06 травня 2024 року
м. Київ
справа № 127/8570/23
провадження № 61-3286ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги
з централізованого теплопостачання,
28 лютого 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2024 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано надіслати на адресу суду уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи, у якій зазначити підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України,
та документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 березня 2024 року
ОСОБА_1 надіслав на адресу суду матеріали на усунення недоліків, до яких додав квитанцію про сплату судового збору у розмірі 605,60 грн.
Розглядаючи матеріали на усунення недоліків, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 березня 2024 року, суд приходить до висновку, що заявником недоліки усунуто частково, оскільки заявником не додано уточненої редакції касаційної скарги та її копії відповідно до кількості інших учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював,
що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід'ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.
Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи
у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон»
у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.
Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.
Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.
Отже, виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.
Таким чином, ОСОБА_1 не в повній мірі виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 21 березня 2024 року.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги
у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Оскільки у відведений судом строк, станом на 06 травня 2024 року, недоліки касаційної скарги усунуто частково, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявниці.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк