09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 461/3370/23
провадження № 61-6189ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
розглянув касаційну скаргуАкціонерного товариства «Ідея Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості, зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором,
У травні 2023 року Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути кредитну заборгованість, яка станом на 23 березня 2023 року становила суму у розмірі 103 523,88 грн.
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості та зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року позов АТ «Ідея Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» кредитну заборгованість у розмірі 103 523,88 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову щодо зобов'язання АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості та провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором, оскаржив ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу у задоволенні клопотання АТ «Ідея Банк» про закриття апеляційного провадження у справі відмовлено.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буковинського Т. Й. задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову АТ «Ідея Банк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 03 березня 2019 року, з часу укладення, зарахувавши сплачені ОСОБА_1 кошти, що спрямовані на погашення плати на комісію з обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу. У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову у цій справі є, окрім вимог немайнового характеру містить майнові вимоги про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 103 523,88 грн, відтак, станом на 01 січня 2024 року вказана сума не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000), тому у розумінні ЦПК України ця справа є справою з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже справа № 461/3370/23 не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження та є справою незначної складності.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник належно не обґрунтував у чому саме полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи заявника зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані зі збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що зазначена справа становить значний суспільний інтерес, зокрема, що предметом спору є питання, які мають виняткове значення для суспільства.
Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню, є необґрунтованими.
Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір за результатами встановлення обставин справи та оцінки доказів наданих сторонами, а доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів Верховним Судом.
Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження відповідають Конституції України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі..
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості, зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара