П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24853/23
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 19.12.2023р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.09.2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови від 20.06.2023р. №6942 про звільненні його з лав Збройних Сил України за пп.«г» п.2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами) у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років; зобов'язання звільнити його з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за пп.«г» п.2 ч.4 ст.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у нього наявні підстави для звільнення з військової служби зв'язку із вихованням ним дитини з інвалідністю віком до 18 років за пп.«г» п.2 ч.4 ст.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. позов задоволений, оскільки позивачем доведено факт виховання ним дитини з інвалідністю віком до 18 років, що свідчить про наявність підстав для звільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 , як вітчим дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 не має встановленого законодавством обов'язку його виховання, а має право брати участь у його вихованні, що свідчить про відсутність факту виховання дитини саме ним, а не його батьком.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України та проходить її у військовій частині НОМЕР_1 .
08.06.2023р. ОСОБА_1 направлено командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації через такі сімейні обставини - зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. До вказаного рапорту додані: паспорт громадянина України (ID-картка) позивача; картка платника податків позивача; свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_2 від 28.04.2023р.; свідоцтво про народження дитини Серія НОМЕР_3 від 26.08.2015р.; медичний висновок №281 від 23.05.2022р.; корінець медичного висновку №281 від 23.05.2022р.; довідка від 19.05.2023р. про склад родини; акт обстеження житлово-побутових умов від 31.05.2023р.; довідка Управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради №28 від 31.05.2023р.; трудова книжка ОСОБА_3 /а.с.29/
Листом військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2023р. №6942 рапорт ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання у зв'язку із відсутністю документа, що вказує на обов'язок щодо утримання дитини з інвалідністю першої групи. /а.с.27/
Вважаючи протиправною відмову у звільненні з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні (затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р., який діє і на теперішній час.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України та проходить її у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України №2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Аналогічна правова норма викладена і в Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013р. №413.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
На виконання вищезазначених вимог закону, Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (надалі - Положення №1153).
Пунктом 7 Положення №1153 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно п.12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п.233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.234 Положення №1153 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Пунктом 225 Положення №1153передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч.3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Інструкція №170).
Відповідно до п.14.10 Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз.13 п.14.10 Інструкції №170).
Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013р. № 413 та визначено пп.«г» п.1, 2 ч.4, пп.«ґ» п.2 ч.5, пп.«г» п.2 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорта військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Отже, звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорта до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2023р. ОСОБА_1 направлено командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації через такі сімейні обставини - зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. До вказаного рапорту додані: паспорт громадянина України (ID-картка) позивача; картка платника податків позивача; свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_2 від 28.04.2023р.; свідоцтво про народження дитини Серія НОМЕР_3 від 26.08.2015р.; медичний висновок №281 від 23.05.2022р.; корінець медичного висновку №281 від 23.05.2022р.; довідка від 19.05.2023р. про склад родини; акт обстеження житлово-побутових умов від 31.05.2023р.; довідка Управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради №28 від 31.05.2023р.; трудова книжка ОСОБА_3 /а.с.29/
Листом військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2023р. №6942 рапорт ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання у зв'язку із відсутністю документа, що вказує на обов'язок щодо утримання дитини з інвалідністю першої групи. /а.с.27/
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 , що свідчить про протиправність відмови від 20.06.2023р. №6942 у звільненні позивача з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за пп.«г» п.2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 , як вітчим дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 не має встановленого законодавством обов'язку його виховання, а має право брати участь у його вихованні, що свідчить про відсутність факту виховання дитини саме ним, а не його батьком.
Колегією суддів встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 28.04.2023р. зареєстровано шлюб, про що Вознесенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління (м. Одеса) складено відповідний актовий запис №172. /а.с.8
Водночас, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , батьками якого є: матір - ОСОБА_4 , батько - ОСОБА_4 , про що 03.03.2015р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Вознесенськ реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області складено актовий запис №66./а.с.10/
Медичним висновком від 23.05.2022р. №281 про дитину з інвалідністю віком до 18 років, встановлено, що дитина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має захворювання: дитячий аутизм з порушенням комунікативної функції мови, соціальної адаптації, когнітивною недостатністю. /а.с.12/
Згідно довідки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Пушкінська, будинок 1» від 19.05.2023р., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.14/
Актом Служби у справах дітей апарату Виконавчого комітету Вознесенької міської ради Миколаївської області обстеження житлово-побутових умов від 31.05.2023р., за результатом обстеження житлово-побутових умов проживання родини ОСОБА_5 встановлено, що, матір'ю та вітчимом створені усі необхідні умови для проживання, виховання та всебічного розвитку дитини. Вітчим приймає активну участь у житті та лікуванні дитини, матеріально його забезпечує відповідно до особливих потреб, підтримуючи з дитиною теплі родинні стосунки. /а.с.15/
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів врегульовано Сімейним кодексом України (надалі - СК України).
Відповідно до ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з ч.1 ст.14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Відповідно до.1 ст.15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Згідно ч.1 ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122 та 125 цього кодексу.
Статтею 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Частинами 1,2 ст.151 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Згідно ст.152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Згідно ч.1 ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, саме на батьків СК України покладено обов'язок щодо виховання та утримання дитини.
Отже, у батьків дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 :, а саме матері - ОСОБА_4 та батька - ОСОБА_4 , наявні обов'язки щодо її утримання та виховання.
Статтею 260 СК України визначено, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Згідно ч.1 ст.268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що у позивача, як вітчима ОСОБА_2 наявне виключно право брати участь у вихованні та утриманні малолітнього пасинка. Тобто, таке право вітчима є додатковим до обов'язків батьків ОСОБА_2 .
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів неможливості виконання батьками ОСОБА_2 обов'язку щодо його виконання та утримання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо доведення позивачем факту виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 , та як наслідок звільнення позивача з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за пп.«г» п.2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає скасуванню.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року скасувати.
Ухвалити у справі постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв