09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 761/16857/23
провадження № 61-5943 ск24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», в інтересах якого діє адвокат Мороз Світлана Сергіївна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 02 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом, у якому просив визнати за ним майнові права на квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суд міста Києва
від 02 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
22 квітня 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку представник ТОВ «ВКФ Фарби України» - адвокат Мороз С. С. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майнових прав у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі
ЦПК України.
Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
За змістом частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зроблено висновок, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Фактично позовні вимоги заявника стосуються визнання за ним майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.
За таких обставин, ціна позову у розглядуваній справі має визначатися вартістю спірного майна (майнових прав).
Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, на оплату майнових прав за договором № 32/1/ШК від 11 серпня 2014 року було сплачено 361 452,00 грн.
Відомості про іншу вартість майнових прав в розпорядженні Верховного Суду на момент вирішення питання про відкриття касаційного провадження відсутні.
Крім того, в касаційній скарзі ТОВ «ВКФ Фарби України» зазначає, що визнає вищенаведену суму ціною позову, яка базується на вартості майнових прав.
Отже, ціна позову у цій справі становить 361 452,00 грн, яка станом
на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000).
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою
статті 274 ЦПК України.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Встановлені підпунктами «а-г» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України підстави для касаційного оскарження судових рішень лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені заявником доводи зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Правом на апеляційне оскарження заявник скористався.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)
від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ТОВ «ВКФ Фарби України» подало касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», в інтересах якого діє адвокат Мороз Світлана Сергіївна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара