07 травня 2024 року
м. Київ
справа № 278/2747/23
провадження № 61-6192ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1\3 частини усіх доходів (заробітку) відповідача на двох дітей, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку у місяць.
У вересні 2023 року ОСОБА_2 подано ще один позов до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання у розмірі 1/6 частини усіх доходів (заробітку) відповідача щомісячно.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2023 року вказані позови ОСОБА_2 було об'єднано в одне провадження та присвоєно номер цієї справи.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1\7 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів дитини відповідного віку, починаючи з 01 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 лютого 2024 року змінено в частині визначення початку стягнення аліментів шляхом встановлення дати присудження аліментів - 12 червня 2023 року замість 01 січня 2024 року.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки, яка навчається скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/9 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з 02 липня 2023 року і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох річного віку (у разі продовження навчання). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначене судове рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення аліментів.
Отже, для цілей ЦПК України справа № 278/2747/23 є малозначною.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що зазначений припис має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник належно не обґрунтував у чому саме полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи заявника зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані зі збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що зазначена справа становить значний суспільний інтерес, зокрема, що предметом спору є питання, які мають виняткове значення для суспільства.
Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню, є необґрунтованими.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Апеляційний суд вирішив спір за результатами встановлення обставин справи та оцінки доказів наданих сторонами, а доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом.
Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Заявник мав можливість доводити свої заперечення проти позову в судах двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Крім того, Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду цієї справи.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара