODA-OCTAVIA COMBI", д/н НОМЕР_3 , та задньою правою боковою частиною автомобіля "MERCEDES-BENZ-1834", д/н НОМЕР_1 , на смузі для руху автомобіля "SKODA-OCTAVIA COMBI", д/н НОМЕР_3 .
Своїми діями ОСОБА_9 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3.б), 10.1., Правил дорожнього руху України, якими передбачено:
п. 1.3.:«Учасники дорожнього руху зобов'язано знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5.:«Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3.:«Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 10.1.:«Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»;
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/104-23/21513-ІТ від 26 червня 2023 року:
1. В даній дорожній обстановці водій автомобіля "MERCEDES-BENZ-1834", д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України.
2. Технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем "SKODA-OCTAVIA СОМВІ", д/н НОМЕР_3 , для водія автомобіля "MERCEDES- BENZ-1834", д/н НОМЕР_5 , ОСОБА_9 визначалась виконанням ним вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, і у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили б йому їх виконати.
3. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля "MERCEDES-BENZ - 1834", д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_9 , не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Порушення вимог п.п. 10.1., Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_9 знаходиться у причинному зв'язку з настанням вказаної дорожньо-транспортної події, внаслідок якої водій автомобіля "SKODA-OCTAVIA COMBI", д/н НОМЕР_3 , ОСОБА_7 отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи № 663-Е від 12 червня 2023 року, тілесні ушкодження у вигляді: сполученої травми тіла з закритою тупою травмою грудної клітини ( з переломами 5,6,9 ребра по середньо ключичній лінії справа, розривом правого головного бронху) що супроводжувалось пневмотораксом з ателектазом правої легені, пневмомедіастенумом; відкритим переломом правої плечової кістки на межі середньої та нижньої третин з раною по зовнішньо-бічній поверхні; з закритою черепно-мозковою травмою (перелом передньої стінки лобної пазухи справа, забоєм мозку, садна та рана голови), закритим переломом ліктьового відростку правої ліктьової кістки - які відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, по ознаці небезпеки для життя, що в момент заподіяння (завдання) чи клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю (п.п. 2.1.2. та 2.1.3. "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" Наказу № 6, МОЗ України від 17.01.1995 року).
Таким чином дії обвинуваченого ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, висновків суду щодо доведеності його вини у скоєнні кримінального правопорушення та правову кваліфікацію своїх дій за ч.2 ст.286 КК, просить змінити вирок суду у зв'язку з невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості та застосувати положення ст.75 КК. Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог статей 50, 65 КК, оскільки, на думку апелянта, не врахував той факт, що вчинений ним злочин, хоча і є тяжким, але не був навмисним або з прямим умислом, раніше він не судимий, до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягався, має на утриманні неповнолітню дитину та матір 82 років, повністю визнав свою провину, щиро розкаявся, обтяжуючих обставин суд не встановив, він вибачився перед потерпілим, але не зміг відшкодувати потерпілому матеріальну шкоду, натомість виказав свою готовність відшкодування шкоди під час відбування покарання в тому розмірі, який призначив суд. Також обвинувачений зауважує, що суд не погодився із запропонованим прокурором покаранням із застосуванням ст.75 КК та дійшов безпідставного висновку про необхідність призначення йому реального покарання, яке не є мінімальним.
Окрім того апелянт вказує на ігнорування судом першої інстанції визначеної ст.314-1 КПК процедури витребування досудової доповіді, яка хоч і має рекомендаційне значення, але, як вважає апелянт, дуже важлива для індивідуалізації покарання.
З урахуванням вищенаведеного обвинувачений ОСОБА_9 просить апеляційний суд змінити вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року та призначити йому покарання із застосуванням положень ст.75 КК.
В апеляційній скарзі представник цивільного позивача ПАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_11 просить змінити вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог посилається на недотримання судом спеціальних норм Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі- Закон).
Аргументує тим, що 26.04.2022 між ПрАТ “СК “Євроінс Україна” та ОСОБА_12 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі поліса № 208741849 відповідно до якого забезпечено транспортний засіб "MERCEDES-BENZ-1834" д/н НОМЕР_1 . Страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, складає - 130 000 грн, за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю третіх осіб, складає - 260 000 грн, розмір безумовної франшизи складає - 2500 грн.
Законом чітко визначено порядок, умови, підстави виплати страхового відшкодування. Посилаючись на приписи ст.6, п.22.1 ст.22, ст.23, п.24.1 ст.24 Закону апелянт зазначає, що витрати повинні бути документально підтверджені відповідними закладами охорони здоров'я, а отже потерплою особою для отримання страхового відшкодування слід надати документи, що підтверджують - обґрунтовані витрати на отримання лікарських послуг, витрати, пов'язані з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, які мають бути в причинно-наслідковому в'язку з ДТП.
Проте, на думку представника цивільного відповідача, цивільні вимоги позивача про тягнення понесених ним витрати на лікування у розмірі - 47 534, 60 грн не мають належного документального підтвердження, а розмір витрат потерпілого на лікування документально підтверджується лише на суму - 39 006, 72 грн.
Окрім того апелянт зазначає, що відповідно до положень ст.26-1 Закону Страховик відшкодовує потерпілому, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральну шкоду в розмірі - 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Відтак, розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяну здоров'ю цивільного позивача, повинна складати: 39006,72 грн х 5% (1950,34 грн) = 40 957,06 грн.
Таки чином апелянт вважає, що при ухваленні вироку суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам цивільного відповідача, викладеним у відзиві на цивільний позов, не навів у своєму рішенні обґрунтування суми страхового відшкодування, яке було стягнуто на користь цивільного позивача, неповно та поверхнево дослідив докази, надані цивільним позивачем на підтвердження своїх позовних вимог.
З урахуванням вищенаведеного представник цивільного позивача ПрАТ “СК “Євроінс Україна” просить апеляційний суд змінити вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 до ПрАТ “СК “Євроінс Україна”, стягнувши на користь цивільного позивача страхове відшкодування за шкоду, заподіяну його здоров'ю, у розмірі - 40 957, 06 грн.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Прокурор Криничанського відділу Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_14 від поданої ним апеляційної скарги в порядку ст.403 КПК до початку апеляційного розгляду відмовився і ця відмова прийнята апеляційним судом.
В судове засідання апеляційної інстанції представник цивільного позивача ОСОБА_15 та представник цивільного відповідача ПрАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_11 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили, однак їх неявка, відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши:
- обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів поданої ними апеляційної скарги та які наполягали на її задоволенні, просили застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 положення ст.75 КК, одночасно заперечували проти задоволення апеляційної скарги представника цивільного відповідача ПрАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_11 ;
- прокурора, потерпілого та його представника, які заперечував проти задоволення обох апеляційних скарг та просили залишити вирок суду без змін;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПКсуд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, встановлених вироком суду, а також правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК, ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються в апеляційних скаргах сторонами кримінального провадження, а тому, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 убачається, що ним фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 ККта роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Відповідно положень ч.1 ст.75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Зміст оскаржуваного вироку свідчить про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , належним чином врахував суспільну небезпеку і характер вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно.
Обставинами, що згідно статті 66 КК пом'якшують покарання обвинуваченого, судом визнав - розкаяння обвинуваченого та сприяння розкриттю вчиненого ним кримінального правопорушення.
При цьому передбачених ст.67 КК обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Отже, за наведених обставин, приймаючи до уваги наслідки протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_9 , його поведінку після скоєння ДТП, який, не дивлячись на визнання своєї вини та розкаяння у скоєному ніяких дій по відшкодуванню потерпілому завданої ним шкоди, не вчинив, суд дійшов правильного висновку про необхідність виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції його від суспільства, із застосуванням додаткової міру покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Надані під час апеляційного розгляду стороною захисту довідка про складі сім'ї обвинуваченого ОСОБА_9 та наявність на його утриманні матері похилого віку, не є визначальною обставиною для призначення судом виду та розміру покарання, а квитанція АТ “А-БАНК” про перерахування потерпілому ОСОБА_7 в рахунок відшкодування шкоди - 10 000 грн свідчить про те, що обвинуваченим з часу скоєння ним кримінального правопорушення, що мало місце 01 грудня 2022 року, лише на стадії апеляційного розгляду стали вживатися заходи для часткового відшкодування шкоди, завданої потеплілому внаслідок ДТП. При цьому потерпіла сторона, як під час розгляду справи у суді першої, так і апеляційної інстанції наполягали на призначення обвинуваченому ОСОБА_9 реального покарання та погодилися з вироком місцевого суду.
Таким чином, всупереч твердженням обвинуваченого, судом першої інстанції належним чином враховані усі наведені в апеляційній скарзі обставини, а тому, на думку апеляційного суду, призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки, яке наближене до мінімальної санкції ч.2 ст.286 КК, - є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Тому підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому і застосування положень ст.75 КК, на чому наполягає ОСОБА_9 , суд апеляційної інстанції не вбачає.
Разом з цим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника цивільного відповідача ПрАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_16 .Є щодо порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону під час вирішення цивільного позову з огляду на таке.
Відповідно до положень ст.128 КПК особа, якій правопорушенням завдано шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов.
За приписами частини п'ятої цієї статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За приписом ч.1 ст.129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі- ЦК) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ст.1194 ЦК особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
У відповідності до положень ч.ч.1,4 ст.23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
При цьому положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріали даного кримінального провадження свідчать про те, що потерпілим ОСОБА_7 та його представником ОСОБА_8 заявлений цивільний позов до ПрАТ “СК “Євроінс Україна” та до обвинуваченого ОСОБА_9 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, в якому цивільний позивач ОСОБА_7 просив стягнути на його користь з ПрАТ “СК “Євроінс Україна” майнову шкоду заподіяну життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП в розмірі - 62 534, 60 грн та моральну шкоду у розмірі - 13 000 грн, а також стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду у розмірі - 487 000 грн та судові витрати на оплату правової допомоги в розмірі - 26 000 грн (т.2 а.с.16-55). На підтвердження судових витрат позивачем долучені письмові докази (т.2 а.с.78-86).
У свою чергу представником ПрАТ “СК “Євроінс Україна” був поданий відзив на позовну заяву (т.2 а.с.66-72), в якому цивільний відповідач наводив свої доводи щодо незгоди з цивільними вимогами позивача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог до ПрАТ “СК “Євроінс Україна” повністю.
Натомість, як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, вирішуючи долю цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 , частково задовольняючи вимоги та стягуючи, зокрема, з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" / ЄДРПОУ 22868348 / на користь ОСОБА_7 - 62534,60 грн відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілому внаслідок ДТП, та - 13000 грн відшкодування моральної шкоди, а всього - 75574,60 грн не проаналізував та не спростував викладені цивільним відповідачем у відзиві на позовну заяву аргументи, належним чином не дослідив та не дав відповідної оцінки долученим позивачем письмовим доказам на підтвердження сум заявлених позовних вимог, на що слушно вказує в апеляційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ “СК “Євроінс Україна”.
Відповідно до положень ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, встановлена судом апеляційної інстанції неповнота судового розгляду при вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, вказують на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки ставить під сумнів законність та обґрунтованість прийнятого в цій частині рішення, а тому згідно п.3 ч.1 ст.409, ч.1 ст.412 та ст.415 КПК тягне за собою скасування вироку судом апеляційної інстанції в частині вирішення цивільного позову.
Підсумовуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_9 є безпідставною та задоволенню не підлягає, апеляційна скарга представника цивільного відповідача ПрАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню, а вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року підлягає скасуванню в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 412, 415 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ “СК “Євроінс Україна” ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК - скасувати в частині цивільного позову та в цій частині призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4