8 травня 2024 року
м. Київ
справа № 148/1893/22
провадження № 51-795ск24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2024 року про повернення апеляційної скарги,
установила:
Як убачається зі змісту касаційної скарги та наявних у Верховному Суді матеріалів, слідчий суддя Немирівського районного суду Вінницької області ухвалою від 11 вересня 2023 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку. Суддя Вінницького апеляційного суду ухвалою від 18 березня 2024 року, керуючись п. 4 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 9, 24, 111, частин 1, 8 ст. 135, ч. 3 ст. 306 КПК, просить скасувати згадану ухвалу від 18 березня 2024 року і скерувати матеріали до суду апеляційної інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що всупереч указаним приписам закону апеляційний суд не забезпечив його участі в судовому засіданні, яка була обов'язковою.
Перевіривши доводи касаційної скарги та копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 2 червня2016 року 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється судами відповідно до визначених законом процедур судочинства. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ст. 1 КПК).
Провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції регламентовано у главі 31 розділу V КПК, положення якої передбачають, що на стадії прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач перевіряє дотримання вимог закону щодо суб'єкта та предмету апеляційного оскарження, змісту звернення й належності його розгляду в цьому суді, а також додержання апелянтом процесуальних строків. За приписами п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК у разі подання апеляційної скарги після закінчення строку апеляційного оскарження й відсутності клопотання про його поновлення апеляційний суд зобов'язаний повернути скаргу її авторові. При цьому згідно з ч. 7 указаної статті повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається зі змісту оскарженого судового рішення, апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді від 11 вересня 2023 року ОСОБА_4 подав 15 березня 2024 року, тобто поза межами строку оскарження, встановленого у п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК. Водночас апелянт не порушив перед апеляційним судом питання про поновлення пропущеного процесуального строку, що зумовило застосування судом імперативних приписів п. 4 ч. 3 ст. 399 цього Кодексу.
У касаційній скарзі її автор не заперечує факту пропущення ним строку апеляційного оскарження та неподання до суду клопотання про його поновлення. Натомість незгода з ухвалою від 18 березня 2024 року, що постановлена на стадії допуску скарги до апеляційного провадження, пов'язана не із застосуванням норми права, якою керувався суд, а з тлумаченням ОСОБА_4 положень КПК, які регламентують забезпечення участі особи у судовому розгляді.
Однак, аргументуючи свої вимоги, скаржник не зважив на те, що засада доступу до правосуддя гарантує участь особи саме під час розгляду судом справи по суті.
При цьому, за правовою позицією об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, початком апеляційного розгляду скарги на ухвалу слідчого суді є призначення судового засідання, а рішення про повернення апеляційної скарги на підставі ч. 3 ст. 399 КПК приймається на попередній стадії - під час вирішення питання про можливість призначення апеляційного розгляду (ухвала від 19 лютого 2019 року, справа № 569/17036/118).
Не є релевантним і посилання автора скарги на практику Європейського суду з прав людини у справах «Hoffmannv. Germany» (п. 65) та «Delcourtv. Belgium» (п. 25) щодо тлумачення права на справедливий суд в аспекті ефективного доступу до судів апеляційної й касаційної інстанцій у державах, де такі існують. Адже поряд із цим міжнародна судова установа послідовно наголошує, що право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Зокрема, норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно покликані забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності як складової верховенства права (наприклад, рішення у справі «Мушта проти України», заява № 8863/06, пункти 37, 38).
Відтак аргументів, котрі б у розрізі імперативності приписів ст. 399 КПК свідчили про істотне порушення вимог закону під час постановлення оспорюваної ухвали, скаржником не наведено.
Оскільки з касаційної скарги ОСОБА_4 та доданого до неї судового рішення не вбачається підстав для її задоволення, немає потреби в перевірці матеріалів провадження.
Тому згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_5